В 45-річчя священства о. крилошанина БОГДАНА СМИКА,
пароха Свят-Володимирської церкви в Ютиці, Н.Й., 15 травня 1983 р.
«Цей день, що його створив Господь,— радіймо і веселімся у ньому!»
(Пасхальні Стихирі, Стих 4)
Це справді був радісний і веселий день у цій українській католицькій громаді! Бо в ньому переживали ми спільно дві важливі події, які будуть записані в анналах місцевої української католицької громади, а саме: релігійно-церковний акт посвячення чудових вітражів Владикою Василем при співучасті декана о. мітрата Василя Середовича і отців та загалу парафіян у стилевій церкві св. Володимира Великого та парафіяльно-громадське відзначення 45-ліття душпастирської праці у Христовому винограднику пароха, отця крилошанина Богдана Смика.
Ці ювілейні святкування виходять поза рамки місцевої імпрези, бо особа цього заслуженого ювілята — щедрого сіяча Божого Слова і невтомного орача народньої ниви відома серед широких кіл нашого громадянства.
Протягом цілого свого зрілого віку ювілят ділився зі своїм громадянством численними талантами, що ними обдарував його Господь: своїм вродженим високим інтелектом, своєю загальною і глибокою теологічною освітою, здобутою від таких світочів теологічної науки й таких великих учителів, як Митрополит Андрей та Ісповідник Віри Патріярх Помісної У КЦ і Кардинал Йосиф, своєю любов’ю до рідної Церкви і народу, своїми організаційними здібностями, своєю беззастережною любов’ю до нашої молоді та прикладним виконуванням обов’язків душпастиря, громадянина й батька родини.
Отець Богдан Смик народився 6 травня 1912 р. в селі Конкольниках, Рогатинського повіту в родині о. Петра і Ростислави з Кузелів, як один з п’ятьох дітей. Сестра ювілята, Стефанія — дружина о. крилошанина Володимира Тарнавського, пароха Едмонтону. Брати ювілята — д-р Роман, загально відомий лікар, церковний і громадський діяч та визначний меценат та св. п. Євген і Мирон, що загинули смертю воїнів-героїв, перший в УПА, а другий в бою під Бродами.
Через матір рід Смиків був споріднений із родом Лепких, що його репрезентував письменник Богдан Лепкий і його брат — старшина і композитор пісень Українських Січових Стрільців, загально знаний Лев (Льоньо) Лепкий. Серед такого оточення і в глибоко патріотичній родині та серед чарівної краси Золотого Поділля виростав наш дорогий ювілят.
Народню освіту о. Смик закінчив у селі Жовчеві, де його батько, бл.п. о. Петро був довголітнім парохом. Середню освіту здобув в українських гімназіях Станіславова, Рогатина та в Малій Семінарії у Львові й закінчив іспитом зрілости в 1931 році. Саме в Станіславові, в наших із ювілятом юнацьких роках, розпочалась наша дружба, що росла й міцніла вже тут, на еміграції.
Теологію студіював у Львівській Богословській Академії. 1 грудня 1937 року прийняв свячення із рук Преосвященного Івана Бучка у присутності Слуги Божого Андрея у митрополичій святоюрській палаті.
Перед висвяченням одружився з Володимирою, донькою бл. п. о. Якова Заяця, колишнього диригента хору богословів у Львові та відомого композитора релігійних пісень.
Перше душпастирське призначення на становищі сотрудника одержав у великій збірній парафії із трьома церквами і п’ятьма школами — Добромірка, Гущанки, Лозівка, Обудівка й Чагарі Збаражські. По смерті пароха о. Льва Юрчинського залишився адміністратором цієї великої збірної парафії аж до виїзду на еміграцію.
На європейській еміграції спершу коротко зупинився у Берліні, працюючи в канцелярії Апостольського Візитатора на Німеччину о. Петра Вергуна, який незадовго перед більшовицьким наступом на Берлін вислав його з родиною до Зальцфельду в Тюринґії, де застало його закінчення Другої світової війни. Звідси, по виїзді усіх наших втікачів далі на Захід, майже останній переїхав до Бамбергу в Баварії, звідки о. Н. Вояковський призначив його на становище фінансового референта Візитатури в Мюнхені. По створенні таборів для переміщених осіб став парохом у Міттенвальді, звідки виїхав до США. Тут зупинився у родини дякоучителя Йосифа Заяця у Сиракюзах, Н.-Й. Це було 15 травня 1950 p., точно 33 роки тому.
Взимку 1950-51 pp. душпастирював в Мідлпорті, Пенсильвенія, а весною Преосв. Константин Богачевський призначив його сотрудником у Сиракюзах та рівночасно управителем дієцезіяльної оселі у Стретфорді, Н.-Й., що її він провадив аж до часу організації Пластових таборів в 1956 р.
1 травня 1952 р. ювілят став парохом нової парафії у Ютиці, заснованої щойно рік перед тим першим її парохом, бл. п. о. Іваном Прокоповичем.
Вже понад 14 років опікується ювілят сусідньою парафією у Ром, Н.-Й., а оце вже 31-ий рік із свого 45-літнього душпастирства служить він своїй Ютицькій парафії і громаді.
За цей час о. Ювілят, при жертвенній і подивугідній співпраці та винятковій фінансовій жертвенності відносно невеликого гуртка своїх парафіян, створив із малої, непомітної парафії одну із відносно заможних і репрезентативних парафій у дієцезії, що заслужено може пишатись своїми матеріяльними надбаннями. Так були закуплені старі будинки для церкви і парафіяльного дому, куплено площі на цвинтар і для парку для вжитку громади, дві площі для паркування авт та спортових вправ молоді. В 1964 р. була побудована модерна авдиторія коштом чверть мільйона долярів, і борг за неї цілком сплачений. Були куплені старі будинки з площами для будови нової церкви, що її закінчено в pp. 1976-78 та куплено хоч і старий, але репрезентативний великий будинок парафії, коштом понад два мільйони дол.
Поруч з цими матеріяльними надбаннями, які є передусім надбанням жертвенної громади, особистими заслугами Отця-Ювілята є втримання цієї парафії у вірності нашим обрядовим традиціям, із святами за юліянським календарем та впровадження української мови у церковні відправи. Отець Ювілят глибоко розуміє, що українська Церква та українська мова в ній зможуть зберегти нас від цілковитої денаціоналізації.
Отець Ювілят бере живу участь у житті своєї громади, у всіх її організаціях та імпрезах, до яких сам разом із своєю дружиною вкладає багато праці. Належить до багатьох наших центральних організацій, а в першу чергу до українського Пласту і є постійним членом Крайової Пластової Старшини як капелян Пласту на цьому терені, іменований бл. п. Владикою Йосифом Шмондюком 15 років тому.
До Пласту належить Отець Ювілят ще з юнацького віку, а пізніше разом із цілою своєю родиною. Він брав участь у віднові Пласту на еміграції у Німеччині в 1945 р. продовжував пластову діяльність на різних посадах в Европі. Разом зі своєю дружиною започаткував Пластові відділи в Сиракюзах і Ютиці, що їх пізніше очолював протягом довгих років як станичний, а згодом вже як голова місцевої Пластової Станичної Ради, а пані Володимира як заступниця станичного на Ютіку. Ювілят має найвищий ступінь у пластовому сеньйораті — «пластун-сеньйор керівництва» з усіми найвищими організаційними відзначеннями. Він був провідником наших пластунів у Міжнародньому Джемборі в Греції у 1963 р. і тоді вперше зі своєю групою пластунів зложив поклін великому страдникові і поворотцеві з московської неволі Митрополитові Йосифові.
Від самого початку наших змагань за помісність і Патріярхат нашої УКЦеркви ювілят бере активну участь в організаційному русі мирян, а згодом і духовенства, а також стоїть у проводі священичого Т-ва св. Андрія, тепер як секретар.
Ювілят був кількаразовим провідником наших прочанських груп до Риму на різні історичні патріярші врочистості, почавши від посвячення собору Св. Софії та Українського Католицького Університету ім. св. Климентія, а в минулому році провадив групу паломників до Люрду у Франції і знову до Риму та завжди як архидиякон звеличував патріярші відправи своїм приємним теноровим голосом.
Він теж завжди йшов слідами їх Блаженства Патріярха Йосифа у фізичному і духовому сенсі в часі Його відвідин своїх вірних на північноамериканському континенті. За «ревність для Божої Слави і для добра Церкви і народу» своєю грамотою із 7 лютого 1974 р. Блаженніший Патріярх Йосиф іменував о. Богдана Смика почесним крилошанином.
Отець Ювілят і його дружина Володимира є прикладними батьками своїх дітей, яким вони дали високу професійну освіту та взірцеве виховання. Донька Тетяна є дипломованою фармацевткою і керівником аптеки великого шпиталя у Чікаґо. Син Олександер є дипломованим агрономом і капітаном летунства США, а Ростислав — дипломованим хеміком. Ці молоді подружжя другої еміграційної Генерації мають по двоє прекрасних дітей, і всі вони володіють і послуговуються нашою рідною мовою.
Немає тут змоги вичисляти багато заслужених осіб цієї парафії і громади, але на одну, дорогому ювілятові, найближчу особу, мушу звернути увагу, а саме на достойну дружину отця ювілята, без якої він ледве міг би похвалитися такими успіхами у своїй праці. Вона несе левину частину його тягарів і всім, чим тільки може, допомагає йому. Вона виконує обов’язки дяка, є скарбником парафії, вчить у Рідній Школі, є виховницею у Пласті, належить до всіх церковних організацій і майже до всіх громадських, співпрацює у церковних підприємствах, часто організовує імпрези і бере в них активну участь, найчастіше як талановита декляматорка, одним словом, цей ювілей є у великій мірі теж ювілеєм достойної і дорогої пані Володимири.
Отже, це подвійний ювілей, що на нього собі заслужили обоє ювіляти!
На многі літа, достойні і дорогі ювіляти!
