З приємністю вітаємо Апостольського Візитатора для українців у Европі, Владику Мирослава Марусина, з підвищенням до сану архиєпископа, а одночасно з призначенням його секретарем Священної Конгрегації для Східніх Церков. З цієї виняткової нагоди долучуємось до вінка привітань та бажаємо Владиці Мирославові багато всякого добра, а в першу чергу просимо Всевишнього Господа Бога, щоб нагородив його своїми щедрими ласками, а зокрема дав прожити довголіття у кріпкому здоров’ї, і бажаємо Владиці, щоб він мав можливість і далі виконувати покладені на нього нелегкі обов’язки на славу Божу, добро Вселенської Христової Церкви, не забуваючи при тому нашої страждальної УКЦеркви, яка так дуже потребує всесторонньої допомоги й піддержки.
Треба підкреслити, що позиція секретаря Священної Конгрегації для Східніх Церков — це поважне становище у структурі римської Церкви. На цьому становищі довгий час був архиєпископ Бріні, а його першим підсекретарем був о. Ю. Миляник. Але наша Церква присутности о. Миляника не відчула. Це значить, що його урядування не мало будь-якого впливу на формування і розвиток політики Священої Конгрегації для Східніх Церков. Але це інше питання.
Так сталось, що сьогодні Священну Конґреґацію для Східніх Церков очолюють церковні достойники, які знають і відчувають проблеми Східніх Церков. Префектом, себто головою Східньої Конгрегації є відомий достойник польської Церкви, польський патріот, кардинал Владислав Рубін, до речі, мати якого була українка, а батько вірменин. Його секретарем тепер буде Владика Мирослав Марусин. Мабуть, ще дотепер в історії Католицької Церкви не було такого випадку, щоб слов’яни очолювали Священну Конґреґацію для Східніх Церков. Звичайно, в цьому треба бачити вияв політики Папи Івана Павла II. Слід мати на увазі, що у Ватикані рідко стаються непродумані чи припадкові речі. В такому аспекті слід розглядати і піднесення в сан й призначення секретарем Владику Мирослава Марусина. Чи з таким укладом осіб на керівні становища Священої Конґреґації для Східніх Церков прийде зміна політики по відношенні до Східніх Церков, важко зараз сказати, це покаже майбутнє.
Українська громада у діяспорі піднесення в сані й призначення Апостольською Столицею секретарем Східньої Конґреґації Владику Мирослава Марусина прийняла прихильно та з захопленням. У зв’язку з цим редакція журнала «Патріярхат» одержала з різних сторін запитання, чи підвищення в сані та призначення секретарем Владику Мирослава матиме позитивне значення для нашої Помісної УКЦеркви, чи тільки те, що Владика Мирослав є членом нашої УКЦеркви? Очевидно, на таке питання важко відповісти, можна робити припущення і висловлювати здогади. Спробуймо для відповіді на це питання покористуватись прикладом з Євангелії.
Вістку про підвищення в сані й призначення секретарем Східньої Конгрегації Владику Мирослава було проголошено в церкві св. Юра в Нью-Йорку, в неділю, в яку говорилось про євангельську притчу талантів. Не будемо тут переповідати відомої історії про таланти, але нею можна дати натяк і часткову відповідь на поставлене запитання — чи Владика Мирослав використає своє становище і подвоїть свій талант, який відчують Східні Церкви, чи збереже його непорушно.
При цьому ми повинні собі пригадати, що Владика Мирослав Марусин займав та ще й дальше займає важливі, можна до певної міри сказати, ключеві становища у Вселенській Католицькій Церкві. Ми знаємо, що Владика Мирослав є заступником голови Кодифікаційної Комісії для укладення Кодексу для Східніх Церков, головою якої є кардинал Йосиф Перекаттіль. Тому, що останній перебуває далеко в Індії, то практично майже всі справи веде Владика Мирослав. Отже, можна сказати, що це є важлива і ключева позиція, з вершин якої можна багато зробити. Не ставмо питання у відношенні до нашої Помісної УКЦеркви, яка є у винятковому положенні, але скажім, чи в загальному Східні Церкви відчули якісь зміни в новому Кодексі для Східніх Церков і давали можливість краще розвиватись та вести душпастирську працю, чи в цьому новому Кодексі хоч зрівняно Східні Церкви з Латинськими Церквами, чи хоча б ставились такі питання? З дотеперішніх інформацій ми цього не завважили. Знаємо, що надалі має залишитись незмінно територіяльний закон. Ми також не знаємо,скільки ця Кодифікаційна Комісія прийняла в тому сенсі постанов по відношенні до Східніх Церков Вселенського Собору Ватиканського II, який привертав давні, історичні їх права. Також не знаємо, чи повністю їх відкинула, а прийняла централістичну позицію папи?
Також знаємо, що Владика Мирослав належить до комісії, яка займається діялогом між католиками і православними, але не знаємо, який саме його вклад є там. Як ця комісія стоїть, які є настрої, і що можна від неї сподіватись? Отже, якщо такий підхід до проблем займе Владика Мирослав, які він займав і займає дотепер, то не можна собі робити оптимістичних надій. Можна припускати, що талант буде непорушно збережений.
Нашим припущенням і заввагами ми не хочемо ніяк нічого злого сказати про Владику Мирослава, який є добрим і відданим душпастирем Христової Церкви. Бажаним було б в ньому бачити хоч частку Папи Івана Павла II, який є незрівняним вселенським архиєреєм, чого йому ніхто не може заперечити, а поруч з тим він ні на хвилину не перестав бути так само незрівняним польським патріотом. Все це залежить від особистої настанови.
