Ми, українці-католики східнього обряду, висловлюємо безмежну вдячність Божому провидінню, яке Тебе, Святіший Отче, піднесло на найвище становище у Христовій Церкві. Висловлюємо також нашу глибоку радість, що Ти, Святіший Отче, походиш з кола багатостраждальних слов’янських народів і тим самим знаєш їхні потреби і сподівання.
Ось що ми хочемо Тобі розповісти:
Нас, українців-католиків східнього обряду, які живуть у межах державних кордонів СРСР, уважають вірними нелегальної Церкви; ми існуємо тільки завдяки Божій ласці, а також великій і безустанній вірності і жертвенності нашого народу. Така ситуація виникла після Другої світової війни, про що Ти, Святіший Отче, добре знаєш.
Нас покарали буцім то за співпрацю з ворогами народу, і це досі повторюють усі засоби інформації. Насправді ж, нас карали не так за вигадану діяльність, як за вірність нашій Католицькій Церкві.
Це видно вже з того, що людей, які в свій час відійшли від нас і відреклися своєї віри, не карали, хоч би були за ними більші провини; люди ж навіть з бездоганним минулим витерпіли чимало. Було тоді багато трагічних випадків, про які і згадувати тяжко. Відтоді наша Церква перестала легально існувати. Проте ми можемо, Святий Отче, з радістю повідомити Тебе, нашого духовного провідника, який правом заступника Петра керує Вселенською Католицькою Церквою, що наша Католицька Церква в нас є, існує і буде існувати завжди. Гноблення і переслідування тільки скріплює її гідність і велич і спасає безсмертні душі. Всі ті, що належно пізнали і полюбили свою Церкву, залишилися і залишаються вірними їй в усіх важких умовах.
Ми просимо Тебе, Отче, про Твої молитви і молитви наших братів у вірі, щоб ми, зберігаючи назавжди вірність Христові, його науці і любові, могли перетривати в доброті та дочекатися того щасливого часу, коли всі побачать нашу добру волю, а також вартість у суспільному житті.
Ми хотіли б з Твоєю допомогою, Святіший Отче, переконати нашу владу, до якої ставимося з повною громадянською пошаною і виявляємо слухняність у всіх тих справах, які стосуються суспільного правопорядку і мирного співжиття з інакодумцями, що ми не є ворогами існуючої в нас суспільно-політичної системи, ні противниками мирного співжиття багатьох народів нашої країни. Ми також не є проти існуючої системи міжнародних взаємин, що зрештою не є сферою нашої діяльности. Ми переконані, що наша влада добре знає, яка є програма і рамки діяльности нашої Католицької Церкви. Вона знає, що, дотримуючись науки нашого Вчителя — «Віддайте цезареві цезареве, а Богові боже»,— ми не можемо бути перешкодою в здійсненні політичних прагнень, бо ж основною сферою нашої діяльности було і завжди буде духовне життя людей і їхнє ставлення до свого відвічного приречення.
На всі наші прохання, щоб нам повернули право на легальне існування нашої Церкви, ми завжди отримували негативну відповідь. А люди, які збирали тисячі підписів під проханнями, потрапляли в дуже складне становище. Ми свідомі того, що у влади нічого силою не доб’ємося, та ми навіть того не хочемо. Ми дуже довго чекали і далі будемо чекати на перші сигнали доброї волі, людського зрозуміння і об’єктивної оцінки нашого минулого з боку осіб, що несуть відповідальність за існуючу владу.
Але тепер ми бачимо, що з Божою допомогою цей день може прискорити Твоя, Святіший Отче, Достойна особа, коли Ти поясниш представникам нашої державної влади, що взаємне порозуміння може принести тільки загальну користь, як у середині держави, так і на міжнародній арені. Загальна думка усіх нас, вірних, і взагалі усіх тих, що мислять, полягає в тому, що, коли б нашій владі пощастило розумно й справедливо розрішити проблему релігії в цілому, це принесло б людству більше добра і користі, ніж усі збройні виступи й революції, разом узяті.
Слід сказати, що в Конституції СРСР є статті, які чітко гарантують свободу слова і сумління та цілковиту свободу віросповідання. Чому, однак, їх не можна провести в життя?
Звичайно, влада показує свій страх і брак довір’я; здається, вона думає, що коли торкнемося старих ран і вчинених помилок і несправедливостей, це може викликати нові ускладнення. Проте, Ваша Святість зуміє найкраще пояснити їм, що приємно і корисно для всіх вказати, що минулі зневаги можна пробачити раз і назавжди. З минулого ж можна зробити висновки і з нього можна навчитися, але воно не повинно бути підставою для судів…
Нам кажуть, що ми можемо визнавати кожну іншу релігію, тільки не католицьку. Отже, хочемо вияснити:
Ми, вірні католики, є настільки переконані в правді нашої Церкви, що залишити її, відійти від неї, означає для нас однозначно перестати бути вірними Христові, а через те втратити надію на спасіння душі, що є для нас страшніше від смерти. Крім того, ми думаємо, що коли влада проголосила свободу всіх релігій, то цілком незрозуміло, чому не може бути вільною наша Католицька Церква. Адже в її програмі немає нічого, що суперечило б добробутові держави, або було скеровано проти мирного співжиття її громадян…
На жаль, ми змушені ствердити ще такий сумний факт: засоби масової інформації про релігійні справи — як для влади, так і для суспільства — постачають атеїсти, або люди, які працюють під їхнім керівництвом. А вони ніколи не подають правдивих інформацій. Поперше, тому, що громадскість не висловлює і приховує від них свої справжні переконання. Подруге, тому що вони самі бояться признатися, що запроваджена ними атеїстична пропаганда є неефективна. Така дезінформація шкодить усім. Влада є переконана, що вистачить провести ще кілька акцій, і релігія зникне цілковито. Отже, знову вишукують і повторюють докази проти релігії; друкують все нові статті в газетах і журналах, які свідчать самі за себе та про низький рівень інтелігенції і духовний стан тих, які їх пишуть…
Все це дуже боляче, але в існуючих обставинах, доки справ тих не зрозуміють ті, які керують долею наших народів, на жаль, не можна вжити ніяких заходів. Кажуть, що більша частина нашого народу відійшла від Католицької Церкви. Але цей народ у глибині душі залишився таким, як був, і коли трапиться перша-ліпша нагода, коли можна буде висловитися щиро, скаже про це світові. Правда, що багато людей ходить до православних церков, бо тільки вони є відкриті, але й це є доказом прихильности до релігії, без якої люди не можуть жити і задовольняють, як можуть, свої релігійні потреби. А втім, діялог між християнами і загальне братерське порозуміння могли б і тут допомогти для загального добра.
Яка мета нашого листа? Просимо Тебе, Святіший Отче, авторитетно роз’яснити представникам радянської влади від себе особисто, як голови нашої Церкви, і від імені нашого вірного народу, що український народ має право домагатися свободи для своєї Католицької Церкви східнього обряду. І коли б таке здійснилося, то через це держава не може мати ніяких ускладнень, а тільки користь — як у середині держави, так і у всесвітньому маштабі. За сорок років можна було переконатися, що наша Церква не має на меті ніяких політичних цілей і не втручається в суспільну чи економічну політику уряду; їй належаться тільки її духовні справи і інтереси. А багатошарність духовної культури і збереження деяких, історично перевірених, традиційних форм релігійности може тільки збагатити духовні скарби загальної культури. Діялог з тими, що не вірять, проведений на однаковому рівні, в дусі взаємної пошани людської гідности, може принести тільки користь…
Нашим єдиним бажанням є повне та послідовне впровадження в життя ті статті Конституції СРСР, які гарантують свободу слова, свободу сумління, свободу віросповідання. Ми домагаємося послідовного проведення в життя статті про церкву і державу — відокремлення держави від церкви, з тим, щоб і вірні, і невірні, однаково користувалися правами і обов’язками в усіх ділянках життя.
Сподіваємося, що Ти, Святіший Отче, віриш нашим словам. Не посилаємо Тобі поіменного списка тих, які цей лист написали, бо деколи це викликає в людей тривогу. Ми думаємо, що від того нічого не міняється, але надає справі ще більшої глибини. Коли б, одначе, відповідні офіційні особи хотіли мати правдиве уявлення та інформацію про те, що і як думають люди та які переконання панують серед мас українського народу — можуть його легко дістати, за першим серйозним сигналом доброї волі та щирого людського розуміння.
А ми й далі покладатимемо свої надії на Божу поміч, на те, що прийде, одначе, той щасливий день, коли переможе добра воля.
З глибокою пошаною до Тебе, Святішій Отче Вірні Української Католицької Церкви в СРСР
Копія:
Генеральному секретареві КПРС Голові Верховної Ради СРСР Леонідові І. Брєжнєву
Цей лист був надрукований у польському журналі «Спотканя» (ч. 16), за осінь 1981 p., який в українському перекладі появився в журналі «Сучасність» за січень-лютий 1982 р. Ми передруковуємо за «Сучасністю».
