Ось вже проминуло 36 років від т. зв. львівського собору, на якому було скасовано унію Української Католицької Церкви з Римом і прилучено примусово до російського православ’я, що є кероване вождями Кремля і славнозвісним КҐБ. Все ж таки наша Українська Католицька Церква, хоч є поза буквою закону, проте вона існує, працює і діє, що стверджують чужинецькі джерела. В 49 числі «Литовської хроніки», яка появилась з датою 8 вересня 1981 p., що про дісталась на Захід, був поміщений одинадцятий звіт про католиків у СССР (Україні). Нижче містимо переклад з англійського.
В цьому одинадцятому звіті про католиків у Радянському Союзі Хроніка Литовської Католицької Церкви описує низку облав на «незаконну» Уніятську Церкву. Як сказано, облави почались цієї весни (1981 р. — Підкр. Ред.), напередодні 35-річчя «примусового возз’єднання» уніятів з Російською Православною Церквою.
Як подає Хроніка, одною з причин «возз’єднання» в 1946 році було те, що всі уніятські парафії відмовились з’єднуватись з Російською Православною Церквою, а це було офіційно проголошено нелегальним, і їх церкви вирішено закрити. Згідно з інформаціями Хроніки, вірні переховували ключі від цих багатьох незареєстрованих Церков, куди вони довгі роки сходились, щоб помолитись у головні дні релігійних свят. Уніятські священики, що дальше тайно продовжують виконувати душпастирську працю, стримуються відправляти в цих церквах, щоб не дати причин урядові для їх замкнення. Звичайно, ці священики відправляють Служби Божі тайно, у приватних домах, після того вірні йдуть помолитись до цих старих церков. На протязі 35 років, як подає Хроніка, уніяти все ще якийсь час збирали підписи під петиціями з проханням, щоб їх релігійні громади були зареєстровані. Такі петиції постійно були доручені офіційним чинникам по релігійних справах у Львові, Києві й Москві. Як підкреслює Хроніка, їх зусилля не увінчались успіхом.
Хроніка твердить, що проведено відплатну кампанію проти уніятів, в наслідок чого замкнено дві уніятські церкви: в Гаях Вижніх Дрогобицького району й в Завадові Стрийського району. Уніяти Завадова, як подає Хроніка, писали петиції до урядових чинників протягом 23-х років, щоб легалізувати їхню громаду й Церкву. Під кожною петицією було двісті до триста підписів. У березні, як подає Хроніка, делегати уніятів з Завадова знову доручили своє прохання в департамент для релігійних справ у Москві, до відповідального по релігійним справам Тарасова, який дав їм найбільше надійні обіцянки, інформуючи їх, що вони мають право мати свою церкву. Коли вони повернулись, як подає Хроніка, Тарасов зразу потелефонував про те до працедавців делегації. Наслідок цього був той, що всі ці делегати одержали офіційний дозвіл їхати до Москви представити свою справу. Але під час їх повороту вони були переслідувані, публічно осуджувані на сходинах працівників і, нарешті, здеґрадовані. Як подає Хроніка, друга подія сталась 22 березня 1981 р. коли урядові чинники і міліція Стрийського району ограбували церкву у Завадові, забрали більшість релігійних речей, а потім забили дошками двері до церкви і поклали плякат з написом, що ця церква буде перетворена на музей.
Згідно з Хронікою, ця кампанія проти уніятів була найбільшою під час Великодніх свят того року. В Підгайчиках, Суслові і Хлопчиках церкви були заатаковані офіційними урядовими чинниками і міліцією в Самбірському районі. Під час першого «наступу» ті, що взяли участь в облаві на церкву в Підгайчиках, застали церкву, заповнену вірними і змушені були відступити. Вони сказали, що відновлять свою атаку увечері, коли вірні розійдуться. Ці напасники, як подає Хроніка, забрали релігійні образи, а на їх місце повішали світські, замкнули церкву і також проголосили церкву музеєм. Людей, що старались зберегти релігійні образи, міліція проганяла. Молодий чоловік, який тількищо повернувся з війська, був арештований і відсидів 15 днів у тюрмі за те, що чинив спротив міліції. Хроніка дальше подає, що офіційні урядові чинники партії подібно відступили з церкви в Суслові, яка також була заповнена вірними. Згідно з інформаціями, уніяти постійно стерегли церкву зсередини навіть тоді, коли їх застрашувано покаранням за те, що вони нелегально сходяться. Атакуючі мали більший успіх з церквою у Хлопчиках: вони заарештували провідника церкви, забрали від нього ключі до церкви і замкнули її.
В районі Городка, продовжується у звідомленні, на церкви у Тучапі, Ритятичі, Мілані й Дроздовичах були проведені облави увечері перед Великоднем. Стверджено, що 30 міліціонерів вели наступ на церкву в Тучапі, яка постійно замкнена. Інвалід Другої світової війни, пенсіонер, що називається Дорош, був оштрафований на 50 карбованців за те, що він брав «нелегальну» участь у церковній службі. Перед тим ключі до церкви в Мшані було забрано урядовими чинниками. Хроніка підкреслює, увечері перед Великоднем вірні католицької церкви зійшлися на цвинтарі, що був побіч церкви. В цьому випадку, як було сказано, міліція оточила цвинтар, вистрілила в повітря світляні ракети і побила 15 вірних. У Дроздівській церкві, як сказали комуністичні урядовці, вранці розбили двері, коли люди були ще при праці та здемолювали середину і тоді забарикадували вхід.
* Хроніка додає, що в Яворівському районі напасники були примушені відступити з-під церкви в Кам’яних Бродах і в Мужиловичах. В Кам’яних Бродах вони застали церкву, заповнену вірними, але обмежились тільки до погроз, що церква буде закрита. До церкви у Мужиловичах привезли російського православного священика, який сказав до зібраних уніятів, що, якщо вони його не приймуть, то церква буда забрана владою. Вірні відкинули це домагання.
Хроніка виявляє, що в Перемишлянському районі ціллю комуністичних напасників були церкви у Волкові й Мерещеві. У Волкові уніяти зібрались в своїй церкві увечері, у Велику П’ятницю на традиційні відправи. Боячись провокації, вірні замкнули двері, але напасники через ризницю вдерлись до середини, тероризували вірних і рівночасно шукали за нереєстрованим священиком, який ніби мав переховуватись у церкві. Хроніка додає, що зібрані вірні в церкві в Мерещеві були об’єктом для залякування: один з них, місцевий провідний бригадир колгоспу, був пізніше звільнений за те, що брав участь в «нелегальній» службі.
В звіті також згадано, що відбулись навкулачки бої між уніятами і комуністичними урядовцями, які були в товаристві міліціонерів, це сталось вранці на Христове Воскресіння в Довголуці, Стрийського району. Напасники, як було сказано, приїхали до церкви в десятьох автах, розбили двері, а тоді замкнули церкву.
Хроніка підкреслює, що на Великдень увечері міліційний патруль також стояв близько російської православної церкви, але в цьому випадку, в цих церквах, які діють відкрито, патруль був тільки для певности, щоб діти не були допущені на богослуження.
Згідно з Хронікою, уніятські священики, які функціонують неофіційно і є відомі для урядових чинників, були викликані до урядів КҐБ і залякані арештом, якщо вони будуть відправляти Великодні Богослуження, Двох молодих, щойно висвячених уніятських священиків, Роман Есіп і Василь Кавацев, було повідомлено, що вони є арештовані у Львові напередодні Великодня. Релігійні предмети й особисті заощадження були забрані в о. Геґельського у Львові і Гринчишина у Дрогобичі. Отець Гріняк був заатакований і побитий під час того, коли йшов з Святими Тайнами до хворого в Ритятичі, Городецького району.
Хроніка зазначує, що під час офіційного святочного відзначення 35-річчя «возз’єднання» колишніх уніятів-католиків з Російською Православною Церквою, так зване «насильне згасання» Уніятської Церкви в 1946 було представлене як акт волі народу і висунено наперед бажання, що уніятські вірні справді більше не існують. Останні вломи до уніятської церкви і її послідовників, твердить Хроніка, демонструє фалшивість цієї версії в цій ситуації.
