У статті «Владики УКЦеркви прилучуються до святкування Року Відкуплення», що появилася в щоденнику «Свобода» з дня 1 квітня ц.р., пишеться про те, що наші владики, зібрані на Священному Синоді в Римі, видали спеціяльне «Звернення до вірних» у справі згаданого Ювілейного Року. У цьому зверненні з притиском пригадується, вірним про потребу повного підпорядкування церковній владі, себто Христовому Намісникові та його законним пастирям-єпископам. Для підтвердження цього постуляту цитується «Лист до філядельфіян» св. Ігнатія Антіохійського, в якому сказано: «Уважайте, щоб Ви були далекі від розбиття і невірного навчання і тому, де Ваш єпископ, туди йдіть за ним як вівці». А дальше наші ієрархи стверджують, що послушність церковній владі є необхідною конечністю для існування громадських і національних спільнот. Не маю наміру входити в критичний розгляд цього твердження. Одначе, дивно і незрозуміло мені, чому саме послушність церковній ієрархії стала кардинальною проблемою у зверненні владик до своїх вірних. Невжеж сліпий послух і беззастережне підпорядкування владі належить до найбільших християнських чеснот, і брак їх творить під сучасну пору найбільш загрозливе явище в середині Помісної Української Католицької Церкви? Чейже в останніх десятиліттях не було в діяспорі випадків бунту або єретичного навчання, і ні одна парафія не відкололася від рідної Церкви.
Виходить, що всі ті настирливі заклики до послуху і підпорядкування відносяться до мирян, так званих патріярхальників, які, йдучи за голосом свого сумління, стали в обороні Глави нашої Церкви, їх Блаженства Патріярха Йосифа і разом з ним включилися у змагання за повернення їй давніх законних прав.
Незрозуміле й неоправдане поступовання деяких наших єпископів в цій справі, коли «вівцям» приходилось, і приходиться в деякій мірі й тепер, своєю «блекотою» скеровувати своїх пастирів на «шлях праведних», що не дає їм морального права на вимогу цілковитого підпорядкування у всіх справах. Обов’язок послуху свойому безпосередньому зверхникові відноситься і до владик!
Миряни — це частка, може і найважливіша, Містичного Тіла Христового — і намагання наших владик звести їхню ролю до беззастережного підпорядкування не є згідне з рішеннями Другого Ватиканського Собору.
Владики не можуть претендувати на непомильність у всіх справах і тому, як добрі пастирі, повинні прислуховуватися також до голосу свого стада.
