Про становище Української Католицької Церкви та відношення Ватикану і його головних чинників до неї дещо сказав о. д-р Ігор Мончак під час зустрічі з мирянами у Монтреалі 27 березня 1983 року. Отець д-р Ігор Мончак щойно повернувся із Риму, де він виконував обов’язки секретаря синоду Української Католицької Церкви. На швидку руку скликана зустріч мирян з о. І. Мончаком була, мабуть, мотивована, на мою думку, приїздом кардинала В. Рубіна до Монтреалу. Кардинал Рубін є запрошений вірменською громадою на посвячення вірменської церкви.
Отець Мончак сказав, що кард. В.Рубін виявив бажання стрінутись з українською громадою у Монтреалі, але побоюється негативної реакції з сторони української громади, з приводу горезвісного, ним підписаного, листа до Патріярха Йосифа, що був розісланий до всіх владик і до канцелярії Блаженнішого Патріярха Йосифа. Свої побоювання кард. Рубін висловив Владиці Ізидорові Борецькому. Останній запевнив кардинала Рубіна, що українська громада не тільки, що не буде виступати проти нього, але, навпаки, буде його величаво вітати.
Отець Мончак завзято виправдував кард. Рубіна в справі того листа. Він настоював на тому, що кард. Рубін був примушений написати такого листа. Великий натиск на нього робив кардинал Казаролі та ціла Курія. Чи менший натиск робили більшовики на Блаженнішого о. Йосифа?
Тепер кардинал Рубін, як сказав о. Мончак, жалує за цю кривду супроти Блаженнішого, але не є в силі її направити. Чому? Бо коли б він признався до помилки, мусів би зрезиґнувати із свойого становища. Кривда, в мойому розумінні, вважалася гріхом, а щоб позбутися гріха, треба направити кривду.
З великим захопленням розповідав о. Мончак про великі осяги нашої Церкви завдяки великій прихильності слов’янського Папи Івана Павла II і кард. Рубіна. Папа навіть включив до свойого гербу синьо-жовтий кольори. «Вони оба, Папа Іван Павло II і кард. Рубін,— говорив дальше о. Мончак, — такі прихильні, що аж говорили польською мовою до Владик».
На питання слухачів в справі Патріярхату о. Мончак дослівно сказав і то кілька разів, що ми, українці, ще до того не доросли, бо дві третини наших владик не є за патріярхатом. Стало ясно. Не народ не доріс, а не доросли дві третини владик!
У відповідь на питання: чому дві третини владик є проти патріярхату, о. Мончак пояснив, що ці владики не є проти патріярхату, але не є і за. Коли присутні настоювали на точнішому виясненні цього питання, то о. Мончак додав: «Тому, що Бог високо, а цар далеко». Якщо б прийшло до патріярхату, то ті владики побоюються завеликої контролі над собою. От віз і перевіз. Поки владики платять данину Римові тяжко запрацьованими грішми мирян, так довго Рим не мішається в справи єпархій. До вищесказаного коментарі зайві.
Чим довше тривала дискусія, тим яскравіше ставали причини цієї зустрічі. Вона, ця зустріч, відбулась не для того, щоб поінформувати громаду про перебіг Священного Синоду, бо о. І. Мончак був зобов’язаний присягою до тайни, а для того, щоб підготовити ґрунт для приїзду і відвідин кард. В. Рубіна. Коротко: кардинал приїжджає до Монтреалу, з огляду на те, що єп. Ізидор Борецький дав запевнення кардиналові, що не буде демонстрацій проти нього, треба було щось скоро зробити, щоб пізніше не посоромитись перед римським гостем, а може й не втратити ласки?
Переконувано присутніх про те, що є в нашому інтересі достойно привітати кард. Рубіна. Ніхто із учасників не заперечував цього, але було поставлене питання, що буде, коли наш привіт дасть фальшиве зрозуміння для кардинала, що нібито українська громада погоджується з його поставою, яку він зайняв чи тільки підписав у листі до Блаженнішого Йосифа і патріярхату нашої Церкви. На це питання о. Мончак відповіді не дав, але в піднесеному тоні говорив, що вже час перестати воювати проти всіх. Вже був час навчитись щось від других, навіть більшовиків, кажучи, як далеко вони зайшли своєю дипломатією, не воюючи проти нікого, від останньої світової війни. Мабуть, о. д-р Мончак забув за Угорщину, Чехо-Словаччину і Афганістан.
Вияснюючи наше відношення до Ватикану, о. Мончак дуже часто подавав, як приклад, відношення канадських індіян до федерального уряду Канади, вичисляючи всі їхні досягнення. Навіть договорився до того, що зрівняв наше відношення до муринського населення Африки, на що відповідно зареаґував Константин Келебей, голова Громадських Організацій за Патріярхат міста Монтреалу.
На залі можна було відчути, що ніхто не бажав іти демонструвати проти кард. В. Рубіна, але й одночасно поставало питання, як дати йому до зрозуміння, що вітає його побожний і культурний український народ, але не погоджується із його поставою, написаною у листі до Блаженнішого Патріярха й аспірацій українського народу. Наша позиція повинна бути поставлена перед кард. В. Рубіним ясно і недвозначно. Вітаємо його, але залишаємось незмінно вірними ідеям нашого Блаженнішого Патріярха Йосифа в його змагу за офіційне визнання Ватиканом патріярхату Української Католицької Церкви.
