«Слав Господа, Єрусалиме! Хвали, Сіоне, Бога Твого!
Бо Він укріпив брам твоїх засуви,
благословив дітей твоїх посеред тебе!» (Пс.147, 12-13).
Мої Дорогі!
Чотириста літ тому, коли наша Церква повернулась до церковної єдности, що її перервали коротко негожі часи, а духом, молитвою, св. Літургією і вірою наш нарід в тій єдності все таки жив, наші великі владики-будівничі церковної єдности — хотіли тут в Римі мати всі потрібні засоби, щоби цю святу єдність з апостолом Петром поглиблювати, освячувати і живити. Так правильно зрозуміли наші владики Христові слова до Петра: «А ти колись, навернувшись, утверджуй своїх братів» (Лук.22,32). Маючи великі скарби своєї східньої Літургії, науку-світло святих Отців Східньої Церкви, потребував наш нарід тільки того постійного «утвердження» на найдальше висуненій своїй позиції на європейськім Сході серед своїх лихоліть.
Одним зі засобів того утвердження в вірі, надії і любові є наука, є знання, які людина постійно розвиває, ними пізнає світ, себе і Божі справи. Для науки потрібні школи, наукові заведення, потрібні мужі науки, потрібні особи, що наукою захоплюються і її передають другим. Зараз по завершенім акті нашої єдности з Апостольським Престолом наш митрополит Йосиф Рутський шукав можливостей мати в Римі своїх студентів, мати якесь приміщення, де б міг жити його Представник-Прокуратор і його питомці. Почалось гірчичним зерном найменшим серед зерен, як каже наш Спаситель у своїй притчі. Прибуло тоді тут двох учнів, одержали ми історичний сьогодні перший український дім-обитель на римській землі при П’яцца Мадонна деі Монті, помістилось там і перше представництво нашої Церкви і нашого народу. І з гірчичного зерна почало, не зважаючи на історичні хуртовини, рости Христове дерево русько-українського народу. Історія нам відома.
Сьогодні можемо благословити Господа, що «укріпив брам наших засуви і благословив дітей наших». Нашим п’ятдесятилітнім Ювілеєм Колегії св. Йосафата на горбку Джанікольо неначе завершуємо той чотиристалітній шлях змагань і старань, щоби тут в Римі виросли наші твердині богословського знання і виховання, нашої релігійної формації в дусі Батьків наших. Те завершення сповнилося, за Божою поміччю, побудовою і нашого Українського Католицького Університету ім. св. Климента папи, якого оснування двадцять літ тому святкуватимемо в найближчому році. А доми наших монаших Чинів, наша Мала Семінарія і вся їхня діяльність! За все те наша подяка сьогодні в цей щасливий Ювілей. Не дав нам Господь пропасти і коли в своїй мудрості допустив тимчасову руїну в Україні, тут приготовив нам джерело сили, укріпив брами наші і береже духа нашого для майбутньої відбудови. Це сталося, без сумніву, заслугами терпінь і страждань братів наших в Україні, і наш ювілей хай буде поминанням їхньої мужности в Христі і подякою за цю благодать, якою ми збагатились перед Богом і людьми.
Доложім всіх зусиль і праці, щоб ця наша духовна твердиня і всі наші здобутки в Римі були духом нашими, щоби в них кувались Христові характери з бажанням служити вірно свому народові, зберігаючи вірно його духовну спадщину, як цього бажали собі великі Отці наші і потребує цього наша майбутність.
«Господи, Господи, благослови виноград сей, єгоже насади десниця Твоя, Господи… Амінь».
Благословення Господнє на Вас!
Рим, дня 12 листопада 1982 в Колегії св. Йосафата
+ Йосиф, Патріярх і Кардинал
