Вісімдесятшестирічна бабуся Марія Скибицька-Бзова з Ройкрофт, яка прибула до Канади з Галичини в 1912 р.і тут разом з Іваном Бзовим (прибув сюди ще в 1896 р.) заклали родинне життя та виховали шестеро дітей, троє з університетською освітою, а троє — із середньою,— перебуває тепер в домі для старших людей в Ґренд Прері, Альберта. Ця вельмизаслужена піонерка українського життя в Канаді помістила в Тижневику «Українські вісті» з Едмонтону спогади про свої переживання п.н. «Болючий спомин» (за 7 липня 1982 p.), в яких пише.;
«Вік похилий, здоров’я вже немає, а я вперлася, що ще хочу жити, ще мушу жити, бо маю ще просити Господа Бога за здоров’я для нашого Блаженнішого Патріярха, щоб довго жив і щоб дочекав, аби Святіший Отець, римський папа затвердив для нашої Церкви ПАТРІЯРХА, кажучи котрогось Божого дня: «Вітаю Тебе, святіший Брате, Патріярше Йосифе, з Твоїм титулом для всіх українців-католиків світу». Що, дай Боже, амінь. А се так легко Святішому Вітцеві зробити і сказати: «Чому ні!». І тому я так довго живу. Не кваплюся вмирати»,— пише Марія Бзова.
Наведена цитата — це не відірвані думки однієї людини. Ці думки-благання зустрічаємо поголовно в українських піонерів Канади, які були свідками українського церковного розвитку від майже первісних початків. Вони бачили, які шкоди вносили в цей розвиток ті, що порушували корінь рідних традицій в цій Церкві, які хотіли інтернаціоналізувати цю Церкву, підмінюючи рідний обряд чужими намістками, які накидували нашій Церкві чужу ієрархію, які хотіли завести цю Церкву під чужі стріхи. Тому роками йшло завзяте змагання за свою рідну ієрархію, як природню еманацію цієї Церкви. Всі вони спрямували зір до проводу своєї Церкви на рідні землі, бо природньо почувались дітьми однієї матері. В рідному і єдиному проводі Церкви вони вбачали свій ріст та своє майбутнє.
Всі ці піонери, як живі свідки життєвого змагу Церкви, високо оцінюють заходи Блаженнішого Патріярха Йосифа і всіх тих, що хотять бачити Українську Католицьку Церкву в авреолі повної Помісности на чолі з Блаженнішим Патріярхом.
Марія Бзова (муж Іван помер в 1975 р) діждалась 24 внуків, 25 правнуків, 4 праправнуків. Вона була активною в церковному житті, як також в культурно-освітньому, працюючи в Українському Народньому Домі шкільного дистрикту Ґрінвей. Вони обоє прибули із Заліщицького повіту, Іван із Сенькова, а Марія — з Лисичників. Традиції рідної землі вони старались передати своїй єдиній дочці Стефанії та п’ятьом синам, з яких один був міністром уряду прем’єра Алберти — Строма (А. В. Бзовий-Ладвик). Інші працюють в медичній ділянці, аґрикультурі, будівництві, торговельній економії.
Від серця бажаємо піонерці Марії Бзовій, щоб П задушевні бажання сповнилися ще за її життя.
М. Мар
