У жовтневому числі нашого журнала була надрукована стаття з польської газети «Тиґоднік Повшехни» авторства Володимира Мокрого. Стаття В. Мокрого була написана з приводу виставки фотосвітлин знищення українських церков на Лемківщині Ети Заремби. Виставка світлин знищених наших церков була потрясаючою. Ми подивляли авторку виставки Ету Зарембу за її відвагу, що вона не побоялась відкрито говорити про неоправдане і безпощадне нищення церков на Лемківщині, які були історичними пам’ятниками.
Можна тільки дивуватись, що в такій католицькій країні, як Польща, можуть підлягати знищенню Божі храми. Це щось не до подумання, але, на жаль, це незаперечна правда. Мабуть, не тільки що трудно, але прямо неможливо переконати не тільки пересічного польського католика, але й провідних польських церковних провідників про те, що є один і неподільний Господь Бог у трьох особах Божих. Немає польського чи якогось іншого Господа Бога, є тільки один Бог. Цей самий Господь Бог перебуває і в церкві, й у костьолі. Отже, належить шанувати Божий храм, незважаючи на те, чи він називається церквою, чи костьолом. На жаль, не так до цих питань підходять християни-поляки. Це окрема тема, для себе тут робимо на неї тільки натяк. Тут бажаємо запропонувати нашим читачам статтю Б. Мартинюка «Байдужість», яка була відгуком на статтю Володимира Мокрого на виставку Ети Заремби.
Передруковуючи статтю Б. Мартинюка «Байдужість» з «Нашого слова», Варшава, 9 січня 1983 p., хочемо тим підкреслити нашу небайдужість до проблем наших братів-католиків та церковно-історичних пам’ятників у Польщі. Звертаємось з закликом до наших читачів, щоб ми всі разом постарались, щоб голос Б. Мартинюка не залишився голосом вопіющого в пустині.
Поруч також передруковуємо статтю з цієї ж самої газета «Наше слово» за 21 серпня 1983 р. під назвою «Прошу… благаю…» того ж самого автора Богдана Мартинюка. Поставмось з увагою до прохання і бажання Богдана Мартинюка!
Редакція
