Філядельфійська громада зібралася численно до просторої залі при Катедральному храмі Непорочного Зачаття П.Д.М. у дні 13 березня 1983 p., щоб з’єднатися духом із великим Ісповідником Віри, Патріярхом Йосифом, з нагоди двадцятиліття звільнення Його із більшовицької каторги.
Влаштував і підготовив цю знаменну імпрезу філядельфійський відділ Українського Патріярхального Товариства. Д-р Стефанія Бережницька відкрила програму коротким змістовним словом, з’ясовуючи ціль ї духовне молитовне спрямування цього святочного збору: «Ми висловлюємо цією програмою наше благодарення Господеві за збереження життя і немеркнучих духових та інтелектуальних сил нашого Патріярха при усіх найтяжчих випробуваннях у тюрмах і на сибірському засланні. Ми прагнемо наблизитись до його постаті — цього великого Страдника за віру Христову і за свій народ.
Глибоко обґрунтоване слово про нашого Патріярха прочитав о. мітрат Зенон Злочовський. Автор цього риторичного еляборату, о. архимандрит Іван Гриньох, з незалежних від нього причин, не міг, на жаль, прибути. Перед слухачами проходило окремими фазами життя Патріярха — від дбайливих студій до ієрейських свячень; через різні етапи педагогічної й наукової душпастирської діяльности до посту ректора Духовної Академії у Львові, а в духовному сані – до єпископської хіротонії і найвищого становища Архиєпископа і Митрополита, коли сам Слуга Божий, Митрополит Андрей вручив йому посох, щоб оберігав ним своє стадо… Послідовність відданости духовному покликанню від початку, із молодости, до сучасности ніколи не залишала його і не слабла в ньому. Коли прийшов час ув’язнення, страждань і поневіряння, Блаженніший прийняв це випробування як дар Господній, дар мучеництва за Віру і за Нарід… Не заломився від тягарів і ударів, упродовж 18-ти важких літ приносив молитовну духову потіху братам і сестрам во Христі на далекій Півночі. А коли 20 років тому з волі Господа прибув на Захід, до Риму, то всю свою духову енергію, все своє знання, всю свою любов посвятив своїй Церкві й народові,— змагався і змагається за офіційне визнання Помісности нашої Церкви і Патріярхату, розбудовував культурні установи — університет, святі обителі, духовні школи і музеї. Все для інших, нічого для себе. Прелеґент назвав нашого Патріярха і Кардинала В’ЯЗНЕМ ХРИСТА РАДИ…
Концертову програму почали маленькі діточки, які виголосили «Привіт Патріярхові». Були це: Таня Шаповаленко, Леся Мисак, Орест Захаріясевич, Роман Люба, Раїса і Маруся Чемеринські, Олекса Горбачевський.
Три молитовні твори: «Молитва за Вітчизну», Іванни Савицької — Миколи Фоменка, «О, милий Боже України», Т. Шевченка — С. Оґродніка, «Діва Марія», Я. Славутича — М. Фоменка — майстерно виконав Дівочий Хор «Русалка», музичний керівник — Роксоляна Гарасимович, фортепіяновий супровід – Оксана Білик, солістка — Надія Чемеринська (сопрано).
Із черги хор Сестер-Василіянок виконав із глибокою побожністю твори — «Пеан Мучеників за Віру», М. Зор’ян — М. Федорів, «Затихло все», Гр. Трух — М. Федорів і «Вибраній Владарці» (Тропар акафіста), муз. обробка М. Федорова, який і дириґував хором Сестер.
З чудовою, глибоко інтерпретованою деклямацією виступила Зоряна Луцька, яка виконала «Триптих про замучену Церкву» Ю. Лободоского, в перекладі на українську мову Б. Кондри. Поема пов’язувала прадавні часи на Україні, коли гори над Дніпром поблагословив св. апостол Андрей Первозванний, з новітнім Андреєм — Слугою Божим Митрополитом Андреєм Шептицьким і з нашим Патріярхом, Блаженнішим Йосифом, що дало величну картину тяглости й безпереривности Божого Благословення, що спливає на наш Край — на Україну і мучеництва її синів, що стає запорукою її майбутности.
Деклямація була переплетена церковною музикою, а саме уривками з творів Бортнянського і Веделя та київських напівів в обробці А. Гнатишина у виконанні хору при церкві св. Варвари у Відні. Це музичне оформлення зладив і технічно змонтував п. Мирон Харина.
Спільним співом Патріяршого гимну закінчено це вдале, глибоко зворушливе Свято.
Н. П.
