В останньому часі українська преса принесла новинку про те що папа найменував о. Мирона Дацюка на єпископа-помічника для митроп. Максима Германюка у Вінніпезі. Ця вістка вийшла з митрополичої канцелярії, отже є офіційною. Сам факт збільшення числа наших владик треба привітати й радіти, але поруч з цим виникає питання, яким шляхом це збільшення сталось? Миряни вже знають, що в нашій Церкві діє синодальна система. Відбуваються синоди, і на їх форумах учасники синоду висувають нових кандидатів на єпископів. Знаємо, що за таким ключем був висунений в кандидати (один з трьох) Владика Мирослав Любачівський, якого папа призначив чи вибрав і номінував коадьютором для Патріярха Йосифа. За цим самим принципом були номіновані митроп. Стефан Сулик і Владика Іннокентій Лотоцький. Нам до сьогодні невідомо, чи так сталось з Владикою Робертом Москалем, бо знаємо, що він був кандидатом на митрополита, але очевидно в цих виборах перепав. Чи Владика Роберт ще був кандидатом у інших варіяціях, не знаємо. За яким ключем номіновано о. Мирона Дацюка, ЧСВВ, нам також не відомо, бо про це нічого не говориться у повідомленні з митрополичої канцелярії Владики Максима.
Митрополича канцелярія не подає ближчих до цього інформацій поза тим, що папа Іван Павло II призначив о. Мирона Дацюка, колишнього ігумена оо. Василіян у Канаді, єпископом-помічником вінніпезького митрополита. Пересічного мирянина сьогодні така інформація більше не вдовольняє. Сьогодні мирянин хоче знати, чи о. Мирон Дацюк був висунений в кандидати на єпископа на Синоді в 1980 p., чи ні? Якщо ні, то це має дещо інше звучання, яке можна назвати — поворот до старої системи, тобто папа призначує для нашої Церкви єпископів, як це було в минулому, нікого не питаючись. При цьому можна поставити риторичне питання, чому так сталося? Чи практика синодів нашої Церкви виявилась не практичною і її повернено до старого зразка, чи була для цього ще інша причина?
Можна припустити, що виникла критична ситуація, бо синод не можна так скоро скликати, а треба нового єпископа? Можна таке припущення робити, але не бачимо для цього жодних причин/ Якщо вінніпезька митрополія проіснувала такий довгий час, а Владика Максим є в доброму здоров’ї, то, властиво, не бачимо особливої причини, тим більше, що в короткому часі повинен відбутись синод нашої Церкви. Була мова, що цей синод повинен відбутись у вересні цього року або найпізніше на початку 1983 року.
Цікаво, чи номінація була якось узгіднена з головою нашої Церкви Патріярхом Йосифом? Чи може Патріярх Йосиф довідається про цей факт з ватиканського радіо або преси? В такій ситуації нова номінація на єпископа-помічника поставила мирян в ситуацію здогадів, припущень і цілої низки запитань, що залишились без відповіді, а тим самим це створює нову, дещо ускладнену ситуацію.
На цьому наші питання не кінчаються. Мимоволі виникає питання, яка постава наших владик до цього факту? Можна зрозуміти кандидата, що він не відмовиться від такої приманливої нагоди — єпископської мітри з сяючими самоцвітами, але як в такій ситуації повинні поступати наші владики, якщо номінат був призначений за старою практикою? Бо виглядає, що усталена і дозволена Папою Іваном Павлом II синодальна система у нашій Церкві має тільки декляративне значення, а цей факт підкреслюють і потверджують заморожені й досьогодні ще не опубліковані рішення й ухвали Синоду наших владик з 1980 р. і остання номінація на єпископа-помічника о. М. Дацюка. Виглядає, що наша Церква ще по сьогодні не має свого статусу.
Отець Мирон Дацюк народився 16 листопада 1919 р. в Мандейр, Альберта, 24 квітня 1936 р. вступив до новіціяту оо. Василіян. Монаші обіти прийняв 15 листопада 1942 р. 10 січня 1945 р. прийняв священичі свячення, що їх довершив архиєпископ Василь Ладика, ЧСВВ, в Гримсбі, Онтаріо. Як священик о. М. Дацюк душпастирював в Нью-Кієв (Новий Київ), Плейн Лейк, Лєвой, Борщеві — всі в Альберті, також душпастирював у Монтреалі та Ґринсбі, Онтаріо, був ігуменом ЧСВВ на Канаду і вчив у новіціяті оо. Василіян в Мандейрі.
Номінатові на єпископа-помічника о. Миронові Дацюкові на порозі його нових душпастирських обов’язків бажаємо багато кріпкого здоров’я та успіхів у праці у Божому Винограднику. Сподіваємось, що о. М. Дацюк в першу чергу буде українським католицьким єпископом, об’єднаним в існуючому патріярхаті, та що він змагатиметься за його визнання
