(Доповідь, виголошена на симпозіюмі 30 жовтня 1982 р. у Філядельфії)
Свята Христова Церква, а точніше Церква Пресвятої Трійці, це містерія Христової, а точніше Триєдиної віри. Під містерією нашої віри розуміємо живу і животворящу надприродню і Богом об’явлену дійсність, основану, з одного боку, на історичному факті, а з другого — на постійній, динамічній і безпереривній дії та приявності у надприродньому світі. Ця дійсність своїм змістом об’являє святість Триєдиного Бога і служить Божій славі, як теж спасенню, освяченню і обоженню всього природнього космосу і його видимих та невидимих частин і осіб.
Тому свята Церква — це містерія нашої віри і жива дійсність Нового Завіту, Божа Родина, новий Ізраїль, чи святий Божий люд, приготований у Старому Завіті та встановлений Пресвятою Трійцею у Новому Завіті. Вона є ієрархічно упорядкованою спільнотою, що служить поширенню надприроднього Божого царства і спасінню всього всесвіту. Існує вона, як Божа Родина, як доксологічна спільнота, як містичне тіло Христа, отже Його продовження в історії. Душею, динамічним принципом і Духом Божої любови у святій Церкві є сам Святий Дух. Тому свята Церква — це відроджене і святе людство, що через постійне об’явлення, відновлення, відмолодження і продовжування діла відкуплення Божим Сином прямує через Його повноту і у Святому Дусі до Бога Отця.
Тут треба підкреслити, що містерія Христової або Триєдиної віри не міт, ані не леґенда, але надприродня дійсність, що переходить і перевищує поняття людського розуму, але не противиться йому, якщо він осяяний світлом надприродньої віри. Для невіруючого така містерія є мітом, витвором людської фантазії або розбурханого підсвідомого або ірраціональне вчення. Для віруючого — це надраціональна, надприродня та свята дійсність, що є поза засягом людського розуму, відкрита Богом для нашого спасення. Вона своїм постійним містичним впливом огортає увесь віруючий світ.
Беручи поняття містерії-Церкви за основу, перейдемо до описового окреслення мирянина, яке має поставити його в правильному світлі та в стосунку до підставових об’явлених містерій нашої віри.
Мирянин чи мирянка — це неповторна, видимо-невидима і природньо-надприродня містерія раціональної і реляціональної особової істоти. Це створена Богом людина, яка завдяки дарові та дії віри, надії та любови, стає Його прибраною дитиною, членом містичного тіла Христа Богочоловіка, отже братом воплоченого Божого Слова і святилищем Святого Духа. Тому мирянин є освяченим носієм печаті Пресвятої Трійці і печаті Христа, носієм одної або двох незнищимих печатей святих тайн, тобто св. Хрещення і Миропомазання, що ставлять його як молодшого брата чи сестру в особливше відношення любови, єдности послуху, співпраці і виміни духовних дібр до старших, отже носіїв печаті третьої характеристичної і неповторної печаті св. тайни Священства або Рукоположення, тобто носіїв духовного уряду-служби. Мирянин є повновартісним динамічно-статичним членом містерії-Церкви, носієм плодів та дарів Святого Духа, свідком відкритих Богом правд і надприродньої дійсности, членом доксологічної та есхатологічної спільноти, що живе у світі й поширює Боже царство службою для спасення всього космосу. Мирянин — це член вибраного люду, спроможний приносити природні й надприродні жертви. У ньому діє Святий Дух своєю присутністю та своїми харизмами. У ньому постійно об’являється, відроджується і вочоловічується Христос Богочоловік, з яким через Його совершенність і у Святому Дусі мирянин стремить до Бога Отця.
Після цього описово-догматичного окреслення зайве говорити про високу гідність мирянина чи мирянки і зайве включати слово «гідність» у якунебудь дефініцію мирянського стану. В поясненнях вищенаведеного окреслення звернемо увагу тільки на найістотніші елементи, а саме: Церква як Божий люд, є живою у Христі як цілість, а також Святий Дух замешкує її як цілість. Тому у відношенні до надприроднього життя у Христі і у Святому Дусі немає упривілейованого становища в Церкві. Всі потребують ласки, і всі мають виконувати дії, що випливають з богословських чеснот віри, надії і любови.
Церква, як Божа Родина, як Містичне Тіло Христа, як дар П’ятидесятниці, є побудована органічно і має в собі багатство різнородних членів, з Божої волі або з особлившої Божої установи. Дія та життя кожного має значення також для інших, а тому існує тільки один збір святих, бо Церква є суспільним тілом і формально-структурною містерією з післанництва Христа, через її участь в Його єдиній і всеобіймаючій силі-владі та трьох урядах Христа-Богочоловіка — священства, царювання та пророцтва. Це уділяється Святій Церкві та її членам, як співучасникам, двома способами: 1) кожному вірному через св. віру, надію та любов і св. Тайну Хрещення; і 2) вибраним вірним через уділення особлившого авторитету й духовної влади служіння або через св. Тайну Священства чи Рукоположення.
Перший спосіб передачі потрійного уряду стосується до всіх членів Містичного Тіла Христа. Другий спосіб передачі потрійного уряду стосується Святої Церкви як цілости, що складається з різних членів. Тому то все у Церкві-Тілі походить у Святому Дусі від Бога Отця через Сина — Христа Богочоловіка. В наслідок цього всі члени є духовними, особистими і живучими учасниками в житті Христа як священика, царя і пророка. Деякі, одначе, внутрі тіла є вибрані та висвячені на носіїв священичого, царського та пророчого уряду для загального добра всіх членів Церкви. Це і є істотною різницею між мирянством та ієрархією. Ця різниця не розділює, але єднає та скріплює всю Церкву як тіло, тобто як містерію та інституцію Божу.
Аналогію до вищесказаного виявляє нам єство післанництва. Якщо йдеться про мету та суть післанництва, отже Бога та Його славу, то в Церкві немає жодної різниці між її членами чи станами. Але стосовно титулу, під яким це післанництво виступає, треба розрізнити два види: 1) загальне післанництво, тобто активна співвідповідальність за досягнення мети і виконання завдань і 2) особливе післанництво, тобто вищий ступінь відповідальности за досягнення мети і виконання завдань, пов’язане з особливими правами та властями і делегованим провідництвом у післанничій групі чи тілі.
Тому за своєю позитивною дефініцією, мирянин, це освячений і повноправно-відповідальний член Церкви та носій потрійної власті Христа Богочоловіка, тобто священичої, царської та пророчої. За негативною дефініцією, це член Церкви, що не є ані монахом, ані членом ієрархії. Розрізнення між мирянами та ієрархією є з Божої установи і випливає з інтимної структури Церкви. Розрізнення між мирянами і монахами є витвором церковної установи, але воно основане на відповіді, що її дає Христові сама ж таки містерія-Церква, на Його євангельські ради, щоб таким способом здійснити себе як освячений та освячуючий Божий люд.
Уряд в загальному — це офіційне наділення влади, сполученої із завданнями та обов’язками, що їх хтось одержує в наслідок інституційного чи харизматичного уповноваження. Звичайно носієм влади є якась фізична особа. В економії та історії спасіння, одначе, дійсним носієм духовної влади є сама ж таки Свята Церква. У тій же духовній владі Церкви треба розрізнити різнородні уряди. Всі вони зводяться, одначе, до влади й уряду самого Христа Богочоловіка, як Месії чи Спасителя і Відкупителя. У першу чергу можливе тут походження урядів у Церкві: Сам Христос Господь установив Церкву, вивінувану в основні уряди. Всі уряди, що постали в Церкві в бігу історії, мають значення в міру їх хісна для тих урядів, які встановив Христос. Також за своїм змістом всі уряди Церкви є вповні залежні від влади та урядів Христа-Месії.
Не маємо часу прослідити довгу і складну історію розвитку богословія про власть та уряди Христа, а з тим про власть та уряди святої Церкви. Остаточно прийнявся потрійний поділ месіянської влади Христа і Його святої Церкви, а саме у трьох урядах: пророчому або учительському, священичому і царському. Цей поділ прийнявся не лише на Заході, але теж на християнському Сході, бо великий російський православний богослов Сєрґей Булґаков дуже докладно та обширно опрацював цю тему.
Пророчий або учительський уряд Церкви
Цей уряд має логічне першенство перед усіма іншими урядами, бо свята проповідь і пророче проголошення Богом об’явленої правди або себевідкриття має логічне і часове першенство. Вже в Старому Завіті Мойсей не лише є прообразом Христа і законодавцем від Бога, але теж він є пророком, що натякав на прихід Месії як пророка і учителя (Втор. 18,5; пор. Діянія 3, 22-23). Згідно з євангельськими записами, Христа називали пророком, і він цей титул приймав (Мт. 19, 16-17; 21, 11; Мк. 6, 15; Лк. 7, 16-17; 24, 19; Йо. 4, 19; 6, 14; 7,40; пор. Мт. 13, 57; Лк. 4,24; 13,33). Також титул учителя, що його часто уживали ученики та слухачі Христа, вказує на його учительський і пророчий уряд (Мт. 8, 19; 9,11. 12. 38; 17, 24; 22, 16:23,8-10; 26,18; Мк.5,35; 10, 17. 51; Лк. 7, 40; 19, 39; Йо 1, 38; 3, 2; 11, 28; 13, 13-14; 20, 16).
Євангельське вчення про Ісуса Христа як про Боже Слово і про Нього як Мудрість, Правду, Істину, Світло, Життя і т.п. вказує на те, що до спасіння людина потребує пізнання Бога, його себеоб’явлення і позитивну Божу волю про спасення людського роду і цілого всесвіту так, як це було подане до відома в історії та економії спасіння. Тому Христос — це у першу чергу конкретне відкриття чи об’явлення Божої спасительної волі, як теж дійсних Божих законів, приписів моралі та обітниць. У Йо. 17, З читаємо: «вічне життя у тому, щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого — Ісуса Христа».
Учительський та пророчий уряд Христа є непомильним і дійсно ефективним, бо приносить людству конечне знання віри, яка є конечно потрібна до спасіння. Цей уряд остаточно випливає з того, що Христос — це Друга Особа Пресвятої Трійці, а тим самим знав Він волю і відвічну містерію Бога Отця і Святого Духа. Знав він теж спасительну волю Бога Отця. Про це Мт. 11, 27: «Все передане мені моїм Отцем, і ніхто не знає Сина, крім Отця, і Отця ніхто не знає, крім Сина, та кому Син схоче відкрити».
Харизма правди та учительський уряд Церкви випливає з Христового пророчого та учительського уряду, як теж з автентичної делегації, чи передання влади і місії апостолам навчати всі народи. Апостоли передали цю владу своїм наслідникам —єпископам. Загальна пророча місія та учительський уряд перейшли на усіх членів Церкви.
Пророчий або учительський уряд мирян — це безпосередній вислід св. Тайни Миропомазання.
Цією Тайною усі хрещені офіційно одержують власть та обов’язок до публічної ісповіді віри (див. Догматична Конституція про Церкву, Ватикан II, пар. 33). Це «печать і дар Святого Духа», що діють в особах мирян, тобто святе помазання і вилляття самого Святого Духа або примінення містерії святої П’ятидесятниці з усіма дарами і плодами Святого Духа. Місце дії публічної ісповіді святої віри для мирян — це в першу чергу світський світ, всі сфери їхньої щоденної праці й життя, тобто теж їх політичне, суспільне, культурне і родинне життя. Цей уряд виконується або переводиться в життя постійним свідкуванням християнського життя віри, надії та любови. Це життя євангельських і богословських чеснот. Це містична єдність з життям і діяльністю Христа Господа, що є дорогою, правдою і життям. Тому кожний мирянин є покликаний свідкувати словом і ділом перед невіруючим світом, бо всі є зобов’язані нести світло святої віри, доброту святої надії і силу святої любови у всі прояви щоденного життя і буття. Багато мирян з огляду на одержані харизми Святого Духа, чи може навіть в наслідок обставин їхнього життя, проявлятимуть дуже сильно їх пророче покликання та учительську місію. Серед цих мирян вирізняються батьки, що словом, ділом і прикладом навчають своїх дітей правд святої віри; дальше, як катехити для тих, які запитують про зміст Христової віри; як науковці-богослови, що живуть і діють в науковому світі; як культурні працівники і мистці, що збагачують світлом віри скарбницю людства тощо. Тому миряни є зобов’язані стреміти до глибшого пізнання об’явлених правд віри і постійно просити у Бога дару мудрости, щоб належно проаналізувати, пізнати та просвітити світлом віри той світ, у якому вони живуть.
Для пророчого чи учительського уряду мирян необхідними є Святі Тайни, що плекають життя віри та створюють вічне життя в небі. Тому миряни мусять бути носіями святої надії на життя вічне і спасення цілого світу. Тому теж вони мусять стати справедливими судцями цього світу. Тобто, вони мусять хвалити і підсилювати всі добрі осяги людського життя, технології, цивілізації і культури. Але теж вони мусять мати відвагу виконати свій пророчий обов’язок і осуджувати світ за його гріхи проти людства, проти природи, а головне проти Божого закону.
Без сумніву цього роду важлива функція пророчого чи учительського уряду мусить постійно стояти у відношенні до харизми правди цілої Христової Церкви, тобто мусить керуватися «змислом вірних» і порушатися у сфері православія, тобто у сфері відкритих Богом правд. Тому мірилом дійсного православія для учительського чи пророчого уряду мирян мусять бути безпосередньо їх душпастирі, а посередньо Святе Письмо, Свята Літургія, писання Святих Отців Церкви, рішення Вселенських і помісних соборів, богословські твори, катехизми тощо.
Цього роду діяльність мирян може стати причиною розвитку богословського пояснення правд віри та богословської аналізи сучасного світу. Святий Дух подає ласки і харизми деяким мирянам, щоб таким чином оживити, обновити й розбудувати Святу Церкву або Боже Царство на землі.
Священичий уряд
Святий Апостол Павло у Посланні до євреїв (7, 26-27), після довгої дискусії священства Христа пише: «Якраз і годилося, щоб ми мали такого первосвященика непорочного, відлученого від грішників і вищого за небеса, який не має потреби, як архиєреї, щодня приносити перше за власні гріхи жертви, а потім за гріхи народу, бо він зробив це раз, принісши себе самого в жертву». Священство Христа Господа можна розглядати під двома аспектами: 1) священство відвічного Божого Слова і Сина Божого внутрі Пресвятої Трійці і 2) священство вочоловіченого Божого Слова або Христа Богочоловіка, що стоїть у відношенні до сотвореного світу.
Перше внутрішньо-Троїчне священство Божого Слова є вічним. Це тому, що друга особа Пресвятої Трійці, як Божий Син, носить священичий характер у відношенні до Бога Отця. Божий Син приносить вічну жертву Богові Отцеві, як вічний Архиєрей. Бог Отець у вічності приймає вічну жертву свого Сина Вічного Архиєрея. Святий Дух є Духом любови Пресвятої Трійці, як теж офіційним свідком та амбієнтом, у якому відбувається вічне приношення і приймання священичої жертви.
Друге зовнішньо-Троїчне священство воплоченого Божого Слова Господа нашого Ісуса Христа вказує на його ролю як посередника між Богом і людьми та цілою сотвореною дійсністю. Як вічний Архиєрей, Христос Богочоловік приносить себе в жертву. Він бо і єсть досконалою і освяченою жертвою, бо приносить сам себе, щоб почитати, славити, дякувати, просити й перепрошувати Бога Отця. Він є безконечно приємною жертвою Богові Отцеві, що поновно встановлює інтимну єдність між Богом і людьми, що була знищена через гріх. Знаком прийняття жертви і знаком прощення, що його подає Бог Отець, це дар Святої П’ятидесятниці, або Зіслання Святого Духа, що походить від Отця через Сина. Тому жертва Христа Богочоловіка є остаточною і вічною жертвою безконечної вартости. Вона є теж вислідом вочоловічення Божого Слова, що прийняв людську природу і повне історичне існування людини, крім гріха, щоб теж у своїй людській природі принести криваву жертву на хресті.
Загальне священство мирян, хоча різне від служачого священства, є все таки правдивим духовним священством, а не якоюсь собі лише метафорою. Всі миряни силою святої Тайни Хрещення містично вмерли для гріха, а воскресли у Христі Icуci. Вони містично пов’язані з Христом та втілені у Його Містичне Тіло, а тим самим учащають у всіх ласках та благодатях свого Голови. В тому теж у Його Священстві. Тому кожний мирянин виконує це священство у приношенні жертви, молитов, праць, радостей і страждань. Ціле своє життя у всіх аспектах кожний мирянин може приносити як духовну жертву Богові Отцеві через Сина і у Святому Дусі. Більше того, на підставі свого загального священства, кожний мирянин є уповноважнений активно учащати в літургічних відправах, особливо у святій і Божественній Літургії або святкуванні й приношенні Пресвятої Евхаристії. Робить це мирянин у тісній єдності з правлячим священиком чи священиками, тобто з єпископами, пресвітерами і дияконами. Це виразно висловлене у приношенні хліба і вина на початку відправи Божественної Літургії, яке у нас, на жаль, затратилося. Символічно воно означає приношення самого себе у жертву зі всім добром, що його мирянин має, і зі всім, чим він є.
Це загальне священство мирянин виконує теж у всіх літургічних діях, у прийманні всіх святих тайн, у приватних молитвах, жертвах, милостинях тощо. Особливо у прийманні тайни Супружжя або Подружжя мирянин діє, як член священичого роду, бо він містично наслідує подружжя між Христом і Його Святою Церквою.
Дуже часто покликують мирян до виконування певних літургічних дій, як читання Апостола чи інших частин літургічних відправ, свіченосця, пристоящого тощо. Як у старині, так і в новіших часах миряни дістають особливий дозвіл приносити святу Евхаристію хворим чи ув’язненим, а тим самим не лише заступають правлячих священиків, але теж виконують своє загальне священство.
Царський уряд
Христос як Агнець Божий є «владикою над владиками» і «цар над царями» (Откр. 17,14). Він теж Господь живих і мертвих (Рим 14, 9). Він має всю владу на небі і на землі (Мт. 28, 18). Христос є теж Вседержителем, тобто царем і володарем цілої сотвореної дійсности (Сфес. 1, 22). Христос передав цю царську владу і силу своїм ученикам,щоб вони могли стати вільними у правдивій царській свободі. Духовна свобода і духовна влада — це характеристичні риси правдивого царського сану мирянина у Христі Ісусі. У першу чергу це означає свободу від зв’язі гріха (Йо 8, 36). Дальше, це значить свобода Божої Дитини і свобідний доступ до Бога Отця через Сина і у Святому Дусі, як наслідник і частина насліддя Божого. Царський уряд мирянина означає теж владу над усіма сотвореними добрами, щоб привести їх до належної природної досконалости, до завершення Божих плянів та на добро людського роду. Остаточно ця влада дана мирянам на прославу Триєдиного Бога. Тому всі миряни зобов’язані пізнати найглибше значення і вартість всього творива, як теж його ролю у гармонійній прославі Бога. Царська гідність мирянина не дає йому прямої влади над іншими особами, за винятком батьків у відношенні до дітей, або як помічники ієрархії в управі церкви. Як царські діти, миряни мають повну владу свобідно входити у всі ділянки суспільного життя і діяльности, тобто в науку, мистецтво, суспільство, політику, економію, щоб таким чином людська спільнота була на всіх ступенях проникнута духом Христа.
В заключенні треба пригадати, що ніде немає офіційного твердження, що спасительна служба Христа Богочоловіка відбувається в ділянках його Трьох урядів, тобто пророчого, священичого і царського. Дальше треба ствердити, що ці три уряди не стоять якось непов’язані один біля одного, але що вони себе взаємно проникають, доповнюють і кваліфікують. Тому кожний уряд носить у собі характеристики інших двох урядів. Це саме відноситься до урядів церкви та поодиноких мирян. Всежтаки, цей поділ є дуже допоміжний в богословських дослідах містерії-церкви та її членства. Не має сумніву, що це лише початок застанови над містерією мирянства, а тому ще багато праці перед нами і вченими богословами, щоб як слід розпрацювати богословіє мирян.
