(рефлексії)
«Це співав хор «Діброва». Здавалося, що ось-ось небо відкриється»… Всі ці слова, тобто заголовок і ці перші слова я дозволив собі позичити з блискучої статті Б. Пишковського, що була поміщена в «Патріярхаті» за листопад з нагоди ювілею 25-річчя Стемфордської Епархії.
Ми були зворушені до глибини душі, читаючи наведені рядки. Водночас не можемо знайти відповідних слів, щоб належно подякувати відважному хорові «Діброва» з Гартфорду та його заслуженому диригентові інж. Олександрові Пришлякові. Щиродружня подяка належить їм за їхню лицарську поставу та глибоке відчуття належної пошани і відданости улюбленому Патріярхові.
Наш Блаженніший, хоч стільки років натерпівся голоду й холоду та диковинних знущань на далекій, морозній каторзі, але все ж був непохитний — був вірний своїй Церкві, своєму народові та своєму найвищому зверхникові, Намісникові св. Петра на нашій вселенній. Невже Він, Ісповідник-Мученик, якого сам Господь Спаситель повернув живим цілій Вселенській Церкві — не удостоївся, щоб його спом’янути і вшанувати многолітствієм напередодні його 90-ліття?
Уявляємо собі, як радів з цього приводу отой, що «ціле своє життя посвятив, щоб затруїти його другим» (Сервантес).
Свята правда, що Бог є справедливий, бо від такого «пастиря» відійшло вже 80% овечок.
Відвідуючи Англію, ми мали нагоду бути на одній Богослужбі, яка відбувалася в просторій театральній залі (на превеликий жаль), але ми ані на хвилю не відчували, що ми не в церкві. Перед закритою завісою на приписаній висоті на підвищенні знаходиться престіл, достойно служить священослужитель в оточенні вівтарних хлопців у дальматиках, а з хорів несеться одухотворений спів і з грудей, сповнених душевним піднесенням хористок і хористів у числі 80 осіб. Під час проповіді ми з дружиною враз із іншими просльозилися. Наш колега з ансамблю, відомий співак і бандурист, Володимир Луців співав «Вірую» на тлі цього багаточисельного хору. Ми виходили з Богослужби скріплені на душі та з вірою, що Господь добрий і вчинить, що вже недовго проливатиме сльози його бідолашний безталанний люд в Англії.
Ночуючи у наших гостинних і щирих людей, ми почули такі слова: «Молимося до нашого Господа Ісуса Христа через нашу заступницю Матінку Божу; Пан Біг ласкаво вислухає нашу просьбу». А ми подумали — добре, що ці люди ще не втратили надії, і що вона їх тримає при житті.
В часі перерви нашого спектаклю в Лондоні, ми дістали запрошення вступити до філії Українського Католицького Університету і відвідали о. Гарабача, який саме мешкає в будинку УКУ. Відвідуючи о. Гарабача, кол. політ, в’язня польських тюрем і концентраційного табору в Березі Картузькій, ми співчували отцеві, що йому доводиться у неділю служити три, а то й чотири Богослужби. А все це з відомих нам причин.
Вертаючись до ювілейних святкувань у Стемфорді, ми ще раз висловлюємо нашу щиросердечну подяку шановному панові інж. Олександрові Пришлякові і його хорові «Діброва», що вони, не дивлячись на несприятливі обставини в Стемфорді, зуміли гідно вшанувати нашого дорогого Патріярха.
Іванна і Ярослав Климовські
