Організований Патріярхальний рух у Франції розпочався відносно пізніше, ніж у інших країнах. Тут засновано Товариство за Патріярхальний устрій лише у 1972 році, коли змагання за помісність і Патріярхат вже охопило цілу нашу діяспору. З того часу існує організована одиниця з членством і осідком у Парижі, мужами довір’я та індивідуальним членством на провінції.
Товариство від самого початку увійшло до західньоевропейської конференції партіярхальних товариств, а від грудня 1974 р. до УПСО.
31 жовтня 1981 р. Товариство відбуло вже четверті з черги загальні збори, що підвели підсумки трирічної праці та вибрали нову управу, як також намітили деякі пляни дальшої діяльности. Збори попередили ширші сходини парижського осередку в неділю 11 жовтня ц.р. На цих сходинах присутні вислухали загальну інформацію про стан Патріярхального руху під сучасну пору та пляновані ювілейні імпрези в Римі у лютому 1982 p., як подав гість д-р В. Маркусь, що тепер тимчасово перебуває в Парижі.
На загальні збори, крім членів з Парижу, прибули ще представники з провінції. Брало участь разом 25 правосильних членів. Зборами проводила президія у складі д-ра В. Косика — голови і Віри Дратвінської, секретарки. Звітну доповідь подав голова С. Семенюк, який, крім огляду діяльности, схарактеризував загальний стан і змагання за Патріярхат за останні десять років. Зі звіту видно, що крайове Товариство відгукнулось на загальні акції Патріярхального руху, пропагувало ідеї самоуправности нашої Церкви і намагалося підтримати зусилля нашого Патріярха на цьому терені. До помітніших акцій належало поширення меморіялу серед римокатолицького єпископату у франкомовних країнах в 1978 p., збірки на Патріярший Фонд, участь у загальних імпрезах, співпраця з керівництвом УПСО тощо.
Із звітів і дискусії виявились і деякі недоліки, а саме слабий контакт з провінцією, порівняно низьке число членства (бл. 200), мляве розповсюдження видань з патріярхальною тематикою. Саме ці проблеми мали б у загальному бути предметом уваги і покращання праці нововибраної управи.
До нової крайової управи увійшли: Степан Семенюк — голова, Теодозій Цвікула — заступник голови, Віра Дратвінська — секретар, Тереса Стрихалюк — скарбник та члени — д р Кирило Митрович, Михайло Бублинський і Петро Кучинський. До контрольної комісії під головуванням Івана Копчука увійшли ще Марія Васикевич і Марія Любинська.
З’їзд вітав від Екзархату о. канцлер Михайло Левенець, заявляючи, що владика Володимир Маланчук та священство Екзархату ставляться прихильно до Патріярхального завершення Церкви, і Товариство може рахувати на співпрацю з отцями-душпастирями. Був також присутнім на з’їзді генеральний вікарій, о. мітрат Михайло Василик.
З’їзд назагал проходив у діловій атмосфері й виявив бажання присутніх зактивізувати патріярхальну організацію у цій країні. Зокрема позитивною була дискусія над недоліками й труднощами французького терену, де наших людей є порівняно мало, вони розпорошені, а на провінції бракує до праці інтелігентних одиниць. Виявилося під час з’їзду та у факті вибору нової управи, що до праці включаються молодші люди з Генерації, народженої у Франції. Підкреслено загально одну думку, що Патріярхальний рух повинен на місцях базуватися на людях, які стоять близько Церкви, співпрацюють з священиками.
Без того, щоб конкурувати з існуючими громадсько-політичними організаціями, Патріярхальний рух мусить знайти власну базу і довести до оформлення певних гуртів зацікавлених мирян, що взагалі включаться в парафіяльну справу у співпраці з нашими душпастирями та допоможуть їм піднести рівень й зрушити активність українського католицького життя на місцях. Виринула думка, щоб при окремих душпастирських осередках оформлювалися церковні братства й сестрицтва, а наші патріярхальні діячі щоб були їхніми ініціяторами.
В. М.
