Від 11 жовтня 1963 р. аж по сьогодні справа нашої Церкви становить істотний елемент нашої Церкви, як на Україні, так і на поселеннях. Чому? Саме тому, що в той історичний день вся українська ієрархія устами Блаженнішого Отця Йосифа висловилася за Патріярхат Києво-Галицької Митрополії! Треба з притиском ствердити, що це перший раз в історії нашої Церкви, коли велика ідея стала власністю усього Божого українського люду. Це і є отой феномен першого виступу Митрополита Ісповідника Христової віри на другій сесії Вселенського Собору Ватиканського Другого, що святі історичні права нашої Церкви виведено на широку арену цілого християнського світу. І знову треба підкреслити, що це вчинив каторжник, мученик, тихий і смиренний післанець Божого Проведіння до Вічного Міста — Риму в час Вселенського Собору, щоб на ньому достовірно свідчити про нашу Церкву Страдницю, щоб Її обновити, скріпити та повести до Бога й України.
І так Блаженніший Отець Йосиф поставив перед нашими владиками, священиками та мирянами пекучу проблему: об’єднання наших дочірніх Церков у одну цілість з Церквою Матір’ю! Їх Блаженство пригадав нашим владикам, що ми роз’єднані між собою, що живемо на поселеннях під контролею латинян, яким не дуже то мила наша обрядова окремішність. Тому необхідною потребою є проблема одного патріяршого проводу для нашої Церкви — переконував їх Блаженство Отець Йосиф Сліпий.
На летунському майдані у Філядельфії в 1968 році на заввагу митроп. Амврозія про надбання нашої Церкви у США, їх Блаженство Йосиф з притиском заявив: «Сила нашої Церкви не в її відокремлених митрополіях, єпархіях чи екзархатах, але в об’єднанні всіх митрополій, єпархій і екзархатів у одній матірній Церкві — в «Патріярхаті»! Закінчив своє слово Блаженніший Отець наголошеним ствердженням: «Патріярхат у нашій Церкві є конечністю! Патріярхат будемо мати!» Одначе, вже тоді постав вилам у єдності владик нашої Церкви-Мучениці.
Побіжно пригадаймо деякі важливі факти. Отже, внесок Отця Йосифа про Патріярхат Києво-Галицької Митрополії Отці Собору прийняли майже одноголосно і то довготривалими оплесками та вставанням з місць. Про цю подію писала тоді вся світова преса, а італійське телебачення назвало Блаженнішого Отця Йосифа — українським Патріярхом. Висновок простий, внесок прийнято. Ішлося тільки про підпис предсідника Собору, тобто папи Павла VІ. Але… Москва вже другого дня 12 жовтня 1963 р. запротестувала у Ватикані проти встановлення Українського Патріярхату. Своїм т.зв. «обсерваторам» на Соборі, Боровому і Котлярову наказано за всяку ціну паралізувати акцію Блаженнішого Йосифа. Римська Курія також заявилась проти нашого патріярхату. Одначе найприкріше те, що в тому самому часі три наші владики в січні 1964 р. відкликали в Східній Конгрегації свої підписи, що їх вони поклали добровільно під внеском про наш Патріярхат у жовтні 1963 р.
Всі ці прикрі факти спричинили те, що справу Києво-Галицького патріярхату передано до підкомісії, а там «дискутовано» і «дискутовано» й аж у Декреті про Східні Католицькі Церкви сказано: «Встановлення нових патріярхатів залишається до вирішення Вселенському Архиєреєві або майбутньому Вселенському Соборові». До речі, адже в історії Церкви ні папи, ні Вселенські Собори не встановили ні одного патріярхату для Східніх Церков!
В тому Декреті постановляється, що: «Східнім Церквам треба привернути їхні давні історичні права, що вони мають право рядитися своїми Синодами, що Верховний Архиєпископ має ті самі права, що й патріярхи, отже він — патріярхорівний. Гідний уваги факт, що введення Декрету в життя у нашій Церкві довершив Блаженніший Отець Йосиф дня 22 грудня 1964 р. Отже, не «Східня Конгрегація», а «Глава Помісної Української Католицької Церкви». Отже Блаженніший Отець Йосиф має судовласть над усіми нашими митрополитами, єпископами й екзархами, монашими чинами і над усіми священиками нашої Церкви.
Ці постанови були проголошені в «Благовіснику» — офіціозі Глави нашої Церкви. З проголошенням соборових рішень про Східні Католицькі Церкви наш Єпископат під проводом їх Блаженства Отця Йосифа перейшов на Патріярхальний устрій! Всі Владики без винятку підписали спільне послання у справі переведення у життя постанов Ватиканського Собору II та визначення дальших напрямних пастирської праці. Виглядало, що ніхто не наважиться руйнувати єдність та однозгідність нашої Церкви. В тому часі рішено, що Блаженніший Отець Йосиф скличе в 1967 році синод усіх владик, що б поладнати біжучі та пекучі справи нашої Церкви. І це мав бути вияв дійової єдности нашої Ієрархії.
На жаль, ця сподівана радість не тривала довго. Почався вилім із однозгідних попередніх ухвал. Деякі владики почали на власну руку вводити новий календар у наші Церкви хоч це належить до рішень синоду. В одній єпархії уведено якісь нові практики у св. літургії, хоча всі наші владики прийняли Літургікон, виданий у Римі та затверджений Апостольским Престолом. До сподіваного скликання синоду в 1967 році, на жаль, не дійшло, бо не всі наші владики виявили згоду прибути на синод. Це привело до згіршення серед вірних нашої Церкви на поселеннях у вільному світі, а їх Блаженство тоді писав до наших єпископів: «… Тепер наша Церква розбита, і то якраз тепер, коли такої єдности найбільше треба і коли гаряча молитва Христа — «да вси єдино будуть» — нині така ясна і безпосередня..» (Із послання Блаженнішого Йосифа до наших владик у празник собору Пресвятої Богородиці 1967-68 p.). їх Блаженство підкреслює у згаданому посланні, що «вина і відповідальність перед Богом, народом та історією спадає на єпископів. «Дорогі Владики,— кінчає Блаженніший Йосиф,— треба направити пороблені похибки. Тільки залізна, духова, моральна, структуральна і дійова єдність усієї нашої Церкви на всіх континентах землі може спасти Її від загину. Всякі виломи в основних справах Церкви треба вважати нищівними і тому недопускаємими».
Нарешті прийшов 1969 рік. У вересні цього ж року Блаженніший Отець Йосиф скликав синод у Римі. Відкриваючи його, їх Блаженство заявив: «Ми станули згідно з постановами Декрету про Східні Католицькі Церкви на патріярхальних началах і від них не відступимо!» У висліді нарад наші владики, за винятком одного, підписали письмо до папи про встановлення Києво-Галицького Патріярхату! Москва негайно вислала до Риму «паломництво» в особах митроп. Нікодіма і архиєпископа Філарета, які загрозили у Ватикані, що «якщо папа встановить Український Патріярхат, то діялог з Москвою буде припинений». Відповідь папи Павла УІ на згадане письмо Синодові наших владик звучала: «Не можу»! Із вищого зрозумілим стає, що мотиви відмови папи були не пасторальні, але політичні. У тому грізному часі їх Блаженство переконав наших владик, що на основі Берестейської Унії, яку заключено в 1596 p., щойно тоді, як папа Климент VІІІ урочисто запевнив, «що ніщо, по віки вічні, не буде нарушене в Українській Церкві — ні літургічно, ні обрядово, ані адміністративно», Києво-Галицький Митрополит має судовласть на всіх територіях українських поселень. Українська Церква була помісна з апостольської установи, вона має всі необхідні правні основи помісности, а саме: «окремий збір Божого люду, свій окремий церковний обряд, власну церковну ієрархію, окремішню дисципліну, своє церковне право і в минулому рядилася своїми синодами»!
Треба в ім’я правди ствердити, що наші владики, не зважаючи на заборону Римської Курії, відбули V і VІ Синоди, на яких вибрано Постійний Синод і схвалено Устав (конституцію) нашої Помісної Церкви. Одначе, в 1975 р. їх Блаженство прийняв титул Патріярха. І знову наступив вилім у єдності наших Владик. Одні поминають, а інші — ні. Патріярх Йосиф заявив: «…Ви мене називаєте Патріярхом, але якби ви знали, скільки терпінь я через те переношу. І ще раз Вам кажу, що Патріярхат — це велика справа Української Церкви і народу. Я не паду в зневіру перед труднощами, бо справа Патріярхату є великою, а всі великі справи легко не приходять»… Це був Патріярх Мелхітів Максим V Такім, який на Євхаристійному Конгресі в Австралії сказав: «Патріярхат Українській Церкві правно належиться!» Тому наші владики постановили в Мельборні закріплювати наш Патріярхат звичаєвим правом, як це було в історії на Сході, що патріярхи були створені владиками, священиками і Божим людом, а Вселенські Собори і папи їх «пост фактум» їх визнавали. Однак, у нашому випадку йдеться про єдність в першу чергу владик, а потім уже священиків і мирян.
Стоїть драматичне питання: чи саме в 90-річчя життя Блаженнішого Владики Патріярха Отця Йосифа — підтримають Главу нашої Церкви-Мучениці? Зір українських мирян спрямований у сторону наших владик. Якщо визнають вони «де факто» існуючий Патріярхат нашої Церкви, то напевно визнає його і Апостольська Столиця! 72 польські єпископи звернулися до папи Павла VІ з проханням визнати польських єпископів-екзархів на т.зв. «відзисканих землях» — ординаріями і Апостольська Столиця визнала. Чому? Бо ті єпископи діяли об’єднано! Не сумніваємося в тому, що наші владики добре знають, що митроп. Клима Смолятича та митроп. Іларіона Синод вибирав навіть проти волі Візантії! Ідеться отже про єдність Церкви і народу, а це самозрозуміле, що тільки Патріярхат є уосібленням нашої церковної і національної єдности. Блаженніший Патріярх Йосиф сказав такі слова: «Нині я є, а завтра мене нема, а Патріярхат залишиться по віки!»
(-ар).
