Ось цією дорогою хочемо висловити не тільки наші щирі привітання і ґратуляції, але рівночасно висловити нашу велику радість з приводу появи мемуарів про театр «Березіль», пера корифея українського театру, а разом дорогого і відданого члена нашої великої патріярхальної родини — Йосипа Гірняка. Ми радіємо появою цієї цінної праці нашого невтомного працівника на ниві української культури й української Церкви Йосипа Гірняка, що появилась у видавництві «Сучасність». Народження цього типу споминів, написаних незрівняним і неповторним актором і режисером Йосипом Гірняком, є великою подією у нашому українському культурному житті.
Варто тут підкреслити, що Йосип Гірняк належить до осіб, що завжди підтримують кожну позитивну українську справу, не дивлячись, чи це комусь подобається, чи ні. В такій площині слід розглядати його багатогранну діяльність в українському політично-громадському, культурному і церковному житті. Коли Патріярх Йосиф був висунув ідею українського патріярхату, Йосип Гірняк став одним з перших послідовників, не тільки на словах, але також на ділі. І так пригадуються перші болючі роки змагань мирян за історичні права Помісної УКЦеркви, за пошанування нашого Блаженнішого Йосифа, як глави Помісної УКЦеркви. Сьомого грудня 1969 р. автобус, заповнений мирянами (між ними був і Йосип Гірняк), прямував з Нью-Йорку до міста братньої любови — Філядельфії під церкву Непорочного Зачаття при вулиці Френклін. Це була погана погода. Безперебійно падав дошкульно-пронизливий дощ із снігом. На той час прибули миряни й з інших міст, щоб висловити протест про те, що митроп. А. Сенишин на святкування десятиріччя митрополії запросив префекта Священої Конгрегації для Східніх Церков кард. де Фюрстенберґа, поминувши главу нашої Церкви, тоді Верховного Архиєпископа Блаженнішого Йосифа. Напроти церкви вишикувалась довга колона демонстрантів, а в передових рядах з транспарантом у руках маршував тоді 74-літній Йосип Гірняк. Хіба ж в такому віці людині не належить спокійний, теплий і затишний спочинок, а не маршування під час такої погоди, коли добрий господар собаки не виганяє на двір. Йосип Гірняк, на подив усім, гідно й достойно відстоював права нашої Церкви. Це не був ні перший, ні останній раз. Не оминув жодної демонстрації, жодної важливішої патріярхальної події, хіба що йому стан здоров’я не дозволяв. Йосип Гірняк стояв і стоїть досьогодні твердо на історичних основах нашої Церкви, які все життя плекав і виносив на денне світло Патріярх Йосиф. Це було те, що визначувало «бути чи не бути» нашій Помісній УКЦеркві.
Легко помітити, що Йосип Гірняк на протязі свойого життя ніколи не сидів бездільно, все був творчим і все діяв. В житті Йосипа Гірняка визначальною була сильна віра, яка його все виводила переможцем. Все, що робив Йосип Гірняк, робив з любов’ю, сильною вірою і переконанням, що є на правильному шляху. Власне оця сильна віра в сполуці з любов’ю робила Йосипа Гірняка успішним.
Поява мемуарів Йосипа Гірняка — це підсумки його творчого театрального життя. В своїх спогадах Йосип Гірняк воскресив не одну історичного значення істину з новаторської і творчої діяльности театру «Березіль» та його мистецького керівника Леся Курбаса.
З приводу появи мемуарів Йосипа Гірняка 22 травня 1982 р. в Українському Інституті Америки в Нью-Йорку заходами видавництва «Сучасність» відбувся окремий і винятковий вечір, присвячений авторові спогадів. Винятковість полягала не тільки в змісті програми вечора, яка була добре підібрана, але також у великій участі публіки на вечорі. Дотепер Український Інститут Америки ще не занотував такої великої кількости добірних учасників на жодній іншій імпрезі. Це багатомовний факт. З одної сторони Йосип Гірняк побачив, як багато має своїх шанувальників, а з другої,— що його творчу працю високо цінять широкі кола українських діячів культури, громадські й політичні діячі.
Програму вечора відкрила коротким словом, вітаючи автора мемуарів Йосипа Гірняка і всіх присутніх, Марта Скорупська, редактор «Сучасности». Л. Кукрицька прочитала епізод із споминів Й.Гірняка «Мої театральні манівці», в якому зображено, як автор почав тільки знайомитись з оточенням і п’єсами театру, що сильно вкорінились в його пам’ять. Розповідь в мистецькому читанні Л. Кукрицької була легка, займаюча і тримала слухача в напрузі й зацікавленні. Впорядник книжки, Богдан Бойчук, що йому треба дуже багато завдячувати цьому виданню, у свойому виступі підкреслив, що Йосип Гірняк ціле життя пробув на «манівцях театру». Він висловив другу істину, а саме, що під сучасну пору видати книжку не легко, і той факт, що з’явились «Спомини» Й.Гірняка, є чудом, яке треба завдячувати «Прологові», попередньому його голові д-рові Мирославові Прокопові, а тепер Романові Купчинському. Крім цього він подав свої завваги до споминів, як упорядник. Виступ Бойчука був речевий, суто діловий, без жодних зайвих слів.
В. Ревуцький розповів про вплив та значення театру «Березіль», як новаторської течії, на українське культурне життя і розвиток українського театрального мистецтва в той час на Україні. Підкреслив великий новаторський талант Леся Курбаса та його вплив на студентську молодь того часу. Поруч з цим він також підкреслив ролю Й. Гірняка у театрі «Березіль». Розповідь В. Ревуцького була насичена цікавими фрагментами, а у вислові позначався підкреслений темперамент з легким патосом. Із звукозапису з уривку першої дії «Народнього Малахія» присутні мали нагоду ще раз переконатись у неперевершеній майстерності Йосипа Гірняка, який зміною тембру голосу, інтонацією і відповідними підкресленнями умів передавати різні ситуації і відмінні персонажі. Марта Скорупська прочитала спогад присутнього на вечорі Юрія Лавріненка про останню прем’єру «Березоля» «Маклена Ґраса», авторства Миколи Куліша. Володимир Лісняк прочитав уривок із споминів Йосипа Гірняка про громадський перегляд «Маклени Ґраси», в яких показано цілу картину, як назавжди замикалась завіса «Березоля» і творчий шлях його надхненника Олеся Курбаса, що його після цього зняли з мистецького керівництва, заарештували і заслали на далеку Північ, де він і загинув. Авдиторія з притишеним віддихом і настороженням та увагою слухала про цю потрясаючу подію, що була кінцем розгрому українського театру.
Відмінним був виступ Василя Сокола, нового емігранта, який нещодавно прибув з України. Він говорив на тему: «Кілька думок про „Березіль” і книжку Й. Гірняка». В його виступі було помітне легке хвилювання. Промовець підкреслив, що спомини Й.Гірняка є неоціненним вкладом у скарбницю української культури. В дальшому розказував, який вплив мав театр «Березоля» на розвиток театрального мистецтва в Україні та місцевість, в якій він жив.
На закінчення Ніна Ільницька дякувала від імени співробітників видавництва «Сучасність» Й. Гірнякові за його чудесні спомини. Поруч з цим вона відзначила, що спомини мали появитись перед днем народин Й.Гірняка, але так не сталось, і не можна було здійснити задуманого пляну, щоб пов’язати народини з появою споминів. У зв’язку з появою книжки споминів від імени видавництва і всіх присутніх Н. Ільницька привітала Йосипа Гірняка з його 87-річчям народин і висловила найщиріші побажання — прожити багато років у кріпкому здоров’ю і при цьому вручила власноручно зроблений торт у формі книжки споминів із ідентичним написом. Учасники відспівали для Йосипа Гірняка многоліття. Після цього учасники частували себе вином, кавою і солодким, а наш дорогий корифей українського театру, Йосип Гірняк дальше працював, підписуючи свої дедикації на закуплених учасниками книжках.
Треба підкреслити, що українська громада в Нью-Йорку давно не мала такої культурної під кожним оглядом імпрези як ця, що була присвячена Йосипові Гірнякові. Радість нашого дорогого члена Йосипа Гірняка, це також наша радість, себто великої української патріярхальної родини. Ще раз ґратулюємо і радіємо появою його споминів.
Микола Галів