Преосвященні Владики,
Дорогі в Христі Браття і Сестри!
«Глядіть, як добре і як любо, коли брати живуть укупі» (Пс. 133,1). Оці слова стоять тепер перед нашими очима, коли спільно відправляємо цю подячну Божественну Літургію і закінчуємо наш Священний Синод.
Дякую Вам, Дорогі Владики, що єдинодушно і в єдиномислії з ревністю пастирів Ви прибули на Синод і зі мною — Отцем і Главою Вашим, його завершили.
Ми сповнили Христовий наказ. Ми трудились, журились і радили над долею нашої Церкви, головно там, на нашій рідній Україні, але також і тут, на поселеннях. Ми стараємося усіма силами піти назустріч потребам Церкви Руси-України і наших добрих вірних. При тому ми завжди більше і більше навчаємося діяти згідно зі Синодальним Устроєм Східних Церков.
У ці дні ми в особливий спосіб відчули силу молитви усього Українського Божого народу, який молився і тривожився разом з нами за наше спільне майбутнє. Нехай Всемогучий Господь благословить Тебе від Сіону, Український Народе, за Твою любов до Бога, до своєї віри і до рідної Церкви.
Учора ми були у Святішого Отця, і всі ми відчули його щирість і любов до нас; ми одержали його Апостольське Благословення і ще більше скріпили наше переконання, що саме цей Папа Іван Павло Другий, з великої сім’ї слов’янських народів, щиро та постепенно бажає здійснити задуми великих Отців наших. Дай Боже, щоби Святіший Отець, відчувши єдність і єдиномисліє нашого Синоду, ще більше пішов з поміччю страждучим братам і сестрам нашим в Україні й на засланню і належно завершив і признав властивий нашій Церкві Патріярхальний устрій.
Одначе, Дорогі Владики, нам треба відчути дальший Христовий поклик: «Відчаліть на глибінь!» (Лк. 5,4). На глибінь наших традицій, наших прав, нашої духовости, глибінь мудрости Церкви, що була висловлена на Другому Ватиканському Соборі. На глибінь наших світлих попередників Іляріона, Клима Смолятича, Йосифа Веньямина Рутського, Петра Могили і Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького. Як ми відчуємо цю велич хвилі, як ми дальше будемо об’єднані, то ми дійсно стоїмо на світанку великого майбутнього, а саме остаточного завершення і визнання всією Вселенською Церквою Патріярхату Києво-Галицького і всієї Руси. Бо як вже я стільки разів повторяв: Український Патріярхат — то напрям Другого Ватиканського Собору, наш Патріярхат — це справа Божа, це — об’єднуючий чинник всієї Української Церкви і належне наше місце в родині Східніх Церков.
Це дійсно буде великий початок нашого другого християнського тисячоліття. Ми тоді сповнимо Христовий наказ «щоб усі були одно».
З тими думками вертайте, Дорогі Владики, домів. Передайте всім вірним нашої Церкви Благословення свого рідного Патріярха. Передайте їм мою духову злуку з ними; передайте їм мою любов.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з тобою, Український Народе, Амінь.
Рим, Собор Святої Софії
13 лютого 1983
+ Йосиф Патріярх і Кардинал
