Як довідуємось з неофіційних джерел, Патріярший Крилос попросив чи покликав на головного секретаря синоду Владику Андрія Сапеляка з Аргентіни, а на ділового секретаря — о. д-ра Ігоря Мончака з Монтреалю. Їхнім завданням є підготовити наступний синод, що передбачається на вересень цього року, але також ходять чутки, що синод має відбутись аж у лютому 1983 р. Треба сподіватись, що дійсна дата буде вчасно проголошена. Синод відбудеться, як усі попередні, у Римі.
Цікаво, коли миряни дочекаються такого свята, як миряни латинської Церкви, що їх представники беруть участь у Єпископських Конференціях. На жаль, цього не маємо в нашій Церкві, в якій в історичному минулому миряни також мали голос. Згадаймо існування церковних братств, тепер цього не практикується. Винятком був ІV Архиєпископський Синод, на якому були заступлені миряни. Звичайно, миряни мають право домагатись, щоб бути допущеними на синод хоч у формі обсерваторів. Хтось може поставити питання, від кого це залежить, хто це може чи має вирішити. Це вирішує ніхто інший, як тільки єпископи. Якщо справді наші єпископи почнуть серйозно трактувати мирянський зорганізований рух, то, очевидно, вони прийдуть до такого висновку, що мирян також запросять!
При цій нагоді, коли ми згадуємо про наступний синод, варто згадати й пригадати про останній Синод УКЦеркви, що відбувся 25 листопада і закінчився на початку грудня 1980 р. Чому звертаємо вашу увагу на цей Синод, бо вже відтоді проминуло багато часу, але ще досьогодні не були проголошені чи подані до публічного відома його ухвали і рішення. Чому так сталось? На всі рішення синоду поклав свою руку Папа Іван Павло II, і без його дозволу не можна їх подавати до публічного відома. Дотепер були проголошені кандидати на митрополита для Філядельфії, єпископа до Чікаґо і єпископа-помічника для Філядельфії. Крім цього говориться, що також проскочило до преси рішення Синоду про «Торжественне заперечення т.зв «львівського собору» з 1946 р. На синоді були обговорювані, між іншими, ще такі питання: 1. Підготовка до ювілею тисячоліття хрещення Руси-України та наша, з ювілеєм пов’язана, екуменічна акція і співпраця і нашими православними братами; 2. Спільна опінія Української Церкви про наступний проект кодифікації «Де культу Дівіно» і «Де Сакраментіс»; 3. Послання до братів в Україні про стан Української Католицької Церкви; 4. Створення Літургічної Комісії. Підготування перекладів богослужебних книг на українську мову, англійську га інші; 5. Завдання мирян в Українській Церкві; в цілій Церкві, в поодиноких країнах та поодиноких єпархіях й інші.
Хтось би повинен пригадати папі, що миряни бажали б почути, які були рішення в цих справах. Якщо їх не можна подати до загального відома, то було б цікаво шати, які є для цього причини. Часто можна почути, які великі досягнення за понтифікату Папи Івана Павла II здобула наша Церква, як відбуті Синоди, але, коли приглянемось до цих питань ближче, тоді бачимо іншу картину. Гадаємо, що організатори наступного синоду повинні також взяти до уваги ці питання. Домагатись своїх прав є нормальним, конечним і потрібним. Якщо ми самі цього не будемо робити, то за нас ніхто інший не зробить. Папа Іван Павло II хоч є вселенським архиєреєм, але завжди пам’ятає про проблеми своєї, польської Церкви. Наслідуймо Папу Івана Павла II!
