Коли переглядаєш посібник для вчителів “Методичні матеріали з питань статевого виховання та взаємостосунків підлітків 14-16 років”1, складається враження, що творці цього посібника претендують на те, щоб “статеве виховання” стало шкільним предметом у межах освітньої програми середньої школи. Розроблення будь-якого шкільного предмету, безперечно, вимагає фахового підходу.
Навіть побіжний перегляд методичних матеріялів, розданих майбутнім учителям предмету “Статеве виховання”, дає підстави стверджувати, що вони зовсім не відповідають критеріям повноцінного шкільного предмету. Матеріяли свідчать, що основним завданням і метою є не встановлення істини, а обмін думками, обговорення їх та висловлення своїх точок зору на кшталт згоден / не згоден, що в принципі виводить цю програму предмету поза межі навчальної.
Корінна проблема цих матеріялів полягає у тому, що теми, які рекомендуються як основні для статевого виховання, замикають дитину на власних іманентних відчуттях. Характерна риса зрілої особи – це здатність не замикатися на собі. Тут же дітям та підліткам пропонують зосередитися на точках зору про власні відчуття та почуття. І при цьому не подано нічого, що могло би слугувати основою для такої “точки зору”.
Матеріяли вільні від об’єктивних моральних принципів, заперечують можливість існування і пізнання істини про статеву сферу. А це нівелює саме поняття добра, прищеплюючи переконаність, що все відносне і залежить від власних уподобань та “точок зору”.
У матеріялах відсутні повністю такі теми: 1) природа статевости людини; 2) етапи дозрівання, 3) місце статевости в розвитку особистости; 4) ролі, притаманні статям; 5) статевість – любов – шлюб – подружжя – сім’я – народження дитини; 6) природні методи планування сім’ї; 7) сімейні цінності. Статеве виховання без цих тем є абсолютно однобоким і може лише завдати шкоди.
Рольові ігри, запропоновані методичними матеріялами, зосереджені на негативних моделях взаємин, які передбачають зраду, розпусту, непослух чи неповагу до батьків. Учням пропонують увійти в роль розпусників, зрадників і вирішувати в цих ролях надскладні (не тільки для їхнього віку, але й для висококваліфікованих спеціялістів) проблеми.
Запропоновані в методичних матеріялах запитальники містять відверто неправдиві відомості. Так, на запитання про те, чи захищає презерватив від СНІДу, подано ствердну відповідь, хоча дослідження засвідчують, що від СНІДу презерватив не захищає, а лише зменшує на 20% імовірність зараження, Джош Макдауел у книзі “Міфи сексуального виховання” подає інформацію, підготовану Consumer Reports (березень 1989 року): пори презерватива, навіть найякіснішого, більш ніж у десять разів більші за вірус-збудник СНІДУ.
Анкетування, один із методичних елементів програми, пропонує дітям відповісти на запитання, що таке, безпечний секс”. Із запропонованих правильною визнається відповідь про секс із використанням презерватива. Варіант відповіді “про секс виключно у шлюбі з одним партнером” трактується як помилковий, а разом з ним і подружня вірність.
Загалом програма схиляє до думки, що найголовніше не істина, а власні враження. Прищеплення такого погляду-принципу може мати негативні наслідки для дитини, адже це заохочення до інтелектуального лінивства. На рівні моральному насаджується ідея, що добро і зло відсутні як такі, хоч одразу ж стверджується, що “добром” є тільки одна цінність – приватна точка зору кожного, виправдання уседозволености.
Введення обов’язкового предмету статевого виховання за даною методичкою стало б виявом неповаги до права батьків на відповідне виховання своїх дітей.
Часті згадування про контрацептиви як про методи планування сім’ї, а також інформування про наявність медичних установ, спонукає до думки, що ці матеріяли є елементом бізнес-плану певних зацікавлених комерційних структур, а можливо, і структур ідеологічного та політичного лобіювання. Вважаємо, що у такому важливому для формування особистости питанні, як статеве виховання, батьки мали б мати змогу вибирати між різними проєктами таких предметів з боку як державних, так і недержавних установ.
Альтернативою є концептуальний підхід Католицької Церкви, заснований на повазі до гідности людини, сім’ї, повазі до її статевости та відповідальній свободі і любові до Бога та ближнього. На основі цих документів католицькі установи розробили низку програм, які вже впроваджуються. Як приклад – навчальні програми Інституту родини та подружнього життя; “Етика родинного життя. Християнський погляд”, “Методи природного планування сім’ї”, “Статевість людини. Міфи та реальність”.
Юрій Підлісний, директор Інституту родини та подружнього життя
Ігор Леньо, науковий співробітник Інституту