В журналі «Православний українець», за квітень-вересень 1981 p., що виходить в Детройті, Міч., надрукована стаття під заголовком: «Загальні ознайомлення про канонізацію», під якою підписаний Єпископ Петро. В статті вкрались, чи може свідомо написано деякі невірні історичні факти. Якщо б під нею не був підпис «Єпископ Петро», то можна б було не звертати уваги, але нам дивно, що такі твердження може висувати власне ієрарх. Ми не збираємося полемізувати, але тільки звернути увагу на стосовні місця. На сторінці сьомій у підзаголовку: «Канонізація праведників в Українській Православній Церкві до хору українських святих» є наступне ствердження:
А тому що Київська Держава мала торговельні та культурні зв’язки із передовою Православною потугою світу — Візантією (теперішньою Грецією), то Православна Віра дуже впливово поширювалась у Київській Русі-Україні серед різних прошарків населення.
Але офіційно Київська Русь-Україна прийняла Всенародне Охрещення у Православній Вірі тільки за Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого, який не тільки сам прийняв Православну Віру із Візантії 987 p., але й охрестив увесь український нарід в українському Йордані — Дніпрі-Славуті 988 p. І з тих часів дуже прискорено поширювалася Православна Просвіта, будувалися св. церкви й монастирі і по всій Східній Европі.
Св. князь Володимир переріс всі земні геніяльності, він сповнив місію охрещення всього українського народу у Православній Вірі, а тому удостоєний Церквою імени Рівноапостольний.
Цікаво, що вже тоді, коли князь Володимир Великий охрестив Русь-Україну у православній вірі, Візантія була вже православною. В історії Церкви подається, що поділ однієї Христової Церкви стався в 1054 р. Тоді Христова Церква поділилась на східну (греко-кафолічну, православну) і західну (римо-католицьку). Дивно як в 988 р. могло існувати православ’я і православна Візантія? Єпископ Петро робить нові «історичні відкриття», але не подає джерел. Приходиться тільки ствердити, як мало знаємо самі про свою власну історію!
Єпископ Петро робить ще інші «відкриття», а саме, як вислужники Польщі — уніяти мучили і вбивали українських православних пастирів:
А пізніше польський католицизм, сповнений гнівом і ненавистю та імперіялістичним шовінізмом, завдав жахливі криваві удари Православній Україні. А особливо після організації 1596 р. т.зв. уніятства, яким віроломники зрадили рідній Українській Православній Церкві і узалежнили себе від католицької Польщі і римського папи. Це принесло жахливу пробоїну Українській Православній Церкві і Соборній Вірі української нації. Поляки і їхні вислужники-уніяти мучили і вбивали українських православних пастирів і віруючих, а св. церкви руйнували або віддавали в оренду жидам, щоб всю ненависть звернути на інших. І дуже багато було мучеників за вільну Православну Україну, але про канонізацію їх до Хору Українських Святих у ті часи, звичайно, не було й мови. Та вони були канонізовані Господом до Хору Святих у Церкві Небесній, бо терпіли і гинули за Господню Волю і Правду Святу…
Не хочеться вірити, щоби сьогодні можна так писати. На жаль, Єпископ Петро не подумав, хто більше з ким розправлявся — уніяти з православними, чи православні з уніятами, а факти говорять про щось зовсім протилежне, як написав Єпископ Петро. Не зашкодило б Єпископові Петрові трохи більше підчитати, бо те, що він написав, прозраджує великі недомагання у знанні не тільки всесвітньої історії Церкви, але й своєї — української.
Не думаємо дискутувати на ці теми, бо на це тепер не час в добу сучасного екуменізму.
