Цьогорічна «Великопісна Трапеза», що відбувається від багатьох років у Квітну Неділю, відбулася 27 березня 1983 р. в залі церкви св. Йосафата у Воррені. Цю імпрезу влаштовує Відділ Українського Патріярхального Т-ва, кожного року в іншій парафії метрополітального Дітройту. Прибуло на неї більше, як звичайно, число людей, бо бажали вислухати звіту д-ра Б. Лончини з його побуту в Римі в часі, коли там відбувався Синод Української Католицької Ієрархії.
«Представники Українського Патріярхального Світового Об’єднання, — говорив звітодавець, — відвідали в Римі майже всіх присутніх українських владик, як також п’ятьох новойменованих кардиналів, щоб скласти їм побажання з нагоди номінації. Коли виявилося, що миряни не можуть брати участи в нарадах Синоду, всім єпископам був доручений меморіял, в якому порушені важливі проблеми нашого церковного життя».
Висловлюючи свої погляди на події в Римі, д-р Лончина заявив таке: «Синод — це дуже важлива подія в історії нашої Церкви. Його постанови будуть обов’язувати всіх владик. Треба надіятися, що ці постанови говорять про єдність та помісність нашої Церкви і прямують до сильної внутрішньої зв’язі українських єпархій у діяспорі та їх зв’язі з Матірною Церквою. Про програму Синоду можна було дещо довідатися із статтей в італійському щоденнику «Іль Темпо», але точности тих звітів не можна було перевірити. Дотеперішній секретаріят Синоду, який очолював єп. А. Сапеляк, дуже дбайливо підготовив матеріяли до обговорення на Синоді, і було б дуже позитивним кроком зберегти той самий склад секретаріяту. Цей Синод має офіційну назву: «Священний Синод Української католицької Ієрархії», і в ньому ніхто, крім єпископів, не міг брати участи. Помісний собор цілої нашої Церкви з участю духовенства та мирян мав би знаменний вплив на наше релігійне життя та долю нашої Церкви. Як це буває в різних єпархіях нашого розсіяння, в Римі також під час богослужень одні владики згадували «патріярха», а інші «верховного архиєпископа». Ця аномалія тривожить мирян і болить, коли вони бачать такий брак однозгідности серед наших владик.
Римське відзначення 20-ліття перебування Патріярха Йосифа на волі та його 91-их уродин було гідне й достойне. Взяли в ньому участь усі наші владики та велике число неукраїнських церковних і світських достойників. Промови чужинців, архиєпископа та кардинала, наповнені любов’ю та пошаною до Патріярха Йосифа, говорили про його великі заслуги для Церкви. Для нас це подія великого міжнароднього значення. Це довело, якою пошаною втішається Блаженніший у Католицькій Церкві й поза нею, з чого ми повинні бути горді.»
Прозорість та упорядкованість цього звіту спонукали п. С. Юркова запропонувати видати його друком.
Великопосною трапезою керував інж. М. Кунинський, голова Дітройтського Відділу Українського Патріярхального Т-ва. Імпрезу почав виступ хору при церкві св. Йосафата під керівництвом мґра В. Літинського, який відспівав «Молитву за Патріярха» та дві релігійні пісні. Присутні прийняли виступ хору дуже тепло. Трапеза включала й скромне прийняття — солодке та теплі напої, що їх приготовили пані під проводом п. Н. Кунинської.
Володимир Баран
