Інтерв’ю з очільником Департаментом інформації УГКЦ о. Ігорем Яцівим
Отче Ігоре, Ви довгі роки були відомі громадськості й представникам медіа як прес-секретар Блаженнішого Любомира. Тепер Ви очолюєте Департамент інформації УГКЦ, тобто є тією людиною, яка відповідає в Церкві за комунікацію. Що змінилося в комунікації усередині Церкви і назовні, з «цивільним світом», за цей час?
Я з приємністю можу констатувати той факт, що від початку виконання моїх завдань ще 2002 року і до сьогодні комунікація Церкви значно розвинулася. Передусім тому, що Церква на загал і Синод єпископів зокрема усвідомлюють і виявляють у своїх починах, рішеннях чи постановах, розуміння того, що комунікація є одним із пріоритетів діяльності. От навіть останній так званий Великий, Патріарший Синод, який відбувався у вересні цього року, в одній із постанов чітко говорить: «Ствердити, що питання комунікації є одним із пріоритетів в розвитку і діяльності парафії, єпархії, Церкви». Це дає поштовх для наступних кроків.
Наприклад, у 2002 році не кожна єпархія в Україні мала свій веб-сайт, а навіть прес-службу. Іноді бувало, що судовий вікарій єпархії був і прес-секретарем. Сьогодні ж кожна єпархія, кожен екзархат в Україні має свою прес-службу і фахівців, які в ній працюють. Ці пресслужби забезпечують роботу сайтів і таким чином комунікаційна діяльність на території окремої єпархії розвивається сьогодні значно динамічніше.
Коли я починав займатися офіційним сайтом УГКЦ, його відвідувачами були 100-150 осіб з цілого світу, сьогодні ж ми маємо понад тисячу щоденних унікальних відвідувань, і це є знаком, що сайт потрібен людям, що вони постійно знаходять там потрібну інформацію. Важливо згадати й про те, що комунікація зросла не тільки кількісно, а й поступово зростає якісно: ми вчимося працювати професійно, правильно, згідно зі стратегічними планами, концепцією. Тобто рухатися планомірно, цілеспрямовано, з певною метою і до певної мети. І це теж є знаком того, що комунікація Церкви є успішною.
Окрім структурних змін, які відбулися у сфері комунікації Церкви, чи могли б Ви відзначити окремі проекти, особливо близькі Вашому серцю, що вже втілені чи втілюються нині?
Кожен проект є мені близький, тому що безпосередньо беру участь у його реалізації або сам виношую якусь ідею. Те, що зараз маю в пам’яті, що пробуємо здійснити, це такі проекти як вебінари з історії Церкви та з біоетики. Ці вебінари проходитимуть двічі на місяць з кожної теми, починаючи з листопада цього року. Взимку плануємо почати серію вебінарів на тему Святого Письма. Комісія «Справедливість і мир» запропо‑ нувала провести низку семінарів на тему громадянського суспільства, тобто про Церкву й вибори, про свободу слова тощо. Вебінар є дуже ефективним засобом комунікації, оскільки здатний об’єднати довкола певної теми аудиторію, розсіяну по цілому світі, об’єднати довкола фахівця, який майстерно, професійно розкриває тему, і це дає можливість зростати інтелектуально у розумінні моральних питань, Святого Письма чи знанні історії Церкви.
Інший проект, пов’язаний з Інтернетом, це Інтернет-телебачення. У часи, коли в Україну повернувся Блаженніший Мирослав Іван Любачівський, активно працювала телевізійна студія «ТВ Собор», де працю ‑ вали фахівці, було хороше технічне забезпечення, і вони робили документальні фільми, телевізійні програми, трансляції богослужінь тощо. З фінансових причин ця студія призупинила свою роботу, але сьогодні ми прагнемо цю справу відновити, використовуючи новітні технології. Реальне телебачення сьогодні дуже дороге, а інтернет-телебачення значно дешевше, і Церква може собі дозволити запустити цей проект. Це буде цілком повноцінне телебачення з програмою передач на тиждень, з різними ток шоу, прямими ефірами, випусками новин тільки через Інтернет. У цьому напрямку вже зроблено один крок: оцифрування і приведення до належного стану архівів «ТВ Собор» (користаючись нагодою, хочу подякувати Товариству св. Софії у Римі, яке нам виділило кошти для цього). Маючи ці архівні матеріали у цифровому форматі, ми зможемо їх пропонувати до ефіру на Інтернет телебаченні.
Інший проект, який, безумовно, варто відзначити, це аудіокниги Блаженнішого Любомира. Дві вже видано, третю – записано. Це «Дорога до себе», «Дорога до ближнього» і третя – «Дорога до Бога», її презентація відбудеться у січні 2011 року, під час Різдвяних і Богоявленських свят.
Працюємо також над виданням загального Шематизму УГКЦ, над удосконаленням офіційного сайту, над створенням інших інтернет проектів, працюємо над питанням використання соціальних мереж, стараємося, як кажуть, іти в ногу з часом і робити конкретні кроки, щоби ці можливості, які пропонують нам новітні технології, використовувати для проповіді Євангелія.
Нещодавно Ви брали участь у Конгресі в Римі, який був присвячений питанню Церкви й комунікації. Що цікавого Ви змогли почерпнути, й чи перебуває УГКЦ у контексті комунікаційних тенденцій, якими живе Вселенська Церква?
Разом із паном Дмитром Крикуном, керівником аналітичного відді ‑ лу Департаменту інформації, на по ‑ чатку жовтня ми були учасниками Всесвітнього конгресу католицьких медіа. Його організовувала Папська рада у справах соціальних комуні ‑ кацій. Корисне для нас на Конгресі я виділив у три блоки. Перше це те, що ми побачили успішні приклади використання медіа Церквою: чи це були видання друковані, чи інтернет портали, радіо, телебачення. Було нам представлено такі успішні при ‑ клади, успішний досвід. Друге – була нагода зав’язати ближчі контакти як з Папською радою безпосередньо, так і з інформаційними агентствами, наприклад Servizio Informazione Religiose, Католицькою інформаційною агенцією, з редакцією журналу Famiglia Cristiana та іншими. І третій момент – утвердження нас самих у правильності кроків, про які я вже тут говорив.
Одним із акцентів Конгресу, якому було відведено окремий день, було те, щоб Церква активно використовувала Інтернет у своїй євангелізаційній місії, у проповіді Євангелія. І використовувала його не лише у вигляді Web 1. 0, а й у версії Web 2. 0, тобто через ведення блогів, форумів – всього того, що називаємо інтерактивним спілкуванням. Католицькі блогери є дуже важливими у комунікації Церкви. Наприклад, молода дівчина блогер з Великобританії самостійно провела дуже хорошу інформаційну кампанію, пов’язану з приїздом Папи до цієї країни. На конгресі ми пересвідчилися у правильності наших підходів і стратегій стосовно інтернет телебачення, вебінарів, використання соціальних мереж, використання YouTube.
Знаю, отче, що у Вас є персональний акаунт на Фейсбуці. Чим Вам корисний цей ресурс?
Я використовую Фейсбук у церковних потребах. Це трохи не відповідає ідеї засновників цієї мережі, які створили її для дружніх балачок, обміну сімейними фотографіями тощо. Я використовую його як трибуну для поширення важливих церковних повідомлень, інформування про події, які будуть, є чи були. Скажімо перед, під час і після вебінару з о. Ігорем Бойком я поширював інформацію про те, що такий вебінар відбувається. Крім цього, намагаюсь познайомитися з якомога більшою кількістю журналістів через Фейсбук, а це дає змогу робити своєрідну розсилку через цю мережу, так само, як це робимо електронною поштою.
А тепер хотілося б торкнутися іншої сфери контакту з зовнішнім світом. Останні п’ять років були не найгіршими в плані лояльності до Церкви, влада була прихильна до нас, відбулися такі важливі події як перенесення осідку Глави УГКЦ до Києва. Тепер ситуація помінялася, маємо зовнішні напосідання на Церкву. Чи не відчуваєте Ви в комунікації з медіа певного ігнорування або ворожого ставлення до інформації, яка надходить від Церкви?
Безумовно, є помітною різниця комунікаційних можливостей Церкви, які були недавно і які є тепер. Раніше, коли я зустрічався з Блаженнішим, то в живій черзі були прохання про інтерв’ю від різних видань. Сьогодні видань, охочих взяти інтерв’ю у Блаженнішого Любомира, поменшало. І це не тому, що він припинив спілкуватися з журналістами, а радше тому, що такою стала редакційна політика або просто «дмухають на холодне» самі власники чи редактори видань. Вони сьогодні не квапляться «піарити» греко-католиків. Воліють перечекати, подивитися, «а що буде», бо знають, які акценти ставить Блаженніший, знають його спосіб висловлювань, знають, що він є відвертим і говорить критично, якщо є потреба в цьому.
Мало того, зміну ставлення відчуваю не я один, а й члени нашої інформаційної ради (Інформаційна рада при Главі УГКЦ – неформальний, але корисний для нашої Церкви орган, до якого належать професійні журналісти, піарщики, світські люди, які необов’язково є греко-католиками, але діляться своїм досвідом, знаннями, вміннями, допомагають у проведенні певних інформаційних заходів). Раніше вони радили не засновувати канали інформації, а дбати радше про контент, тобто якість, не вкладати гроші в заснування нових каналів, а використовувати їх для професійного зростання церковних авторів, які б писали так якісно й гарно, професійно, що світські медіа будуть це з приємністю ставити у себе, і ми тоді не мусимо утримувати дорогі проекти у вигляді газет чи журналів. Тепер вони змінили свою думку і поговорюють про те, що все ж таки варто, щоб Церква замислилася над тим, що, можливо, треба заснувати і розвинути загальноцерковне, загальноукраїнське видання у формі газети чи журналу. Тобто навіть вони бачать, що є ізоляція з боку світських медіа, лімітовано доступ Церкви до їхніх видань.
Тут можна навести таку аналогію: у світському медійному середовищі сьогодні говорять про те, що ці п’ять років «теплої ванни» для свободи слова трішки атрофували журналістські мізки, й нова, трохи агресивна, ситуація стимулює людей до творчості й пошуку нових рішень у роботі з засобами масової інформації…
Ситуація не є загрозливою, просто Церква має нагоду, проаналізувавши стан інформаційного поля, в якому перебуваємо, адекватно відповісти на ці проблемні моменти, про які було сказано вище. Чи тим, що розвине якість своїх вже наявних ЗМІ, чи розпочне видавати якийсь новий орган, чи заснує інтернет телебачення, яке дасть можливість мати всесвітню аудиторію, тільки важливо щоби воно швидко розпочало мовлення і мало якісне наповнення. Цю сьогоднішню ізоляцію ми можемо дуже успішно долати і спокійно доходити до суспільства через ті засоби, які є або які будуть у недалекому майбутньому.
Дякую, отче Ігоре, за цікаву розмову. І наостанок – Ваше звернення до читачів «Патріярхату».
Сьогодні інформації у світі не бракує, вона лине звідусіль: з телебачення, радіо, рекламних плакатів тощо. Вона нас трохи переобтяжує, але людина віруюча повинна все ж дбати про церковну, релігійну складову інформації, яку, зокрема поширює журнал «Патріярхат», а також інші видання й інтернет-ресурси. Якщо Церква позиціонує свою інформаційну діяльність як один із пріоритетних напрямів, то вірні повинні підтримувати її своїм зацікавленням, адже вони повинні знати, чим Церква живе. Я та мої колеги, які працюють над комунікацією Церкви, також радо дослухаємося до порад, зауважень із боку вірних, щоб зробити інформацію якомога «смачнішою» до споживання. Зі свого боку, старатимемось ставати професійнішими у своїй праці, здобувати більше знань, щоб пропонувати добру, цікаву, корисну інформацію, яка би служила для добра людей.
Розмовляла Роксолана Процьків