(Власна кореспонденція)
Заходами Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО), у Філії Українського Католицького Університету (УКУ), у Філядельфії, 30 жовтня 1982 р. відбувся симпозіюм на тему: «Богословіє мирянства». Під час симпозіюму було виголошено п’ять доповідей. Кожна доповідь мала свого окремого ведучого і називалась сесією, за винятком одної, що була виголошена під час обідньої перерви. Учасниками симпозіюму були члени Патріярхального руху з різних місцевостей, запрошені гості, яких всіх разом було понад 70 осіб.
Симпозіюм розпочато молитвою. Прочитано привітального листа від Патріярха Йосифа. Голова УПСО д-р Богдан Лончина привітав учасників симпозіюму і доповідачів. Він відмітив завдання заплянованих доповідей та їх особливе значення для мирян. Поруч з цим повідомив, що перший доповідач о. д-р Іван Музичка був перешкоджений і не міг прибути, але передав свою доповідь, щоб її прочитав о. архимандрит Любомир Гузар.
Доповідь о. Івана Музички на тему: «Богословіє мирянства — суть, значення, потреба» була дбайливо опрацьована й актуально глибоко осмислена. Доповідач подав короткопроглядну історичну перспективу для визначення богословії мирянства. Підкреслив, що богословіє не вчить, бо богословіє є наукою, а вчить Церква, що є містичним тілом Христовим. Доповідач підкреслив, що правильне визначення питання Церкви має особливе значення. Поруч з цим доповідач нагадав, що був час, коли вважалось, що Церква — є тільки ієрархія. Найкраще визначення Церкви дав Вселенський Собор Ватиканський II у своїй концепції «Божого люду», до якого входять ієрархія, священики, монахи і монахині та миряни. Іншими словами, всі є дітьми Христової Церкви, не зважаючи на їх функціональність. Виходячи з цього заложення, миряни, як складовий чинник Божого люду, себто Церкви, мають також не тільки обов’язки, але права й відповідальність за долю Церкви. Чи це кому подобається, чи ні, але відповідальність за долю Церкви лежить на всіх складових секторах Божого люду.
В загальному доповідь о. Івана Музички була виразно спрецизована, всеохопна й актуальна. До вислуханої доповіді брали слово Т. Кульчицький, Винницький, Стефанія Бережницька, Роман Осінчук, Микола Галів, Микола Ценко. У завваженнях підкреслено, що для деяких наших владик і священиків Вселенський Собор Ватиканський II не відбувся, вони дальше пробують триматись старої, пережитої практики.
Д-р Мирослав Лабунька представив о. д-ра Петра Б. І. Біланюка з Торонто, як колишнього активного мирянського діяча, а сьогодні священика, автора низки праць на богословсько-релігійні теми, який говорив на тему: «Миряни та три Христові уряди в Церкві — священичий, царський і пророчий». Доповідь о. Петра Біланюка мала стисло догматичний характер і була сперта на багатьох цитатах з різних богословських праць і тим самим була тяжчою для сприйняття слухачем, що помічалось по запитаннях. Треба підкреслити, що тема згаданої доповіді не підходила для цього форуму. До речі, питання часто не стосувались теми доповіді. Слово брали: Євген Іванків, Роман Крупка, Вергун, Стефанія Бережницька, пані Катамай, Ева Піддубчишин, Т. Кульчицький, Ковалишин, Дарія Кузик, В. Пушкар, Рома Гайда, Луцький й інші.
Під час обідньої перерви цікаву, добре опрацьовану доповідь виголосив відомий в українських колах, зокрема в українському патріярхальному середовищі, проф. Тома Бирд. Доповідача представив д-р Леонід Рудницький, вказуючи на особливе пов’язання проф. Томи Бирда з проблемами нашої Церкви. Доповідач говорив на тему: «Досвід американських католиків у питанні участи мирян у житті й праці Церкви». Доповідач подав в історичній перспективі розвиток римо-католицької Церкви на терені США, вказуючи на різні її фази. Вказав, що Католицька Церква в США мала чималі труднощі, бо вона не хотіла повністю застосовувати і примінювати в себе римський зразок. Католицька Церква в США з одної сторони робила спроби бути більше незалежною, самобутньою, а з другої — рішення її ієрархії були колеґіяльні. Доповідач подав проглядну картину і свої твердження спирав на незаперечних фактах. Наприкінці своєї доповіді він пов’язав змагання УКЦеркви за самобутність — Патріярхат. Вказав, що Католицька Церква в США мала свої конференції ще перед Вселенським Собором Ватиканським II, що було виявом автономного діяння.
Пообідньою сесією керував д-р Роман Осінчук, під час якої з доповіддю виступив д-р Богдан Лончина на тему: «Миряни у світлі II Ватиканського Собору». Доповідач підійшов до своєї теми з порівняльно-історичної перспективи, вказуючи на ролю і завдання мирян у минулому. Підкреслив, що у минулому миряни мали свої права, але після церковних реформ ці права вони втратили. Згодом папа Пій XII робив деякі спроби, а навіть конкретні заходи, щоб мирянам надати більші права і зробити їх також співвідповідальними за долю Церкви. Під тим оглядом Вселенський Собор Ватиканський II зробив зворот у сторону мирян, це було тому двадцять років. Протилежно до Католицької Церкви миряни у протестантських церквах відіграли одне з важливих завдань. Роля мирян у протестантській Церкві, напевно, мала деякий вплив на Католицьку Церкву, бо на Вселенському Соборі Ватиканському II мирянам була присвячена особлива увага і прийнято відповідні ухвали й постанови, деякі з них наводив доповідач. До заслуханої доповіді займали слово: Микола Ценко, Тарас Кульчицький, Ярослав Клим, М.Галів, о. Петро Біланюк, Мирослав Лабунька, Стефанія Бережницька й інші.
Останню доповідь виголосив мґр Євген Іванків на тему: «Наші древні церковні братства та сучасний мирянський рух у Вселенській Церкві», що нею керував інж. Василь Колодчин. Доповідач підкреслив живу ролю братств у нашій Церкві. Прицерковні братства мали свої завдання і права, завдяки їм розвивалось церковне життя на Україні. Після унії нашої Церкви з Римом братства перестали існувати. Доповідач до цього подав широку аналізу. Він також представив, як під оглядом братств стояла Вселенська Церква. (Доповідь Є.Іванкова повністю друкуємо в цьому числі журнала. Три інші доповіді симпозіюму будуть надруковані у чергових числах журнала).
Підсумок симпозіюму зробив о. архимандрит Любомир Гузар. Він підкреслив, що в загальному доповіді були на високому рівні, але заразом дещо за догматично-технічні. Кожний мирянин — це неповторна одиниця, але Господь бажав спасати не одну людину, але спільноту. Отже, і в нашому випадку не ідеться про мирянина, але про мирянство. Сьогодні в католицькому університеті, на богословському факультеті вчаться багато мирян. Цей факт має важливе значення. Може, і нам не зашкодило б навчитись, щоб згодом іншим передати. Миряни можуть добре передавати богословське вчення. Все ще у нас відчувається полемічне наставлення. Наше зацікавлення у церковних питаннях випливає з полемічности. Ми повинні завжди пам’ятати, що ми є також співвідповідальні за долю нашої Церкви. Ми чули з доповіді, що в нашій Церкві велику ролю відігравали братства. На Заході тепер постають мирянські інституції, які намагаються відновити християнське життя. Варто було б і нам над цим глибше застановитись.
