На запрошення Відділу Українського Патріярхального Т-ва у Філядельфії в неділю 22 листопада 1981 р. відбулася зустріч, пов’язана з доповіддю о. д-ра Любомира Гузара. Зустріч відбулась в приміщенні Філії УКУ. Голова місцевого Відділу, Роман Ярош, відкрив сходини молитвою та привітав присутніх гостей в числі 80 осіб, між ними священиків: о. д-ра І. Біланича Генерального вікарія, о. мітр. З. Злочовського, о. М. Процика та гостя з Польщі о. А. Шаґалу. Отець д-р Гузар говорив про ролю мирян в змаганні за Патріярхат. Патріярхальний рух у великому відсотку був мирянським. Від приїзду Блаженнішого Патріярха на волю в 1963 р. значний відсоток наших мирян прийняв ідею патріярхату, що до неї треба стриміти та її здійснювати. На жаль, є ще до сьогодні деякі миряни, які ще не цілком розуміють, про що йдеться. В загальному, поняття Церкви, помісної — об’єднаної із своїм власним внутрішнім устроєм, не є вже чужим, не є вже видумкою і не є чимсь єретичним, видно вже певний поступ. Але ще не всі є повністю свідомі й переконані у важливості Патріярхального устрою нашої Церкви. Патріярхат звучить для них, ще якось дивно.
Прелеґент подав декілька прикладів з нашої історії, зокрема як національна свідомість дуже поволі зростала у нашому народі. В цілості нашої Церкви також відбулись певні позитивні зміни, які мають своє значення. Перед приїздом Блаженнішого на волю, вправді наші єпархії в Америці, Канаді, росли, розвивалися, був великий приплив нових парафіян. Побудовано багато нових церков і шкіл, але між поодинокими єпархіями було поглиблене відчуження, одні про других забували. До 1963 р. ми не цікавилися так дуже нашою церквою в Арґентіні, в Польщі, в Україні, розбудовували своє близьке, а не думали про цілість. Такий стан був між мирянами, духовенством, єпископами. Кожний єпископ практично був залежний від конгрегації. Найбільша заслуга Блаженнішого була в тому, що він збудив нарід на поселеннях і пригадав, що ми всі творимо одну цілість, що ми всі одна церква. Щоб це здійснити не лише теоретично, але й практично,— це була головна мета Блаженнішого Патріярха. Ці змагання були дуже тяжкі, було багато труднощів, незрозуміння. Практичне об’єднання почало поволі просякати. Наші вірні в Америці почали помагати вірним в Арґентіні, Бразілії і т.д. Надбання нашого Блаженнішого в Римі, це — гроші людей з усіх поселень. Вони переконані, що ці інституції принесуть якусь користь нашій церкві, це вже є відчуття тої спільноти. В останньому році сталася подія, в якій ми вже трохи зблизилися до помісности, до єдности. Цією подією є папський синод наших владик. Це важливий факт, що наші всі владики зійшлися, вибрали коадьютора для Львова, для України. Всі владики радили і журилися вже про цілість нашої Церкви, не лише нашої церкви на поселеннях, але й Церкви на рідних землях на Україні.
Ще є певні недомагання у постановах синоду, які треба буде удосконалити, але поступ вже є. Прелеґент коротко з’ясував дальші вимоги зорганізованого членства патріярхальнього руху. Членство повинно бути дуже відповідальне, дуже свідоме, мати ясне поняття, про суть справи. Члени повинні цією свідомістю ділитися і поширювати її в народі. Треба скласти певний плян праці та його переводити в життя. Так, як сьогодні нема української людини, щоб не знала, що це Україна і що тій Україні потрібно й належиться. Гак само кожний вірний нашої церкви повинен знати, до чого маємо стреміти, та свідомість ще до всіх не дійшла, головно до наших людей тут народжених 2 чи З покоління, а навіть певна кількість людей з нової еміграції, ще не освідомлені, не знають про суть справи. Наш нарід в засаді — побожний, але серед нас нема глибокого наукового, релігійного виховання, ми не дотримали кроку з західньоевропейським християнством і добрі почини не мають зрозуміння серед нашого загалу.
Після доповіді були цікаві запити, на які о. Архимандрит давав вичерпні відповіді. Голова Відділу, Роман Ярош, подякував о. д-рові Архимандритові Гузареві за доповідь і труд, а всім присутнім — за участь.
Сходини закінчено молитвою, яку провів гість з Польщі о. Андрій Шаґала. Всі присутні зійшли до долішньої залі, де при чаї і солодкім продовжувалася гутірка на різні актуальні справи нашої Церкви.
Ірина Ярош
