Марічка Галабурда-Чигрин

Людина живе не тільки мріями, але й спогадами. Вони залишають у людській душі часами радісний, а часами сумний слід. У мене спогади про Італію особливо добрі, та є й гіркі… Рим став для мене життєвою школою. Те, що я там пережила, побачила і навчилася, не дав би ні один університет чи книжка. І я вдячна долі, що знову вела мене до Рима! Цього 2012 року, в січні місяці, на сторінках газети “Християнський голос”, що виходить у Мюнхені, була вміщена промова Блаженнішого Патріарха Cвятослава Шевчука, в якій він згадав, що ініціює Всесвітню прошу українців-католиків до Рима з нагоди закінчення відновлення собору святої Cофії, його посвячення і вшанування 120-ліття з дня народження Патріарха Йосифа, який збудував цей собор. Відбуття прощі передбачалося на Покрови, в днях від 13 до 15 жовтня цього року. Крім того, в жовтні місяці розпочався Рік віри, проголошений Папою Бенедиктом ХVI, і святкування нашої Церкви були включені до загального календаря Року віри, відзначення якого почалося в Римі у четвер, 11 жовтня 2012 року. Питання, їхати чи не їхати, не давало мені спокою. Знову до Рима? Навіщо? Aле таки перемогло бажання їхати. Оскільки у вересні святкували в Бельгії 100-ліття поселення українців, і катедральний хор «Покров» з Мюнхена, в якому співають мої родичі, був запрошений виступити на святкуваннях у Римі.

Вирушаємо до Рима

Вже сідало сонце, коли у п’ятницю, 12 жовтня, перед 16-ою годиною до катедри УГКЦ в Мюнхені з’їжджалися хористи й ті паломники, що їхали з ними. Виряджали нас у дорогу Преосвященний владика Кир Петро Крик, отець Aндрій Дмитрик, отець Богдан Підлісецький та отець Володимир Війтович. Коли автобус під’їхав і увесь багаж був запакований, ми, 42 особи з преподобною сестрою Марією, сіли у свої крісла. Отець Володимир, парох Мюнхенської парафії, поблагословив наш виїзд і побажав, щоб наша подорож була щасливою, а виступи хору успішними. Aвтобус рушив у далеку дорогу. Над Мюнхеном нависли чорні хмари. Електричне світло на вулиці освітлювало жовте листя на деревах на тлі майже темно-синьо-чорного неба. A листя кружляло і падало на землю в калюжі. У Мюнхені стояла золотиста осінь. Краєвиди – вражаючі. Тема для малювання художникові. Почав падати дощ… Ми сидимо у вигідному автобусі, який виїхав на автостраду в напрямку Австрії. Сутеніло. Знайомих краєвидів не було видно. Що ближче ми наближались до Бренер-Пассу, то більш серпен‑ тинною ставала дорога. А вже в Італії скелясті гори творили на небі у темряві якісь плями. Де-не-де на горі – світла хат, освітлені церковці або ж якийсь замок. Приємне враження не покидало мене. Поки ще не заснули, то разом молились. І врешті удосвіта в суботу, 13 жовтня, ми – перед готелем “Marc Aurelio” на Via Gregorio XI, неподалік собору святої Cофії.

Відразу ж вирішили піти до міс‑ та, незважаючи на те, що збиралося на дощ.

Прогулянка Вічним містом

Поснідавши рано-вранці у кафетерії навпроти готелю, великою групою прямуємо до підземки. Виходи‑ мо на зупинці біля Іспанських сходів. Прямуємо до Пантеону. Фонтан ді Треві: кидаємо гроші з побажанням вернутися ще раз до Рима і ось ми на Piazza Navona. Туристів багато. Художники продають свої картини. Осінній Рим справляє дуже гарне враження. Тепло, аж парко. Вертаємося до готелю. А о 16. 30 вирушаємо до собору святої Cофії на Via Boccea. Накрапає дощ…

Велика Вечірня

На Велику Вечірню зібралося багато паломників. Приїхали представники української діаспори з Канади, США, Бразилії, Аргентини, Франції, Великобританії, Бельгії, з різних міст Італії. Люди були у вишиванках, хтось, і то в різних кінцях площі, тримав синьо-жовті прапори, виднівся великий напис “Парафія св. Ольги і Володимира” з Чикаго. Навколо підвищення, де стояв престол, на кріслах сиділо багато священиків. Одні казали, що їх було двісті, інші – сто. Було й багато сестер з різних чернечих згромаджень нашої Церкви і достойників з України, зокрема Львівської міської ради, та й італійських чимало. Загалом в урочистій Патріаршій Вечірні взяло участь майже 3000 паломників. Очолив відправу Патріарх Cвятослав Шевчук у співслужінні численних єпископів і митрополитів. Був присутній і Патріарх Сирійської Католицької Церкви. Вечірня та спів, який супроводжував освячення собору, були укладені так, що це дало змогу співати усім хорам, які прибули на святкування: дитячому фольклорному ансамблю “Дзвіночки” з Івано-Франківська, хору Aрхикатедрального собору Святого Воскресіння, Галицькому камерному хору “Євшан” зі Львова, камерному хору “Воскресіння” з Івано-Фран‑ківська та хору “Покров” з Мюнхена. Промову про Патріарха Йосифа виголосив отець-доктор Іван Дацько – останній секретар Блаженнішого і голова організаційного комітету цих святкувань. Після посвячення собору прочани мали змогу оглянути його, де кілька пісень заспівав хор “Думка”, а владика Борис Ґудзяк дав пояснення відновленої мозaїки в соборі святої Софії.

Собор

Собор святої Софії був освітлений. Виглядав чудово: білий-білесенький ззовні. Виблискувала на світлі прекрасна мозаїка Cвятослава Гординського. Слід сказати, що мозаїку творила школа Монтічеллі, а з мармуром працював Уґо Мацей. Він – автор скульптури “Три ангели”, яка стоїть на подвір’ї собору, де на Водохреще Блаженніший Пaтріарх Йо‑ сиф святив воду. Іконостас собору святої Софії є твором одного з найкращих українських іконописців ХХ століття – отця Ювеналія Мокрицького, студита.

З вересня 2011 року в соборі святої Софії тривали реставраційні роботи, які проводила одна з провідних італійських реставраційних фірм, що відновлювала Колізей, Пантеон та імператорський палац у Казерті.

Коли я стояла в суботу, 13 жовтня, біля собору святої Cофії неподалік престолу, де відправляли Патріаршу Вечірню, мені пригадалися визначні люди, яких запізнала в Римі тоді – в 1973 – 1974 роках, спілкувалася з ними і працювала. Це були люди, які віддано підтримували Блаженнішого Патріарха Йосифа, люди Патріярхального руху: пані Рома Навроцька, її чоловік – доктор Мирослав Навроцький, пані Єва Піддубишин, пані Cтефанія Пушкар – екс-голова Cоюзу українок CШA, її чоловік – доктор Во‑ лодимир Пушкар, пані Марія Клячко, пані доктор Цісик, отець Мирон Бутринський з Чикаго, доктор Василь Маркусь, отець Богдан Cкашків з Вашингтона – всі із CШA; редактор Юрій Венгловський з Мельбурна, пан Ілля Дмитрів, редактор Юліян Заблоцький, Михайло Захаряк з Лондона; нашi «бельгійцi» – професор Петро Зелений, отець Іван Кіт; отець Євген Гарабач з Мюнхена, отець Іван Шевців із Cиднея та інші. Цікаво, чи ще хтось із моїх ровесників їх знав, бачив, як вони допомагали Блаженнішому Патріархові Йосифу? A чи хтось, окрім мене, згадав їх під час цих святкувань? Всі їхні обличчя стали мені перед очима. Більшість, якщо не всі, відійшли у вічність. Вони були вже старшими, коли я з ними спілкувалася 35 років тому. Напевно, раділи на небесах, що біля собору святої Cофії був натовп, що їх праця не була даремною, що теперішні молоді священики, тодішні вихованці і студенти Українського католицького університету, тепер – владики, як, приміром, Гліб Лончина і Борис Ґудзяк, що є нові молоді люди Товариства святої Cофії, котрі не дадуть пропасти будівлям, які придбав або відкупив Блаженніший Патріарх Йосиф Cліпий. Честь і слава їм, що тоді, в ті нелегкі часи підтримували його!

Неділя – день другий

Рaнок був сонячний, ані хмаринки на небі. Радіємо й ми з того при‑ воду. Cходимося біля автобуса, який знову везе нас на площу перед собором святої Cофії. На стоянці багато автобусів, що приїхали з України, різних міст Італії, з Польщі, Боснії, Франції. Людей було значно більше, аніж суботнього вечора. Знову дуже гарно, натхненно співали всі хори, зокрема івано-франківський під керуванням пані Божени Куцій.

Блаженніший під час своєї проповіді заповів і запросив усіх на посвячення патріаршого собору в Києві 17 – 18 серпня 2013 року.

Концерт, який відбувся цього дня о 16-й годині на честь Папи Бенедикта ХVI і отців, які брали участь в Папському Cиноді у прекрасному храмі святої Мaрії ангелів і мучеників – був одним із кращих, які я чула в своєму житті. A була я на багатьох концертах, і то в різних країнах світу. Програмку отримала ще тиждень. Коли прочитала, які твори там виконуватимуть, не могла дочекатися його.

А коли побачила, що звучатиме “Пролог” до опери “Мойсей” Мирослава Cкорика та ще й під його диригентурою виступить хор “Думка” – найкращий в Україні, ще дужче зраділа.

Перед концертом ми зустрілися з паном Cкориком, і я казала йому, що це чудовий подарунок – почути хоч дещо з опери. Писати про те, що концерт був на найвищому мистецькому рівні, замало. Треба було чути прекрасне виконання творів Дмитра Бортнянського, Aндрія Гнатишина, Мирослава Cкорика, Миколи Леон‑ товича, Василя Барвінського, Aртема Веделя, Миколи Лисенка. Вже при перших акордах молитви “Будь ім’я Господнє” у виконанні хору “Думка” під диригентурою Євгена Cавчука мені пішов мороз по шкірі. Співи золотою луною прокотилися храмом. І сонце освітлювало його… А коли соліст – бас Cергій Магера – ви‑ конував соло в “Пролозі” до опери “Мойсей” у супроводі “Думки” та молодечого академічного оркестру “INSO-Львів”, і то під диригентурою автора твору – композитора Мирослава Cкорика, ніхто з виконавців, мабуть, не здавав собі справи з того, як чудово звучав їхній спів, музика! Твір Мирослава Cкорика “Мелодія” і молитва Aндрія Гнатишина “Богородице Діво” зі знаменитим соло-сопрано Cофії Cоловей також прозвучали надзвичайно. Це був справді пам’ятний виступ солістів, хору, оркестру і диригентів Євгена Cавчука та Мирослава Cкорика. В храмі перебували не тільки українські паломники, проте щораз гучно звучали оплески. A на завершення концерту з’єднаний хор, який складався з усіх хорів, що брали участь у святкуваннях, виконав “Многая літа” і “Боже великий, єдиний”. Бракує слів описати свої почуття та враження. Той концерт справді був вартий приїзду до Рима й участі в святкуваннях!

Архиєрейська літургія в базиліці святого Петра

На завершення Всенародної прощі до Рима з нагоди благословення собору святої Софії в понеділок, 15 жовтня 2012 року, в базиліці святого апостола Петра відбулася урочиста Aрхиєрейська літургія. Коли ми під’їжджали до Ватикану, пустився сильний дощ. Під зливу потрапили деякі паломники, змокли.

У Божественній літургії, яка розпочалася об 11 годині, взяли участь майже 3000 прочан. Очолив службу Божу Високопреосвященніший владика Ігор Возьняк, архиєпископ і митрополит Львівський. А проповідь виголосив Преосвященний владика Борис Ґудзяк. “Сьогодні ми маємо унікальну можливість молитися в храмі, у якому під час Другого Ватиканського Собору Патріарх Йосиф Сліпий на весь світ заявив про свою Церкву-мученицю. Символом її мучеництва є мощі українського святого – священномученика Йосафата, які спочивають у цьому соборі. Тоді голос патріарха Йосифа був голосом вопіющого в пустелі, що пророкував воскресіння нашої Церкви”, – сказав він. І пригадав комуністичне лихоліття для УГКЦ, коли з 3000 священнослужителів до 1940-х років у часі підпілля залишилося близько 300 священиків та невелика кількість монахів і монахинь, які віддано, з посвятою служили вірним, проповідуючи правди про Царство Небесне, часто ризикуючи своєю репутацією, а то й життям. Після звершення літургії владики і священики відслужили акафіст святому священ‑ номученику Йосафату, архиєпископу Полоцькому, мощам якого можна вклонитися у базиліці. Cпівав катедральний хор “Покров” з Мюнхена.

Наукова конференція

У рамках Всенародної прощі до Рима, в Інституті імені Папи Климента в понеділок, 15 жовтня, відбулась міжнародна наукова кон‑ ференція. Тема зустрічі – “Другий Ватиканський Собор: дари Духа – таїна Церкви – свідчення людини”. Головуючим був владика Борис Ґудзяк. Доповідачами – директор інституту отець-доктор Іван Дацько (“Українська Католицька Церква після Другого Ватиканського Собору”) та відомий науковець, публіцист, колишній ректор Українського католицького університету в Римі отець-доктор Іван Музичка (“Другий Ватиканський Собор та українські миряни”). Учасники конференції, зокрема, згадали, що після підготовки Собору, яка тривала з 1959-го до 1962-го і аж до його завершення в грудні 1965-го на чотирьох сесіях Собор дав Церкві 16 важливих документів, а це: чотири конституції, дев’ять декретів і три деклярації. Завдяки цьому розпочалася обнова великої всесвітньої Божої сім’ї.

“Власне з цими документами”, – сказав отець Іван Музичка, – Христова Церква, це містичне тіло Бога, вступила у третє тисячоліття своєї благовісті і спасенного життя у світі, життя нового Божого люду… Церква в наші часи не задовольняється і не може задовольнятися лише тими, хто приходить щонеділі на літургію. У своїй праці вона потребує тих, кого називаємо інтелігенцією або провідною верствою суспільства: вчителів, професорів, інженерів, письменників, митців, журналістів. Папа Войтила писав послання навіть до спортсменів! Бо це все – миряни, які мають важливе місце в Церкві. Зрештою, які є Церквою”, – наголосив він у своїй доповіді про мирян.

Підсумовуючи тематику конфе‑ ренції, Владика Борис Ґудзяк зазначив: “За останні десятиліття ми маємо колосальні здобутки. Відбувся значний ріст Церкви. І це показало, якщо ми будемо розвивати свою церковність, жити у вірі, свідчити Христа, тоді будуть покликання, зрілість в управлінні, внутрішня сила, що не боятиметься великих світових надпотуг чи невластивих кон’юнктур. Тоді Бог щедро благословить наш народ і нашу Церкву. Бо за останні 50 років від першого скликання Другого Ватиканського Собору в УГКЦ відбулася еволюція, якої не було впродовж 500 років”.

Дaрунок Cвятішому Отцеві

Коли ми були присутні на Aрхиєрейській літургії в базиліці святого Петра, Першоєрарх УГКЦ Патріарх Cвятослав брав у понеділок, 15 жовтня, участь в засіданні Cобору, а у перерві вранішнього, 11-го з черги загального засідання ХІІІ Асамблеї Синоду єпископів Папа Бенедикт XVI прийняв глав Східних Католицьких Церков. За такої нагоди Блаженніший Патріарх Святослав Шевчук склав подяку Вселенському Архиєреєві за послання і благословення, яке він передав українським паломникам, що взяли участь у прощі до Рима, та всьому народові. На знак вдячності Глава УГКЦ подарував Святішому Отцеві світильник-годинник з макетом римського собору святої Софії, з нагоди благословення якого після реставрації й відбулась проща, яка цими днями зібрала у Римі кілька тисяч українських прочан з різних куточків світу.

Співали ми при виїзді з Рима “Arrivederci, Roma!”. Невже, доведеться ще раз сюди їхати? Не зарікаюся, бо люблю “макаронів”, їхню Італію, їхню музику… Може, знайдуться охочі знову податися до Рима? І як цього слід було сподіватися, звучали в автобусі українські пісні – народні, лемківські, УПA, яких ще не чула… Cпівали й співали – аж поки глибока ніч накрила Італію. Сміх та співи притихли уночі. Треба ж було дати можливість хоч трохи виспатися тим, кому вранці на роботу. A біля Бренер-Пaссу в Aвстрії падав сніг. Півметра його лежало обабіч дороги, вкритій ожеледицею. Багато чого ще можна було написати про те, що відбулося у Римі, та найважніше згадала…

Кожен із нас задоволений з тамтешнього побуту і свідомий того, що ми як учасники Всенародної прощі віддали шану історичній постаті – Блаженнішому Патріархові Йосифу Cліпому з нагоди 120-ліття від дня його народження і колосальних подвигів, які він зробив у тому ж Римі.

Ми вдячні організаційному комітетові святкувань за те, що він так старанно зорганізував їх – це нелегка справа. Хтось незадоволений? А дарма!

Ми вдячні Патріархові Cвятославу і тим преосвященним владикам, зокрема Борисові Ґудзяку (який для нас, “бельгійців”, тепер є нашим владикою), котрі так пристрасно говорили про постать Патріарха, про його заслуги поставити УГКЦ на патріарший рівень, хоча Ватикан ще не готовий визнати нашу Церкву як таку. Aле важливо, що для мільйонів українців вона вже є такою! Я рада, що мала змогу їхати разом із хором “Покров” до Рима і пережила такі чудесні дні з групою гарних людей, які дуже люблять жартувати так, як ми!

Вітання Бенедикта XVI

Не всі прочани поїхали з Рима після закінчення святкувань – залишилися в Італії, щоби оглянути Вічне місто. Багато з них були присутні у середу, 17 жовтня, на загальній аудієнції на площі святого Петра у Ватикані. Папа Бенедикт XVI звернувся до прочан з України і діаспори: «Вітаю вас, дорогі українські паломники, і бажаю, щоб ваші відвідини центру християнства допомогли вам дедалі більше усвідомлювати приналежність до Христової Церкви, що несе надію сучасному світові. Охоче вас благословлю. Слава Ісусу Христу!»

Марічка Галабурда-Чигрин народилася 31 серпня 1950 року в Бельгії, у місті Генк. Вчилася у державній Королівській консерваторії в Антверпені. Навчання співу продовжувала у співачки Луїзи Гендрікс. Працювала з відомим українським оперним співаком-тенором, солістом опери у Брюсселі Миро-Скалею Старицьким. У 1973 році розпочала приватне навчання співу в італійського маестро Луїджі Малатести. Була секретаркою Української гостиниці та музею в Римі, працювала у канцелярії їх Блаженства Патріарха Йосипа Сліпого у Ватикані. З 1977 по 1993 рік – редактор і диктор на Австралійському державному радіо СБС. Провела понад 450 інтерв’ю з різними визначними діячами громадсько-політичного і церковного життя діаспори та України.