Ірвінгтон, Н.-Дж., 5 грудня 1982 р
До
Святішого Отця
Папи Івана Павла Другого
Святіший Отче!
Ми, вірні Помісної Української Католицької Церкви в околицях Нюарку й Ірвінґтону, в стейті Нью-Джерзі, США, зібрані на Загальних Зборах Відділу Українського Патріярхального Товариства, в Українському Народному Домі в Ірвінґтоні, дня 5-го грудня 1982 р. уважно застановилися над змістом листа префекта Священної Конгрегації для Східніх Церков, Його Еміненції Кардинала Владислава Рубіна, що його він написав 6 липня 1982 р. на прохання Святішого Отця з приводу появи Послання Блаженнішого Патріярха нашої Церкви Йосифа з нагоди 90-ліття його життя, і вислав його до єпископів Помісної Української Католицької Церкви і до «Канцелярії» Блаженнішого Патріярха Йосифа.
Ми також з більшою увагою застановилися над змістом відповіді Блаженнішого Патріярха Йосифа з дня 12 липня 1982 р. на лист Його Еміненції Кардинала Рубіна. У зв’язку з цим ми ухвалили написати до Вас, Святіший Отче, цього листа так, як цього вимагає від нас наша совість.
Ми з болем прийняли листа Його Еміненції Кардинала Рубіна. Цей лист своєю формою і змістом є крайньою зневагою найвищого достойника нашої Церкви, Його Блаженства Патріярха Йосифа, а вслід за тим і цілої нашої Церкви і всього українського Божого Люду. Ми не можемо погодитися з твердженням в цьому листі, що хто визнає існування українського патріярхату — той стає нелояльним до Апостольської Столиці. Таке твердженя йде всупереч хоч би поступуванню і рішенню польського єпископату з часів понтифікатів папів Пія XII і Павла VІ. Коли у тодішньому важкому положені прийшлося польським єпископам вибирати між послухом Ватиканові, а інтересами польського народу і добром католицької Церкви в Польщі, в справах, які не були справами віри й моралі, то вони, знаючи, що принцип найвищого авторитету Папи Римського стосується лише прав віри й моралі, поставили польські державні інтереси вище згаданого послуху. Це не спричинило закидів Апостольської Столиці про нелояльність польської ієрархії чи польського народу.
Святіший Отче! Ми всеціло і беззастережно прийняли відповідь Блаженнішого Патріярха Йосифа Його Еміненції Кардиналові Рубінові. Ми також переконані, що Патріярхат нашої Церкви, це справа свята і священне право Помісної УКЦеркви, органічної частини Таїнственного Тіла Христа, та що наш Патріярхат не є ні дарунком, ні концесією, ні овочем політичних чи дипломатичних махінацій. Він є здобутий мучеництвом нашої Церкви і терпінням в боротьбі за віру християнську.
Ми впродовж довшого часу і в багатьох випадках спостерігали, що по важних актах чи рішеннях синоду українського католицького єпископату або його голови, висланники Москви контактувалися й перетрактували з представниками Ватикану. Вслід за цим із Ватикану виходили письма, в яких ті рішення українського єпископату були уневажнені. Так сталося, між іншим, із «Торжественим осудженням…» нашим єпископатом т.зв. львівського «собору» 1946 p., а тепер це не оминуло і останнього Послання нашого Патріярха Йосифа, яке є актом незвичайно великої ваги. В цьому Посланні Блаженніший Патріярх заперечив юрисдикцію режимного московського патріярха над поневоленою Українською Церквою і опрокинув московським патріярхом узурпований титул «Патріярха всієї Руси», зокрема у відношенні до України. У Посланні до Братів і Сестер в Україні Патріярх звертається до них, щоб вони молились за свого Патріярха Києво-Галицького і всієї Руси, тепер відомого, а в майбутньому невідомого, який своєчасно стане відомим, бо український Патріярхат існує вже сім років, і йому потрібне тільки визнання Римської Апостольської Столиці.
Святіший Отче! Це Послання Патріярха стало вже Заповітом для всіх нас в Україні і поза Україною. Дух цього Послання виявився під час ювілейних святкувань для відзначення дев’ятдесятих уродин нашого дорогого Патріярха Йосифа, що відбулися в 1982 році в багатьох краях, під патронатом і з участю наших митрополитів, єпископів, священиків, монаших чинів і мирян, під кличем: вшанування Блаженнішого Патріярха Помісної Української Католицької Церкви. Ці ювілейні святкування були черговою народньою маніфестацією і плебісцитом українського Божого Люду для поновного визнання Ісповідника Віри Вселенської Христової Церкви, Блаженнішого Отця Йосифа нашим Патріярхом. На цих ювілейних патріярших здвигах народу не було ні замішання, ні поділу думок, ні роз’єднання, ні насильства.
Святіший Отче! Вашу часту і прилюдну оборону людських прав і свободи совісти та Вашу заохоту вірних Церкви практикувати патріотизм ми сприймаємо з великою радістю. Ми діємо в згоді з голосом нашої совісти і тому невідклично визнаємо наш український Патріярхат. Патріярхат для нас існує, а Отець Йосиф для нас є Патріярхом. Це не зменшує нашої лояльности до Вас, Святіший Отче — Голови Святої Соборної і Апостольської Церкви, до якої і ми належимо через нашу рідну Церкву.
З нагоди Різдва Христового просимо Вашу Святість прийняти наші найщиріші побажання — многих і здорових та мирних літ життя і Божої помочі у веденні Святої Церкви всіх народів.
За Президію Зборів
Василь Пасічняк Голова зборів
Марія Юркевич Секретар зборів
