Зелені Свята, як кожні великі свята, мають свою релігійну містерію. Нею є зіслання на Апостолів Святого Духа, що дав їм надприродну силу проповідувати науку Христа. Та одночасно з кожним великим святом зв’язані теж окремі церковно-обрядові звичаї, свої питомі традиції. Вони є багатомовними святочними символами.
Вже з давен-давна в нашому народі є гарний звичай, відбувати в час Зелених Свят церковні процесії у поля, щоб посвятити їх урожай. — Ці процесії були колись важною й радісною подією в житті українського села. У процесіях брало участь майже все населення села: дітвора, молодь і старші, жінки й мужчини. Серед радісного гомону дзвінків та гомінкого співу релігійних пісень, процесія посувалася з церковними образами й хоругвами серед свіжозелених ланів.
Цей традиційний звичай мав своє глибоке, не тільки чисто релігійне, але й загально національне значення. Він випливав із самої глибини душі українського хлібороба, був виявом його світосприймання. Бо ніякому іншому станові не є так притаманна й глибоко вкорінена віра в «палець Божий», як саме селянському. І ось, у час Зелених Свят, коли кинене в землю зерно вже викільчилося з неї, і починає набирати соків для дальшого росту, український селянин бажає вимолити для своєї праці з трудолюбивих рук Боже благословення. На батьківську землю, зрошену потом і кров’ю його предків, селянин дивиться як на справжню святість, уважає її невідлучною частиною своєї істоти. Ясно, що цю велику любов та прив’язання український селянин виявив тоді, коли ця земля, на якій він працював у поті чола та зі справжнім героїзмом боровся з усіми супротивностями, була його власністю. Тому нарід і земля в широкому розумінні, тобто національна етнографічна територія, це основні чинники, що складаються на поняття Рідного Краю.
Від часу І-ої світової війни був у нас ще другий релігійно-національний звичай, що, подібно як і перший, мав своє глибоке символічне значення. А саме в час Зелених Свят відбувалися, головно по містах, імпозантні святочні походи на могили борців поляглих за волю України. Також ті походи відбувалися під проводом та благословенням Церкви. І в цих походах брало участь майже все місцеве й довколишнє українське громадянство. Ішли всі, бо кожний уважав за свій святий обов’язок помолитися за блаженний спокій душ борців.
Коли вдумуємося у глузд цих зеленосвяточних походів, у їхню ідею, то мусимо прийти до висновку, що вона є природним і самозрозумілим доповненням перших. Зеленосвяточні процесії, серед хвилюючих ланів зроджували в нас піднесений настрій, що випливає з нашої органічної прив’язаности до українського родючого чорнозему, та з незмірної любови до нашої батьківщини дорогої України. А коли рідна батьківщина є нашим найбільшим земним скарбом, то яку велику вдячність і шану мусимо виявити для всіх наших Героїв, що в обороні цього нашого спільного скарбу, склали свої буйні голови. І подібно як у часі зеленосвяточних походів у поля ми переживали хвилини нашого душевного об’єднання із зовнішньою природою, немов би творили спільну цілість з її величчю, так і тут: у спільних могилах, ми духом єдналися з нашими борцями-героями, відчували спогади нашого славного минулого, нав’язували наше важке «сьогодні» до славного «вчора», з надією на наше світле «завтра».
І подібно як там, так і тут ми відчуваємо велику містерію, що її криють у собі могили наших Героїв, борців за нашу Церкву і наш Нарід. Сьогодні, на рідній нашій землі український нарід не відбуватиме процесій у поля, щоби благати Всевишнього, за гарний урожай, бо ні ці поля, ні врожаї не належать до нього. Обожана колись українським селянином рідна рілля стала тепер засобом його господарського поневолення. А вже ніяк не приходиться говорити про можливість спільних походів на опущені могили українських Героїв. Та це не значить, що ці могили будуть самі. Мільйони українських сердець будуть біля них. А ми, українські скитальці, що розсипались по цілому широкому світі, в день Зіслання Святого Духа, звертаємо наші думки й серця в бік нашої дорогої-любої України.
Ми вповні розуміємо, що слово батьківщина, це не пустий звук, але в ньому криється глибокий життєвий глузд. Наша велика туга за рідною землею найкращий цьому доказ. Хай же наші думки, що в день Зелених Свят линутимуть на Батьківщину, будуть цим символічним дотиком української землі. Хай вони дадуть і нам сил до дальшої боротьби за остаточну перемогу Вільної Християнської України.
