ВЛАДИКАМ, СВЯЩЕНИКАМ, МОНАХАМ, МОНАХИНЯМ,
ВІРНИМ ДІТЯМ ТА ВСІМ НАШИМ БРАТАМ І СЕСТРАМ В УКРАЇНІ,
НА ЗАСЛАННЯХ І НА ПОСЕЛЕННЯХ — МИР У ГОСПОДІ І ПАТРІЯРШЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ!
Христос посеред нас!
До всіх Вас звертаюся з оцим словом моєї любови до Вас і моєї пастирської журби-печалі. Словом любови до Вас, що страждаєте Христа ради і, мимо терпінь і гонінь, незламно стоїте в вірі Христовій та Його Святій Церкві і вірності рідним предківським переданням.
Звертаюся до Вас разом з українськими католицькими єпископами, що в Ім’я Ісуса Христа, в якому збагачуємося «всяким словом і всяким знанням» (1 Кор. 1,5), недавно зібралися за благословенням Святішого Отця Йоана-Павла II, під моїм проводом, як Батька і Глави нашої Помісної Церкви, на Священнім Синоді при соборі святого апостола Петра. Звертаємося до Вас з нашим найсердечнішим братнім привітом і словом з пастирськими почуваннями, щоб «Христове свідоцтво утвердилося між усіма вами» (І Кор. 1,6), бо нашим гарячим бажанням є — скріпити в цілій нашій українській Церкві, у Вас і в нас, горіючий і нетлінний вогонь християнської віри, надії й любови. Ми хочемо поділитися з Вами нашими радощами, нашою глибокою журбою про Вас. А я в окремий спосіб звертаюсь до Вас цим Посланням з благословенної нагоди, милосердним Богом мені даної, і дар цей Божий — моїх дев’ятдесят літ життя для Господа, Його Церкви і мого Народу. Можу, отже, сказати словами Євангелії, що «вже і притчами не промовлятиму до вас» (Ів. 16,25), і ці слова хай будуть для Вас висловом моїх поучень, піднесення на дусі і моєї любови до Вас, моє Духовне Стадо, мій дорогий український Народе, якого я є сином і якому я старався ввесь свій вік служити.
І
Дорогі Браття і Сестри!
Наші думки летять увесь час до Вас і в наших серцях обнімаємо Вас усіх. І хоч земними просторами ми віддалені від Вас, а людські кордони розділяють нас, знаємо про Ваші страждання й упокорення. Тому сострадаємо з Вами!
Нам відомі Ваш мужній спротив безбожному насиллю і Ваші геройські подвиги. Тому подивляємо Вас! За Вами довгий хресний шлях. Тому насамперед клонимо голови перед усіма нашими єпископами, священиками і мирянами, які на цьому хресному шляху не впали на коліна перед Ваалом, але безстрашно, аж до останнього віддиху земного життя, пройшли зі силою Святого Духа дорогу ісповідництва й мучеництва.
Клонимо голови перед монахами і монахинями, які в надлюдському смиренні вибрали радше вигнання і поневіряння, чим зраду своєї Церкви. Клонимо голови перед незлічимими вірними синами і дочками нашої Церкви, які відважно і жертвенно стали в обороні своєї прадідної віри і своєї рідної Церкви!
Терпіннями всіх наших Братів і Сестер, що відійшли у вічність, і Вашими щоденними тривогами, на які дивимось крізь світло Христових страждань, ми збагатилися. Збагатилася серед Церков світу наша Помісна Українська Церква своїми ісповідниками і мучениками, а разом з нею збагатилася і ціла Вселенська Христова Церква, заяснівши наново авреолею свого свідчення серед народів світу.
Правда, позірно наша Церква стала, неначе, мовчазною. А в тім вона заговорила голосною зворушливою мовою, мовою кайдан. Писав до Вас про це вже в 1945 році Папа Пій XII: «І хоч ви в кайданах… самі ваші кайдани повніше і краще голосять і проповідують Христа». Це великі слова признання для Вас! Та найбільшим джерелом признання і потіхи в терпіннях нехай буде таїнственне апостольське вчення і з нього зачерпнута Ваша свідомість, що Ви своїми стражданнями доповнюєте те, «чого бракує скорботам Христовим для його тіла, що ним є Церква» (Кол. 1,24).
Що більше, Ваші терпіння і переслідування струснули навіть приспаним сумлінням цілого світу, що й призвело його до застанови про людські гідності і права та їх оборону, а між тими правами найважливішим є загально людське право на ісповідання Бога та право на свободу релігійних переконань. Це справді велике право, не тільки людське, але й Боже. Як мало світ дотепер над тим застановлявся…
У Вашій боротьбі за людські і Божі права нехай моральною підтримкою для Вас будуть Духом Святим надхнені слова Вселенського Собору Ватиканського Другого: «Ото ж, мучеництво, яке уподібнює учня до Вчителя, що добровільно прийняв смерть за спасіння світу, і того учня творить рівнообразним Йому — Учителеві, у проливі крови,— і те мучеництво уважає Церква знаменитим даром та найвищим доказом любови. І хоч воно дається небагатьом, однак треба, щоб усі були готовими ісповідувати Христа перед людьми та ступати слідом за ним хресною дорогою серед переслідувань, яких ніколи Церкві не бракує».(Про Церкву ч. 42).
Наша Церква отримала цей великий дар! Дар Святого Духа «ісповідувати Христа перед людьми та ступати за Ним хресною дорогою». Тому вона сьогодні серед багатьох народів світу є Церквою мучеників і ісповідників. Такою вона прямує до свого воскресіння і прославлення вже тут на землі, а незлічені її вірні вже тепер осягнули повноту своєї прослави і вічного щастя в небі!
Пишучи ці слова сповняємо також волю теперішнього Папи Йоана-Павла II, щоб бути духово близькими до всіх тих, що терплять насильство із-за своєї віри. Ці свіжі і зворушливі слова, які він висказав у своїй промові в Отранто, 5 жовтня 1980 року. Ось вони: «Бути духово близькими до всіх тих, що терплять насильство із-за своєї віри, є особливим обов’язком всіх християн, згідно із традицією, успадкованою від перших століть. Скажу більше: ідеться тут про солідарність з людьми і спільнотами, яких основні права є зломані або навіть повністю потоптані. Ми мусимо молитися, щоб Господь піддержав цих наших братів своєю благодаттю у таких важких пробах. І помолімося також за тих, що їх переслідують, повторяючи Христовий зазив на хресті, звернений до Отця: «Прости їм, бо не знають, що роблять». Часто стараються ознаменовувати мучеників як таких, що «провинились політичними злочинами». Також і Христа засудили на смерть позірно з тієї ж причини тому, що називав себе царем (пор. Лк. 23,2). Отож, не забуваймо про мучеників наших часів. Не поводімся так, неначе б їх не було. Подякуймо Господеві, що вони побідно перейшли свою пробу. Виблагаймо кріпости Духа Святого для переслідуваних, що ще мають стрінутися з такою пробою. Нехай сповняться у них слова Учителя: «Я бо дам вам слово і мудрість, якій ніхто з ваших противників не зможе протиставитись і перечити» (Лк. 21,15). Будьмо в спільноті з мучениками… Автор Книги Мудрости проголошує: «(Бог) їх випробував, як золото в горнилі і прийняв їх, як жертву всепалення» (Муд. 3,6). Виголошуючи ці слова, Святіший Отець мав напевно і Вас, Дорогі Браття і Сестри, перед очима, у своїм серці і своїм серцем може відчував, що і його Батьківщину, і нарід навістить також болюча хвиля таких же переслідувань і терпінь за людські і Божі права.
Щоб Ваша віра була непохитна, щоб Ваша любов не згоряла, щоб Ваша надія просвітлювала шлях у недалеке майбутнє, просимо Вас пам’ятати про свого рідного Главу нашої Церкви, Слугу Божого, Митрополита Андрея Шептицького. Всі ми трудимося за його прославу й за проголошення його блаженним і святим. Він — цей великий Святець і Батько Української Церкви, на своєму смертному ложі, своїми духовними очима бачив і дрижачими устами передрік падіння нашої Церкви, її страдання, але разом з тим він передвидів і передсказав Востання Української Церкви і її славу на цілому Сході. Нехай це світле видіння і пророчі слова нашого Святця і Глави Церкви утверджують у Вас дари Святого Духа — мудрість, кріпость, побожність, страх Божий і родять щедрі плоди Святого Духа — любов, радість, мир, терпеливість, милосердя і мужність.
II
Для Вашої духовної кріпости, Дорогі Браття і Сестри, хочемо передати Вам вістку про події, які відбулися тут недавно у нас, події, що їх розцінюємо також як плоди Вашого терпіння, ісповідництва і мучеництва.
Наслідник св. Апостола Петра Святіший Отець Йоан-Павло II скликав нас у місяці березні 1980 року на Надзвичайний Синод, щоб ми застановились і запропонували єпископа-помічника з правом наступства для мене Отця і Глави нашої Церкви. По наших синодальних діяннях Папа назначив цим помічником архиєпископа-митрополита філядельфійського — Мирослава Любачівського родом із львівської нашої митрополії. В цей спосіб перед очима світу стверджено і визнано безперервне існування нашої Церкви в Україні, всупереч постановам неканонічного, так званого «львівського собору», в березні 1946 року.
В цей спосіб заманіфестовано також єдність нашої Української Церкви на її матірних землях і в країнах нового поселеня її вірних, отже, єдність Церкви-Матері з її Дочками. В цій єдності вона живе, діє, розвивається і страждає разом з Вами й чекає дня волі.
Водночас Папа Йоан-Павло II, шануючи і зберігаючи прадавні права нашої Церкви, відновив право Отця і Глави нашої Церкви у майбутньому скликати Синоди всіх єпископів поза Україною для нарад над важливими питаннями життя нашої Церкви і Народу і між тими — над питанням обсад осиротілих єпископств нашої Церкви. У всьому тому бачимо незбагнений задум Божого промислу на шляху до востання древньої Церкви Києва, Галича і всієї Руси у вільній Україні, як це і прорік у своєму видінні Слуга Божий Андрей.
Ще раз повторяємо, що ці події — це плоди Вашого страдництва. Свідоцтво про Ваші страдання приніс я особисто перед цілим світом по моїм звільненні з каторги в 1963 році. Як тільки знайшовся я на волі, як Отець Собору Вселенського Ватіканського Другого, промовляючи до сумління світу і зібраних на Соборі єпископів Вселенської Церкви, голосно і відверто заговорив про Ваше свідоцтво. Від себе і у Вашому імені запропонував я і просив, щоб увінчати нашу Церкву вінцем патріяршого достоїнства. Впродовж дальших років мого життя аж по сьогодні трудився я і дальше працюю, щоб здобути визнання для нашої Церкви патріярхату. Патріярхат, видіння Ваших віруючих душ, стався для Вас вже живою дійсністю. Таким він для Вас хай залишиться в майбутньому! Моліться, як дотепер, за Патріярха Києво-галицького і всієї Руси, а в майбутньому — хай і безіменного чи невідомого. Прийде час, коли Всемогучий Господь пошле його нашій Церкві і об’явить його ім’я. Але наш Патріярхат існує! За ним вже чотириста років змагань, за ним сім років дійсности, перед ним тільки визнання Апостольського Римського Престолу.
Всі ці плоди — зміцнення єдности нашої Церкви в Україні й поза її межами, одність ієрархії з одним Главою, збереження українського обряду, спільної церковної традиції, збереження прав нашої Церкви серед помісних Церков цілої Вселенської Церкви — це тільки перші кроки у дальшому розвиткові на шляху духовної обнови і росту нашої Церкви в її злуці із святою Петровою Столицею. Нехай же благословенні будуть ці плоди. «Добрий Господь і справедливий, Бог наш — співчутливий. Господь береже простих, ми знемоглися, і він нас спас» (Пс. 116, 5-6).
Ці плоди стають для нас нагодою і скріпленим поштовхом, щоб працювати «в Господі та в могутності його сили» (Еф. 6,10) для нашої Церкви і для цілого українського народу. Тому ми, як вже це згадано, сострадаємо і подивляємо Вас. Ми слідкуємо за Вашим життям, за Вашою боротьбою серед гніту і переслідувань, щоб про те все сповіщати світові, щоб будити його сумління, щоб сколихнути його і спонукати його станути у Вашій обороні!
Та перш усього ми завжди об’єднані з Вами в дусі і молитві, на кожній Святій Літургії і в усіх наших церквах молимося за «страждаючих братів наших», бо молитва — це найуспішніший засіб, це зброя Божа. Ми ніколи не перестанемо молитися і ніколи не можемо бути спокійними так довго, як довго страждає і в укритті живе наша Церква, бо болюча журба за її долю гіркими терпіннями сповняє наші душі.
Душевно терпимо ми разом з Вами, бо не дано нам знати, коли скінчиться те врем’я люте. Але ми віримо, що лютому времені прийде кінець. Наша віра в Христа і його перемогу не дозволяє ні нам, ні Вам сумніватися в цьому. Турботи і спокуси щоденного і важкого життя можуть вкрадатися в наші душі, щоб ними оволодіти, щоб здавити бодрість і сіяти страх, щоб довести людські душі до такого стану, якого бажають собі ворог нашого спасення і його земні служителі. Тому відновіть і плекайте у Вашій свідомості Вашу віру в те, що хрест і воскресення нерозлучні з собою та що основою нашої надії є Христос, а не люди. Упродовж двадцяти століть Христова Церква страждала на шляху, що його межовими знаками були хрест і воскресення. Все Цілковито людське провалилося, переможньо перетривала тільки Церква, бо з нею повік Христос. «Вони загинуть, ти ж будеш стояти; все постаріється, немов одежа. Наче вбрання, ти їх міняєш, і вони пройдуть. Ти ж усе той самий, і літам твоїм кінця немає» (Пс. 102,27-28).
Христос бо єдиний Визволитель, Він — єдина Путь, єдина Істина, єдине Життя (Ів. 14,16). Він є суттю людського життя, Він є основою людської гідности. Христос є «світлом світу» (Ів. 8,12), справжнім світлом, що «у тьмі світить» і «просвічує кожного чоловіка» (Ів. 1,5-9) в лютому времені непевности, несправедливости і безнадійности. Немає іншого світла! Єдине наше світло — Христос!
III
Дорогі Браття і Сестри!
Розглянувши незвичайно важке Ваше положення і стан Церкви на рідних землях та серед вірних на засланнях, йдемо Вам на поміч нашими постійними молитвами до Христа Бога, Пастиря свого Стада, та до Пресвятої Богородиці, Матері Христової Церкви. Хочу також подати кілька думок для Вашого життя і дальшої витривалої боротьби, щоб тим і улегшити Ваше церковне життя серед невідрадних обставин.
Треба нам завжди пам’ятати, навіть серед найбільших переслідувань і терпінь про найбільшу заповідь, яку лишив своїм послідовникам наш Божественний Спаситель, а саме — про заповідь любови Бога і ближнього, не виключаючи тих, що нас переслідують. Любіться поміж собою, як любились перші християни серед переслідувань. Бог є любов і хоче, щоб ми любов’ю перемагали зло і ненависть. Бо любов будує, а ненависть руйнує людські душі, затроює людські серця. Ісус казав: «Ось що вам заповідаю: щоб ви любили один одного! Ненавидить вас світ — то знайте: мене він ще перед вами зненавидів» (Ів. 15, 17-18).
Пам’ятайте, що любов Бога і ближнього — це той наймогутніший засіб, яким Ви можете приєднати і придбати молоді покоління до Бога і до Його Церкви. Молоді покоління, що їх атеїстичний режим старається виховувати у неправді та у ненависті, знайдуть Христа Бога і Божу Правду у Христовій Церкві у прикладі і теплі Вашої любови ближнього. Натомість, усякі непорозуміння, незгоди і спори між Вами можуть стати для молодих душ, спрагнених любови і доброго слова, причиною до байдужности, а то й непошани до релігії і до Христової Церкви, яка є образом Його любови. Тому пишу Вам словами св. Павла: «Молимось і про те, щоб любов ваша дедалі більше і більше зростала у досконалім знанні та в усякому досвіді» (Фил. 1,9).
Поручаємо Вам, Дорогі Браття і Сестри, велике зрозуміння і Христове милосердя для тих братів наших, які заломились під погрозами і насильством та відпали від Католицької Церкви. Моліться за них і не шукайте для них кари. Поможіть їм встати і відновити їхню віру. Наслідуйте у цьому Бога, який не погорджує грішником і його не відкидає від себе: «Ти не погорджуєш грішником, а встановляєш покаяння на спасення» (Молитва «Трисвятого») і «коли ми відпали,Ти знову нас підняв і не перестав творити все, поки нас на небо привів і будуче царство Твоє дарував» (Молитва «Достойно»).
Виявом діючої любови Бога і ближнього є засада, що її дав нам св. Павло: «Все нехай діється по чину» (І Кор. 14,40), тобто з пошаною до своїх духовних провідників. Слухайте єдинодушно Пастирів і Отців Ваших Духовних, вони бо чувають над Вашими душами, хоч серед стільки труднощів і перешкод, в укритті ба й в небезпеці ув’язнення. Моліться за них, помагайте їм, бережіть їх, захороняйте їх перед лукавим оком тих, що слідкують за ними, оскаржують їх за небувалі речі, щоб їх підступно погубити чи знеславити. Вчіть і заохочуйте своїх дітей про те, що є окреме служінню Богові в священичому і монашому чині. Це найбільше служіння на землі, яким Бог провадить, вчить і освячує свій люд, творить з людей Божу родину.
Шукаймо, Дорогі Браття і Сестри, сил у цій нелегкій боротьбі за славу Божого Імени і за людські Богом дані права, за Боже царство на землі — у молитві. Молімся, безнастанно молімся. Учіть молитви своїх дітей, щоб молодь наша не виростала без молитви до Бога і Пресвятої Богородиці — нашого Покрова, щоб наші молоді покоління в Україні і на засланнях були через молитву в злуці з Богом, просвічувались Божою Правдою, освячувались Божою благодаттю, і щоб ми всі разом із молитвами наших небесних заступників виблагали світлі дні для нашої Церкви і народу.
ІV
Була б неповна, Дорогі Браття і Сестри в Україні і на засланнях, Ваша радість, Ваш духовний підйом і Ваші надії на вільну майбутність для нашої Церкви на Рідних Землях, коли б ми промовчали наші приготування до великого Ювілею тисячоліття хрещення Руси-України, що його спільно будемо святкувати у 1988 році. Приготування до святкувань цього небувалого Ювілею було одною з важких точок наших синодальних нарад.
З нагоди тисячоліття українського християнства ми тут у вільному світі приготовляємось різними починами, щоб осягнути глибоку обнову християнського життя наших церковних спільнот у вільному світі в дусі Київського Християнства, яке уже від перших початків дало великих Святих нашій Церкві як Володимира Великого, Ольгу, Бориса, Гліба, Антонія та Теодозія Печерських, а відтак численних мучеників та ісповідників віри за єдність Христової Церкви. Ми тут робимо усі старання по всіх країнах наших поселень, щоб з нагоди святкувань тисячоліття поставити перед увесь світ славну історію Києво-Галицького християнства, мартирологію нашої Церкви та сучасне її невідрадне положення, домагаючись повної свободи Церкви в Україні для її апостольської праці серед українського народу. Святіший Отець Папа Йоан-Павло II звернувся у своїм листі до нас в дні 19 березня 1979 року з нагоди цих наших приготувань до тисячоліття хрещення Руси-У країни, щоб уся Католицька Церква разом з ним долучилась до наших святкувань.
Вам, Дорогі Браття і Сестри в Україні і на засланнях, під цю пору тяжко думати про якісь зовнішні приготування до тисячоліття хрещення Руси-України. Однак, Ваші терпіння за християнську віру наших предків, за Христа, за єдність великої Київської Митрополії з Римським Апостольським Престолом, як це було за часів св. Володимира Великого і Ярослава Мудрого, є найкращим свідченням про наше християнство для цього Ювілею.
Накінець, наші улюблені Брати і Сестри в Україні і на засланні, пам’ятайте про цю таїнственну правду, що Христос Бог, Добрий Пастир своєї Церкви, перебуває посеред Вас і свобідно діє між Вами, просвічуючи й освячуючи Вас та кріплячи Вас силою, діянням, благодаттю Святого Духа. «Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт. 28,20). Разом з Христом перебуває і діє поміж Вами в обороні християнського люду — Мати Церкви і Всесильна Володарка — Пресвята Богородиця. Христос Бог — наша сила. Пресвята Богородиця — наш могутній Покров, якій християнський володар Руси-України посвятив город Київ та увесь свій нарід.
Прийміть від нас усіх, на поселеннях сущих, наш привіт давнім нашим звичаєм: «Христос посеред нас!» Прийми привіт наш. Дорога і Свята Земле Українська, Отців наших — Володимира, Ольги, Антонія і Теодосія Печерських! Прийми привіт Дітей Твоїх, що Тобою живуть, за Тебе моляться і Тобі волі і щастя бажають!
Благословлю Вас усіх разом і кожного зокрема. Остаємось усі об’єднані святим вузлом любови і сострадання з Вами в Христі Господі нашім, якому слава і похвала нехай буде на віки вічні, амінь.
Дано в Римі при патріяршім Соборі Св. Софії
в празник Стрітення ГНІХ, дня 2 (15) лютого 1982 року.
+ ЙОСИФ Патріярх і Кардинал
