Братство і сестрицтво при парафії «Покрова Пресвятої Богородиці» у Пармі, Огайо, святочно відмітили 14 серпня цього року день, в якому, згідно з історичними даними, відбулось офіційне прийняття христової віри нашими предками. Після відправленого Молебня і водосвяття, яке довершив о. д-р Іван Телявський, парох місцевої церкви, відбулась імпреза з доповіддю д-ра Михайла Папа на тему: «Значення християнізації Руси-України» із мистецьким читанням Люби Боднар нарису «Поминки» авторства Юліяна Редька.
Моєю метою не є звітування про саму імпрезу, яка назагал була добре підготована і вдало переведена, але на її тлі відмітити деякі факти, які мимохіть викликали в не одного з учасників невеселі рефлексії. Беручи до уваги, що згадана імпреза мала виключно релігійно-церковний характер, тема доповіді у зв’язку з наближенням 1000-ліття хрещення Руси-України була актуальною, подія відносилась до періоду Київської Руси, коли ми всі творили один народ незалежно від нашої сьогоднішньої назви чи віровизнання.
Доповідач д-р Михайло Пап, професор катедри східньо-европейських справ при місцевому католицькому університеті «Джан Карролл», добре відомий. Заздалегідь була проведена широка рекляма, роздано летючки і розіслано окремі запрошення до всіх католицьких українських і карпато-руських та українських православних парафій на терені великого Клівленду. На жаль, на свято прийшло ледве 80 осіб, з яких 90% становили парафіяни церкви «Покрови Пресвятої Богородиці». Відсутність православних і карпато-русинів хоча болюча, але все ж таки її можна в деякій мірі очікувати. Знаємо, що історичні й політичні обставини на протязі віків створили широке провалля між дітьми того самого народу, і засипати його буде не легко, та й займе це багато часу. Однак, ніяк не можна було зрозуміти, а ще тяжче оправдати той факт, що з чотирьох місцевих парафій УКЦеркви, не вчисляючи Покрови, які нараховують не менше 2,000 вірних, що їх обслуговують шість священиків, участь у згаданому святі взяло десять вірних і ніхто з духовних осіб. О. д-р Іван Тилявський мусів виїхати на відправлення панахиди за покій душі свого парафіянина. Проте важко повірити, щоб всі інші священослужителі були також в той самий час перешкоджені.
В обличчі такого індиферентного ставлення мирянства, а насамперед духовенства до загально-українських церковних справ вкрадається побоювання, що без проведення потрібної підготовки до духовної, релігійно-національної обнови 1000-тній ювілей хрещення Руси-України, подія епохальної історичної ваги для нашої Церкви і народу, зведеться в більшости, подібно, як недавнє святкування 90-річчя нашого Патріярха Йосифа, до ще одного «ювілею», ще одної формальної імпрези з академіями та бенкетами без глибоких, далекойдучих наслідків.
