Заходами Інституту Мистецтв Польської Академії Haук, Варшава, 1982 p., появилась праця під назвою «Каталог пам’ятників мистецтва», Воєвідство Кросьнєнське, під редакцією Еви Снежинськей-Сголотовей і Францішка Столота. Праця охоплює такі місцевості: Лісько, Сянок, Устрики Долішні й околиці. Це в основному охоплює лемківські терени. Праця складається з короткого вступу, в якому, в загальному, вірно подаються історичні факти, що ці землі належали колись до Руси, але згодом входили в склад польської держави за династії П’ястів. Після вступу йде перелік назв сіл і містечок згаданого воєвідства, себто области. При описі місцевостей перечислюються архітектурні пам’ятники — будови, що мають мистецьку цінність. Найчастіше йде опис костьолів, церков, дзвіниць й більших, історичного значення, будов. При цьому також подаються бібліографічні дані. Здається, що упорядниками зібрано цінний матеріял, який колись, може, стане допоміжним при студіях дослідів цього терену.
Крім самого опису є частина ілюстрацій деяких помітніших костьолів, церков, дзвіниць, будинків, світлини внутрішнього устаткування, ікони, іконостаси, чаші, хрести й образи. Наприкінці книжки поданий індекс імен. На перший погляд видається, що ця праця солідно опрацьована, а коли до того взяти до уваги, що її видала Польська Академія Наук, то це ще більше підкреслює її вагомість. Звичайно, читач на Заході, який не має можливости звірити деяких фактажевих описів, не може нічого точніше сказати.
Нам вдалося зовсім випадково порівняти деякі описи церков, які є подані в книжці, з даними, що їх подала на своїй виставці у Кракові 1981 р. Ета Заремба, про що пишемо на іншому місці. Дивимось під назвою «Лютовиська». Ета Заремба подає, що церкви у Лютовиськах і Паніщеві були знесені в 1980 р. Обговорювана праця появилась у 1982 році, але про церкву у Лютовиськах навіть не згадується. В книжці написано: «Давна церква, пар. гр.-кат. під назвою св. Михаїла. Збудована в 1898 р. Під сучасну пору — магазин. Ета Заремба на виставці фотосвітлин показала, що на цьому місці нічого не залишилось. Так само пишеться про церкву у Паніщеві, яка була знесена в тому ж 1980 p., але у книжці подається, що церква гр.-католицька св. Параскевії була побудована в 1925 р. на місці попередньої. З 1950 року залишена, частково знищена, а фактично нічого з неї не залишилось.
Про церкву у Полянах була довша згадка у статті В. Ґоцького у попередньому числі. Там же було подано, що церква у Полянах належала до гр.-католицької парафії. У воєнний час вона була знищена і довгий час лежали тільки руїни, а згодом православні вірні у Польщі одержали дозвіл на це місце і вибудували нову православну церкву, що її польський клер згодом силою відібрав від православних. В книжці написано: «Давна церква, пар. гр.-католицька п.н. св. Миколая Чудотворця, від 1970 р. костьол римо-католицький». Немає навіть згадки про те, що на руїнах знищеної церкви побудовано за дозволом влади нову православну церкву. Те саме є з церквою, яку цілковито висаджено у Райському, а церкву у Лип’є — спалено. На основі тільки таких припадкових зіставлень можна прийти до переконання, що ця праця має сумнівну вартість.
Цікаве явище, що побожний і богомільний польський народ не спромігся на великодушність, пошану й оборону Христових домів молитви. Польських костьолів не замінювали на магазини, і вони не лежали у руїнах, але більшість українських церков на Лемківщині є нечинні, одні знищені, з інших зроблено магазини, а кращі з них взяли римо-католики для свого вжитку. Так у дійсності виявляється християнська любов поляків, а в першу чергу польського клеру і зокрема його ієрархії. Відкритим стоїть питання, чи можемо чогось сподіватись від поляків?. Виглядає, що ще не перевівся дух — «оґнєм і мєчем»…
