На цю тему, заходами Українського Патріярхального Т-ва в Нью-Йорку, 19 грудня 1982 р. відбувся панель, в якому взяли участь Рома Гайда, д-р Зенон Гіль, ред. Василь Качмар, Дарія Кузик і д-р Роман Осінчук з понад 150 учасниками.
На початку ведучий панелем Микола Галів підкреслив, що завданням панелістів є розглянути поодинокі питання у ставленні Папи Івана Павла II до нашої Помісної Церкви.
В жовтні 1982 року проминуло чотири роки, коли кардинал Кароль Войтила був несподівано вибраний на папу. Італійці прийняли цей вибір з резервою, щоб не сказати з розчаруванням. Українці прийняли його вибір з радістю, а поруч з тим із деякими надіями. Це нормально і природньо, тим більше, що папа має досить близькі родинні пов’язання з українцями. Треба ствердити, що Папа Іван Павло II виявився винятковою, унікальною і багатокольоритною особистістю на Престолі св. ап. Петра у Римі. Він же поет — любитель слова, науковець, керується не тільки серцем, але й розумом, актор, мораліст, дипломат, провідник і голова Вселенської Католицької Церкви, а поруч з цим неперевершений польський патріот. Людина з надзвичайно великою харизмою. Один з найбільше активних і популярних папів. Якщо перерахувати самі візитації до різних країн і його щотижневі масові авдієнції на площі св. Петра у Римі, то це була проведена подивугідна велика праця. Але тут і там можна почути деякі завваження до праці та плянів папи. Папа висловився проти участи священиків у політиці, проти того, щоб жінки роздавали св. Причастя. На жаль, Папа Іван Павло II прийняв імена двох останніх пап, щоб підкреслити продовження їх напряму церковної політики. Але якщо Папа Іван XXIII відкрив вікна Ватикану і впустив трохи свіжого повітря, то Папа Іван Павло II їх закрив.
«Нью-Йорк Таймс» написав, що один високопоставлений, літній священик в Римі, який є в колах, близьких до папи, сказав, що Папа Іван Павло II має великий вплив на Церкву і опінію світу: «Він здобув собі їх серця, але не їх розум». І справді, папа захопив ввесь світ своєю безпосередньою поставою, працею і відданістю. Без сумніву, і ми є в цьому полоні захоплення, що є оправданим, але часто говориться і повторюється, що папа багато добра зробив для нашої Церкви, не називаючи, що саме.
Ред. Василь Качмар проаналізував лист Папи Івана Павла II у справі тисячоліття хрещення Руси-України. Панеліст підкреслив, лист папи у справі хрещення Руси-України був на початку його понтифікату і мав велике історичне значення. В цьому листі було виявлене глибоке розуміння проблеми та накреслено напрям, яким піде папа. Лист давав для українців великі надії. На становище папи в справі тисячоліття хрещення Руси-України незабаром відгукнулись російські кола по цей і по той бік залізної завіси. В цій справі появились статті у французькій пресі. В імені московського патріярха в Загорську зареаґував своїм листом Крутіцький і Коломенський митрополит Ювеналій до Секретаріяту християнської єдности в особі кард. Віллебрандса. І на цей лист відповів в імені папи кард. Віллебрандс. В загальному відповідь була достойна, але в одному місці Віллебрандс пише: «… Папа бажав звернутися до однієї з Церков і її вірних, які в негодах історії аж до наших днів терпіли за свою вірність Римському Престолові. Вони готуються святкувати тисячоліття особливої важности в їх історії і в історії вашій. В дійсності, Папа, навіть коли він цього не сказав у своєму листі, признає без вагання у вашій православній російській Церкві спадкоємця славної традиції св. Володимира і давньої київської Церкви, яка стала основою віри і тривалости вашого християнського народу». (Цитата взята з статті Святослава Гординського, що появилась у «Свободі», за 17 січня 1980 р.) Відповідь Віллебрандса слід розглядати як відступ від виразної позиції папи, зробленої в його листі до Патріярха Йосифа.
Дарія Кузик провела дбайливу аналізу листа московського патріярха Пімена до Папи Івана Павла ІІ у справі «Торжественного засудження т.зв. львівського «собору» в 1946 р.», що було зроблено нашими владиками на останньому Синоді наприкінці 1980 р. і відповідь на листа Папи Івана Павла II Піменові. При розгляді цих двох листів виявився дещо інший, відмінний напрям Ватикану, як він був виявлений на початку понтифікату папи його листом до Патріярха Йосифа у справі святкування тисячоліття хрещення Руси-України. На жаль, відповідь папи московському патріярхові була для нас болюча й багатомовна. Папа ні більше ні менше написав, що «засудження» нашими єпископами на Синоді, на якому цілий час був присутній папський представник у особі кард. В. Рубіна, не є важне і не має «офіційного характеру». Лист папи в жодному випадку не можна розглядати, як вияв доброти. В листі є одне, одиноке вставне речення, яке ніби є в користь нашої Церкви, але воно не має логічного пов’язання з цілістю речення і листа. Дехто на нього покликається і там, де кома, ставить крапку. Ось воно: «Святіший Престол непохитно залишається на позиції, яку він завжди зберігав у відношенні прав українських католиків, (в цьому місці багато ставить крапку замість коми, а дальше слідує) шкодує з приводу такого опублікування, яке мало місце ще перед тим, як я сам познайомився з цими документами». Отже вийшло наверх, як ця «непохитна позиція» Апостольського Престолу виглядає в дійсності. До речі, т. зв. львівський «собор» з 1946 року Папа Пій XII вже давно засудив, а наші владики на синоді тільки це поновно ствердили. Отже, що саме сказав Папа Іван Павло II?
Д-р Зиновій Ґіль проаналізував дві папські буллі, себто для коадьютора Мирослава Любачівського і митрополита Стефана Сулика. Відомо, що Владика Мирослав був вибраний на філядельфійського митрополита Східньою Конгрегацією, але на коадьютора для Блаженнішого Патріярха Йосифа нашими владиками на Надзвичайному Синоді, у березні 1980 р. Обидві буллі були образливі, а зокрема перша для коадьютора Мирослава. Звичайно, адресат такої буллі мав повне право її відіслати. Булля для коадьютора зводила Владику Мирослава до ролі інформатора, щоб не сказати сильніше — «донощика», а не для виконування душпастирських завдань. В буллі було пряме доручення пильнувати, щоб не було жодного надужиття у надбаннях Патріярха Йосифа, що викликало у той час широку дискусію у пресі.
В другій буллі не було найменшого натяку про те, що о. Стефан Сулик був вибраний кандидатом у терні трьох на філядельфійського митрополита на Синоді українських єпископів, але є підкреслено, що він є назначений якимсь прелатом від публічних справ. Це тільки підтверджує факти про трактування наших Синодів і нашої Церкви. Доповідач при цьому висунув низку інших цікавих історичного значення питань.
Д-р Роман Осінчук проаналізував права наших синодів у порівнянні з правами Національних Єпископських Конференцій Латинської Церкви. Правда, він спочатку зупинився над питанням, звідки прийшло, як поставало і розвивалось християнство. Які воно мало форми у той час і сьогодні. Під кінець вказав, чим являються наші теперішні синоди, що відбуваються за дозволом папи. Якщо взяти останній Синод, що відбувся при кінці 1980 p., з принятих ухвал на ньому одиноке «Торжественне засудження т.зв. львівського «собору» з 1946 р.» побачило денне світло, а всі інші залишились під ключем папи. Дивно! Отже, наші синоди не мають навіть таких прав, як Національні Єпископські Конференції, які на свої зібрання і затвердження програми не потребують дозволу папи. Фактичне відбуття наших синодів за дозволом папи не є ні жодною ласкою, ні жодним досягненням для нашої Церкви.
Рома Гайда говорила про голосний лист префекта Священної Конґреґації для Східніх Церков кард. Владислава Рубіна. Вона побіжно згадала, що такий лист був написаний Рубіном і що на нього відповів Патріярх Йосиф, але більше присвятила уваги фактові, що лист Рубіна не був призначений для публікації, що всі владики цього додержались за винятком єп. А. Горняка, який опублікував у своєму офіціозі «Церковні Вісті» — Велика Брітанія. При цьому Рома Гайда навела всі поступування екзарха Горняка та його конфлікт з мирянами. В її аналізі лист В. Рубіна був марґінесовим, але найбільшим злом було те, що цього листа А. Горняк опублікував.
Ведучий панелем давав додаткові питання, крім цього ставили питання учасники, на які панелісти Давали відповіді. У підсумках М. Галів вказав, що порушені питання і їх аналізи дали незаперечні висновки, які, на жаль, ніяк не співпадали з твердженнями, що Папа Іван Павло II так багато зробив для нашої Церкви. Ми повинні і це мати на увазі і не захоплюватись тим, що хтось до нас промовив і сказав кілька гарних слів та ще до цього по-українськи. Ми не просимо й не вимагаємо жодної ласки, але хочемо рівного і належного трактування нашої Церкви. Під час панелю в Нью-Йорку був прочитаний лист до Папи Івана Павла II у справі листа кард. В. Рубіна, який учасники підписали.
М. Г.
