Преосвященні і Дорогі Владики,
Шановні Гості!
Воздавши хвалу Господеві, відслуживши Божественну Літургію і звершивши наш черговий Священний Синод, згідно з апостольським звичаєм, ми засіли спільно до трапези любови; і я бажаю Вам усім чутися тут у нашому Українському Католицькому Університеті як у себе вдома.
В цій хвилині духового піднесення воскликуємо з псальмопівцем: «Великий єси Господи, і дивні є діла Твої» (Пс. 147,5).
Коли так глянути на останніх двадцять років, відколи я опинився з Вами на волі, то з почуттям вдячности до Бога можемо сказати, що ми спільно великого завершили. Якщо ми сьогодні управляємо нашу Церкву своїми Синодами, якщо Святіший Отець уважливо прислуховується до слів наших, то це тому, що ми були об’єднані, що ми старалися пізнати самих себе, старалися спільно роздобути свої права, бути собою і тим самим стати, в повному значенні цього слова, Помісною Східньою Церквою у злуці зі Вселенською Церквою і з Верховним Апостолом Петром.
Правда, були труднощі і перепони. Може не раз, не два попадали ми в зневіру. Але Божа справа завжди бере верх! Христос — наша сила, Христос всюди перемагає!
Забудьмо прикре минуле і все, що нас ділило і тим самим ослаблювало. Глядім з великою вірою у наше світле майбутнє. Готуймося до нашого другого великого християнського тисячоліття у своїй вільній землі, у своєму рідному Патріярхаті на славу Бога, Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь.
Рим — УКУ, 13 лютого 1983
+ Йосиф Патріярх і Кардинал
