Родина, патріярхальники, приятелі й добрі знайомі з болем серця прочитали повідомлення про смерть Павла Петровського в щоденнику «Свобода» з п’ятниці 26 листопада 1982 р.
Панахиду за Покійного відправив о. Михайло Перетятко, в заведенні братів Литвин-Литвин в Юніон, Н.-Дж., о год. 8-мій вечора в п’ятницю, 26 листопада 1982 p., після якої прощав покійного Василь Пасічняк від приятелів Крайової управи Т-ва «Свята Софія», Відділу Українського Патріярхального Товариства в Нюарку-Ірвінґтоні та околиці. У своєму слові він між іншим згадав про непохитну любов покійного до свого народу, яку він виявляв не тільки словом, але також грошима на Українську Церкву, товариства, інституції, а зокрема на діяльність Патріярха Йосифа та Патріярхальний Фонд Т-ва «Свята Софія».
В суботу 27 листопада 1982 р. в українській парафіяльній церкві о год 9:30 о. парох Михайло Кучмяк відправив Службу Божу з панахидою за покійного Павла та попрощав його, як примірного парафіянина, від родини, парафіяльних отців духовних та від всіх парафіян і приятелів. Опісля тіло Покійного перевезено і по відправі надгробної панахиди поховано на українському православному цвинтарі св. Андрія в С. Бавнд-Бруку, Н.-Дж.
Поминки відбулися по похороні в Українському Народньому Домі в Ірвінґтоні. Провадив ними Василь Пасічняк. Поминальне слово виголосив о. М. Перетятко, про християнські чесноти Покійного. Володимир Сенежак говорив про жертвенність Покійного та про його примірне супруже життя, а Іван Ориняк згадав Покійного як доброго сусіда.
Для вшанування бл. пам. Покійного зібрано на Служби Божі і на Патріярший Фонд $350.00. У своєму заповіті Покійний приділив із своїх та своєї Покійної дружини Анни ощадностей — 50% на Патріярший Фонд, а решту на місцеву церкву та інші українські добродійні цілі й на сплату посмертних видатків.
Покійний народився в родині Петра Петровського й Анни з дому Бовтюк, 16 квітня 1910 року в селі Кулачківці Коломийського району. Одружився з Анною Курчак 20 жовтня 1940 р. В 1931 р. закінчив трирічну технічно-механічну школу у Варшаві. В часі німецької окупації вчив у шоферській школі Юрія Чубатого у Львові, а згодом в такій же школі в таборі біженців Гелбрун коло Зальцбургу, в 1946 р. В січні 1948 разом з дружиною приїхав до Ньюарку, Н.-Дж. Тут поширив своє знання механіки і скінчив курси англійської мови та державного устрою СІІІА. Покійному пощастило відразу одержати добре платну працю на державних контрактах, що уможливило йому вже в 1956 р. побудувати муровану двородинну хату. Постійна праця подружжя Петровських уможливлювала їм ощаджувати і жертвувати на добрі українські цілі за життя і по смерті.
Життя покійного, подібно як і кожного, хто мусів покинути рідний край, було тяжке. В Німеччині Петровські пережили велике нещастя. На будинок, де вони мешкали, впала бомба і забила їхнього чотирирічного сина. В 1975 р. Покійний Павло одержав перший сердечний удар і пішов на емеритуру, а 9 вересня одержав другий сердечний удар, був у шпиталі впродовж двох місяців, потім його кузинка Люба Клачко примістила його в притулку для старших, під зарядом наших сестер, під назвою «Вілля Божого Провидіння» в Ленсдейл, Па. Тут Павло Петровський по важкій недузі закінчив своє трудяще життя 23 листопада 1982 р. Згадаймо його в наших молитвах.
Покійний Павло був примірним і обов’язковим членом Українського Патріярхального Товариства від 1965 р. і в двох каденціях належав до управи його місцевого Відділу.
Покійний не мав поза Україною ближчої родини, крім кузинки. В часі його недуги помагали йому члени місцевого Відділу Українського Патріярхального Товариства, добрий сусід Іван Ориняк, а згодом повну опіку над ним перейняла його кузинка Люба Клачко.
В. Пасічняк
