У перших місяцях біжучого року сторінки української преси у вільному світі були заповнені статтями з приводу святкувань 90-літнього Ювілею Патріярха Йосифа. Численні статті, оголошення і звіти про згадані святкування, що відбувалися майже у кожній місцевості, де проживає більше число українців-католиків, викликали враження у читача, що ціла Помісна Українська Католицька Церква, себто владики, духовенство і миряни, стали врешті твердо на шлях помісности і включилися об’єднано у змагання за її юридичне завершення. Навіть і ті, для яких ще недавно саме слово «Патріярхат» звучало трохи не єрессю, що могла б довести до схизми, а особу Блаженнішого вважали самозванцем, який прийшов із-за залізної заслони, щоб розбити єдність Української Католицької Церкви в діяспорі — включились до вшанування Ювілята, вирізняючи його великі історичні заслуги для нашої Церкви і народу.
Ну що ж, нічого дивного, часи міняються, а з ними міняються і деякі наші погляди, а часом буває і чудо, бо св. апостол Павло, який спочатку жорстоко переслідував християн, навернувся і став найвизначнішим проповідником христової віри. І тому, згадуючи болючу сторінку з нашого недавноминулого церковного життя, я не маю наміру робити докорів тим, що прозріли, а навпаки — радію такій зміні, якщо вона щира, а не лицемірна, якщо вона не тільки на словах.
Одначе факт, що для багатьох священослужителів і членів нашої церковної ієрархії, а в їхньому числі можна знайти і таких, що очолювали місцеві Ювілейні Комітети, Блаженніший був Патріярхом тільки на кілька годин і то на сцені під час ювілею. Хоч самий факт, що перед престолом під час Богослужб і дальше поминають його особу як Верховного Архиєпископа або в найкращому разі як Первоієрарха,— ставить під сумнів щирість їхнього «навернення». Така неконсеквентність,— разюча гра, свідчить радше про те, що справа помісности і патріярхату Української Католицької Церкви залишається і дальше контроверсійною не тільки для Ватикану, але, на жаль, для частини нашої ієрархії і духовенства. З цієї точки зору, величаві святкування Ювілята були в багатьох випадках тільки формою, без глибшого змісту, що нікого ні до чого не зобов’язує.
