З приємністю вітаємо нашу Мельборнську Епархію свв. Петра і Павла, складову частину Помісної Української Католицької Церкви в Австралії на чолі з Владикою Іваном Прашком, з нагоди срібного ювілею. Хоч в історичній перспективі двадцять п’ять років не великий проміжок часу, але в житті людини й організації чи церковної інституції це досить довгий проміжок часу, на протязі якого можна було багато зробити і мати значні осяги. Відзначення 25-річчя існування і творчої праці вітки нашої Церкви належить до радісних і підбадьорюючих моментів у житті й розвитку цілої Помісної УКЦеркви на чужині. Це добра нагода для аналізи, оцінки й підсумків пройденого часу з одного боку, а з другого — визначення правильного дальшого майбутнього, що у наш час нестабільности і церковної поляризації є дуже важливе.
При цьому треба мати на увазі, що на австралійському континенті, в Новій Зеляндії та Океанії вітцям нашої Церкви доводилось починати все з самих початків. Ні більше, ні менше доводилось починати будову не маючи нічого. Звичайно, в цьому сенсі австралійський терен не був одиноким. Тут можна б назвати Велику Брітанію, де також доводилось так само починати спочатку. На інших теренах і континентах наша Українська Католицька Церква у більшій чи меншій мірі вже у якійсь формі існувала й діяла. Отже, доводилось тільки її посилити й скріпити, що, без сумніву, було легше.
На двох згаданих теренах нашого поселення було дещо тяжче. Під цим оглядом нашим священикам і мирянам доводилось бути, у дослівному розумінні цього слова, піонерами. Для цього потрібно було багато праці й зусиль.
Очевидно, у житті Церкви багато залежить від її проводу, а властиво, від владики, який є відповідальний за повірену йому паству. Якщо тільки оком глянути на два згадані терени, які були Апостольською Столицею піднесені до Апостольського Екзархату, то наглядно бачимо, що Владика Іван Прашко своєю відданою з посвятою працею і співпрацею з священиками і мирянами довів до того, що Апостольський Екзархат нашої Церкви у Австралії, Новій Зеляндії та Океанії піднесено до повної Епархії, а Преосвященний Владика Іван став епархом. Пригляньмось, куди завів Апостольський Екзархат у Великій Брітанії єп. Августин Горняк. Аж страшно про це говорити, бо таку динамічну нашу церковну одиницю знівечено. Якщо порівняти цих два Апостольських Екзархати, то наявно бачимо, яким успішним і добрим виявився Владика Іван Прашко. Його постава до нових проблем у Церкві, велике розуміння священиків і вірних були тими основними чинниками, які складались на успішний ріст і розвиток нашої Церкви в Австралії, Новій Зеляндії та Океанії. Владика Іван не кривив душею навіть коли треба було стати в обороні прав нашої Церкви чи піддержати Блаженнішого Йосифа у змаганні за піднесення нашої Церкви до гідности Патріярхату. Владика Іван також прийняв, як фактичний стан, що наша УКЦерква є патріярхальною на чолі з Патріярхом Йосифом. Владика Іван поминає Блаженнішого Йосифа Патріярхом, чекаючи на визнання патріярхату Української Католицької Церкви Апостольською Столицею. Крім цього, Владика Іван виконував з повною відповідальністю свою душпастирську працю. Він ішов попереду своєї пастви, а вірні йшли за своїм владикою, бо вони знали, куди він іде й до чого прямує. Завдяки Владиці Іванові в його єпархії практикується Патріярхат і помісність нашої Церкви. Вірні на терені Австралії, Нової Зеляндії та Океанії не знають, що значить бути проти патріярхату й помісности. Правда, таке становище і практика Владики Івана нікому не пошкодила, але для нашої страждальної Церкви, яка сьогодні на рідних землях перебуває у катакомбах, це означає багато. За те все, що на протязі 25 років робив і діяв, і добре діяв Преосвященний Владика Іван, не тільки що не мав жодних докорів, але, навпаки, Апостольська Столиця, її Вселенський Архиєрей Святіший Отець Іван Павло II підніс Український Екзархат в Австралії до гідности єпархії й епарха. Ось знаменні слова Папи Івана Павла II: «… Беручи до уваги, що Екзархат розвивався як щодо числа вірних, так і під оглядом релігійного життя і дисципліни, щоб надалі запевнити ще кращий розвиток — підносимо Екзархат до гідности Епархії, надаючи їй всі права й обов’язки, властиві Епархії».
А в буллі, зверненій до самого Владики Івана, говориться: «Достойний Брате, маючи на увазі, що Ти, як Екзарх, добре і успішно дбав про своїх вірних, знаєш їх потреби і умови життя — призначуємо Тебе Епархом з титулом — Епарх Мельборнський свв. Петра і Павла для українців в Австралії, Новій Зеляндії та Океанії. З цим надаємо Тобі всі права й обов’язки, з тим урядом зв’язані. (Підкреслення наше).
Вищенаведені слова говорять самі за себе і не потребують жодних коментарів. 14 українських церков, що виросли на австралійському континенті, які вимагали чимало зусиль, праці і жертвенности, були не порожніми словами, але дійсністю. Це, в першу чергу, незаперечна заслуга Владики Івана, а разом з ним його священиків і мирян, які з посвятою підтримували кожну добру ініціятиву свого відданого Владики. Можна сказати, що це тільки мури, але й це не приходило легко, але треба до цього додати, що ці мури є виповнені вагомим християнським змістом.
Владика Іван також подбав, щоб українське світське життя було виповнене належним змістом, було зорганізоване й діяло. Тут можна назвати «Об’єднання Українських Католицьких Організацій Австралії (ОУКОА), яке проводить жваву працю на церковно-релігійному відтинку. Заходами Владики Івана почав виходити квартальник «Церква і життя», що згодом перейшов на тижневик, який появляється в такій формі з 1968 р. Владика також подбав, щоб на терені Епархії, а перед тим Екзархату, були монахині й тому спровадив з Арґентіни Сестер-Василіянок, які виконують корисну виховну працю.
Слід підкреслити, що двічі відвідував Австралію наш Патріярх Йосиф та благословив вірних нашої Церкви. Це були тріюмфальні й незабутні хвилини в житті австралійських українців. Про все це подбав і старався при допомозі своїх вірних і священиків Владика Іван Прашко. Може, нам це тільки так здалека здається, але переконано віримо, що немає багато таких владик, як Владика Іван, який зумів створити таку гармонійну співпрацю з священиками й мирянами у своїй Епархії чи Екзархаті.
Напевно, наша Церква в цілому стояла б краще, якщо б деякі наші владики пішли шляхом Владики Івана. До речі, слід тут тільки відзначити, що ми зробили тільки натяки на велику пророблену працю, а за цим всім є довгі роки праці, недоспаних ночей, переборених труднощів і з посвятою відданих зусиль. Але Владика Іван, священики і вірні мають право бути гордими, бо його вклад праці належно оцінила й відмітила Апостольська Столиця на чолі з Папою Іваном Павлом II. Осяги кожної епархії і кожного епарха є осягом нашої Помісної Української Католицької Церкви. Це наша спільна радість. Ми радіємо успіхами нашої Мельборнської Епархії в Австралії, Новій Зеляндії та Океанії і великим успіхом її Епарха, Преосвященного Владики Івана Прашка. Одночасно висловлюємо наші щирі бажання і бажаємо Преосвященному Владиці Іванові, щоб Всевишній Господь і Мати Божа Марія нагородили його кріпким здоров’ям і довголіттям та допомогли дальше продовжувати успішну працю у Божому Винограднику на славу Божу святої Української Церкви й українського народу. Щасти Вам Боже, Преосвященний Владико!
Редакція
