Сучасний медійний світ не можливо уявити без Інтернету. За різними даними, аудиторія українського Інтернету складає від 10 до 15 мільйонів користувачів, і щомісяця ця цифра зростає.
Хтось починає свій робочий день із відповіді на електронні листи, хтось – із перегляду фотографій у соцмережах. Для одних Інтернет – це дозвілля, для інших – частина роботи. А от для журналістів Інтернет став невід’ємною складовою пошуку нових тем, адже тут інформація поширюється значно швидше, ніж у традиційних ЗМІ.
В сучасному інформаційному світі Церква все активніше використовує нові технології, в тому числі – інформаційні. Благословення на це дають ієрархи. Приміром, Патріарх Московський РПЦ Кирил на зустрічах з духовенством неодноразово говорить про те, що служителям Церкви необхідно активніше використовувати можливості Інтернету в роботі зі своєю паствою, а також вести місіонерську працю в блогах і соціальних мережах, бо саме там народжується настрій людей, особливо молоді. Результати цього добре видно: православне духовенство найактивніше використовує соціальні медіа й блогосферу. Треба сказати, використовує з розумом. Блоги священиків завжди були і є надзвичайно популярними. Для багатьох із них парсональна сторінка у «Живому журналі» є продовженням церковної кафедри, де, часом, вдається набагато ефективніше проповідувати й для значно більшого числа слухачів.
Священик, який працює на парафії у віддаленому населеному пункті, може через приватний блог говорити про життя своєї парафії на весь світ – і буде почутий. Тут же може проповідувати, створювати дискусії на актуальні теми суспільнорелігійного характеру. І безліч людей активно беруть участь або уважно спостерігають за цими обговореннями, стежать за кожним словом духовної особи, звертаються за порадами або навіть з молитовними проханнями вже не просто до далекого й незнайомого священика, а до свого віртуального знайомого.
Так зростає довіра. Як до окремої особи, так і до Церкви загалом. І в РПЦ це дуже добре зрозуміли.
Власне, Католицька Церква також не мовчить у відповідь на сучасні суспільні виклики. «Священик і душпастирство у світі цифрових технологій: нові медіа на служінні Божому Слову» – саме так цьогоріч звучала тема Всесвітнього Дня суспільних комунікацій, до якого Папа Бенедикт XVI написав Послання із закликом до священиків звіщати Євангеліє й у світі цифрових технологій.
«Сучасні медіа-засоби вже давно стали частиною засобів висловлювання церковних спільнот, а також встановлення різноманітних контактів, а їх швидкий розвиток робить їх дедалі важливішими й корисними в священицькому служінні. Без сумніву, на сьогодні Інтернет є одним із незамінних засобів проголошення Доброї Новини», – йдеться у документі.
Розуміння потреби є, але чи завжди воно знаходить своє втілення? Прямо скажемо не завжди.
«Священики в інтернет-комунікаціях повинні відігравати роль аніматорів спільнот, які висловлюються вже зараз, найчастіше багатьма «голосами», що виходять з цифрового світу, й проголошувати Євангеліє, використовуючи, окрім традиційних методів, можливості нового покоління аудіовізуальних засобів (фото, відео, анімації, блоги, вебсайти), що відкривають незнані до цього часу можли‑ вості для діалогу й засоби, корисні для євангелізації і катехези».
Проте часто спостерігаємо на побутовому рівні недооцінку ролі новітніх медіа серед представників Церков. «Ми використовуємо час на практичні справи й служіння реальним людям», – незрідка можна почути такий раціональний аргумент. Натомість, це свідчить про одне: сьогодні вплив новітніх медіа, соціальних мереж ще не є до кінця осмисленим.
Звичайно, інтернет-канали комунікації не можуть замінити живого спілкування. Але цього й не вимагається. Часто Інтернет, блогосфера чи соціальні медіа є продовженням особистої комунікації або можливістю для представників Церкви прийти до тих, кого неможливо досягнути іншим шляхом, хто сьогодні не готовий прийти до храму.
За статистикою, 47% користувачів українського Інтернету – це люди віком від 25 до 45 років. 36% складає молодь від 15 до 25 років, 56% аудиторії Інтернету складають чолові‑ки. Чи має Церква що сказати цим людям сьогодні? Чи готова вона це робити в той спосіб, у який ці люди готові слухати?
«Будучи присутніми в цифровому світі, одночасно зберігати вірність євангельському посланню», – от чого чекають від представників Церкви сьогодні. В Інтернет зазвичай ідуть люди, які все менше довіряють традиційним медіа. В мережі вони шукають не лише розваг, а й інформації з авторитетних джерел або експертів, яким вони зможуть довіряти. Церква, яка має найвищий рейтинг довіри в українському суспільстві загалом, через своїх служителів, відкритих до діалогу й комунікації, має право претендувати на цю довіру та експертність у мережі.
«Завдання богопосвячених осіб, що працюють у засобах масової інформації, полягає у прокладанні шляху для нових зустрічей, у забезпеченні високої якості людських контактів і турботі про людей та їхні нагальні духовні потреби, вказуючи людям, що живуть в цю «цифрову» епоху, знаки, необхідні для пізнання Господа», – йдеться у посланні Папи.
Спілкування зі священиком в Інтернеті дає людині, далекій від Церкви, шанс почути Слово Боже бодай, для початку, в такий спосіб. Адже сучасна людина, зазвичай критично налаштована до нової інформації, зберігаючи свою автономність та анонімність, може отримати відповідь і ненав’язливу пораду щодо різних духовних питань. Та й побачити «збоку» життя, роздуми, світогляд окремого служителя Церкви. Звичайно, якщо самі спікери готові дотримуватись «правил гри».
Проте активним у нових медіа має бути не тільки духовенство, а й вірні. Голос Церкви має бути чутним у суспільних дискусіях, і все частіше ці дискусії відбуваються на новітніх інформаційних майданчиках, а вже звідти мігрують на традиційні шпальти газет та екрани телевізорів. Друковані видання і телебачення все більше стають вторинним джерелом інформації, першим є Інтернет та соціальні ЗМІ.
Нерідко бачимо випадки, коли саме активність Церкви та її апологетів в Інтернеті привертала увагу аудиторії, зрушувала з місця в тих чи інших регіонах справи, які місцеві чиновники або залежні від них журналісти пробували замовчувати. Інтернет сьогодні не дозволяє цього зробити. Адже навіть маленька подія у найвіддаленішому регіоні країни протягом кількох годин стає загальновідомою, якщо інформацію про неї опубліковано у всесвітній мережі. І такий резонанс, зазвичай, вирішує більше, ніж юридичні аспекти будь-якої справи.
Якщо узагальнити особливості чи переваги новітніх медіа, то необхідно згадати те, що вони найбільше відкриті для цілого світу, людей, які належать до Церкви, а також тих, хто тільки скептично «приглядається» до неї.
Блоги чи соціальні медіа стають важливим джерелом інформації для традиційних ЗМІ, які в пошуках нових тем, ексклюзивних коментарів, цікавих героїв для публікації моніторять Інтернет-простір, і, будьте певні, спостерігають за публічними особами, якими є священики чи інші представники церковних організацій.
Інтернет-ЗМІ руйнують кордони та єднають людей у всьому світі.
Найголовніша риса Інтернету – це інтерактивність, можливість мит‑ тєво розповсюдити інформацію, по‑ чути відгуки, реакції, зауваження, а також отримати додаткову інформа‑ цію чи пораду. Ну й досягнути люди‑ ну по той бік монітору, стати ближче до читача, почути про його потреби і дати відповідь багатьом і одразу на ті питання, які не завжди людина го‑ това поставити особисто.
Для церковних сайтів чи блогів, які є також важливим інструментом сучасної комунікації, особливо важливо дати людям можливість самим висловитися з актуальних тем, будувати діалог, дати зрозуміти людині, що її теж чують і розуміють. Це зближує людей з церковними ЗМІ, а відповідно і з Церквою – так ми творимо спільноту, в основі якої є взаємна повага й взаємна довіра. Ще раз наголошу. досягається вона шляхом двосторонньої комунікації і взаємної відкритості, які є головною запорукою успіху євангелізації в Інтернеті.
Олена Кулигіна