Появилось нове число (серпень 1981 р.) «Церковних вістей», які є офіціозом Апостольського Екзархату єп. А. Горняка у Великій Брітанії. Перечитавши все записане, доводиться з жалем ствердити, що немає жодних змін — той самий ароґантний стиль, «законна непомильність», вони — ці «праведні» і «визнані» посередники з Богом, всі інші — це «єретики», творці нових «сект» і т.д. З цих «непомильних» і «святої правди» рядків дише повною ненавистю і злобою до брата по Христі й по крові. Там же є також чистої води брехня, яку треба було б спростувати, бо її подавалось також з церковних амвонів в той час, і це ж написано на одинадцятій сторінці цих «Церковних вістей».
Ось ця брехня: «Він (читай о. Іван Музичка,— пояснення наше. Ред.) останнім часом запровадив політику «церковної розрядки», братається навіть з Російською Православною Церквою (на Великдень 1981 року виступав в ББС в Лондоні в російській програмі), всіма хитрощами доказує «великі здобутки Патріярха Йосифа»…
Цю ж саму брехню подавалось в той час за директивами канцелярії екзархату по церквах. Властиво правдою є, що о. Іван Музичка не виступав на жодній радіовій програмі Російської Православної Церкви. Фактично кореспондент ББС перед Христовим Воскресінням за старим календарем робив репортаж про святкування і прийшов до Філії Українського Католицького Університету в Лондоні, де в той час був о. Іван Музичка, який приїхав з Риму, щоб допомогти обслужити вірних в свята Христового Воскресіння, і попросив у нього інтерв’ю. При цій нагоді о. Іван Музичка передав послання Української Католицької Церкви і Патріярха Йосифа. Такою є правда.
Мабуть, не обізнаний з Православною і Католицькими Церквами східнього обряду, кореспондент, роблячи монтаж, вимішав все разом, включивши до Російської Православної Церкви виступ о. Івана Музички. До речі, до цього репортажевого монтажу були включені й інші національності, що святкують за старим календарем і які не були задоволені з такого пов’язання. Про це добре знають редактори «Церковних вістей» у священичих рясах, але не то, що не спростували поширеної неправди по амвонах, але цю ж саму брехню написали в своїх «Вістях».
Такої неправди є більше. Ось трохи далі від попередньої цитати написано: «Отець Музичка теж постарався, щоб усі документи та урядові акти останнього Синоду, з грудня 1980 року, виходили з рук секретарів Синоду і пустити чимскоріше у світ, щоб лише під ними виднів підпис «Патріярха Йосифа». Деякі акти, які відносилися до справ нашої Церкви в Україні, потребували ще авторизації Апостольського Престолу, і через поспіх «патріяршої канцелярії» вони втратили свою вартість» (підкреслення наші — Ред.). Тут також виявляється неправда, бо з документів, які появились після Синоду з 1980 року, який закінчився 2 грудня, появився один одинокий документ, а саме: «Торжественне осудження т.зв. «львівського собору» з 1946 року» і під цим документом бачимо наступний підпис: Йосиф, Патріярх і Кардинал і Синод Владик Помісної Української Католицької Церкви». Отже, редакторам треба змінити окуляри, щоб справді побачити підписи. Коли ж ідеться про інші справи, які були вирішені на Синоді, то вони ще по сьогодні не побачили денного світла, бо не одержали дозволу з Апостольського Олімпу.
Зроблено закид, що через поспіх «патріаршої канцелярії» публікування деяких документів без дозволу, чи як написано без авторизації Апостольського Престолу втратили свою вартість. До речі, нікому не було відомо про потребу авторизації Апостольської Столиці постанов і рішень Синоду, бо ж програма була авторизована самим Папою Іваном Павлом II, і під час Синоду сидів його відпоручник Кард. В. Рубін, отже все було легальне й авторизоване. Потреба авторизації виявилась потрібною щойно після авдієнції в Папи Івана Павла II митрополита Крутицько-Коломенського Ювеналія, він же тодішній голова Відділу для зовнішніх справ московського патріярхату, а опісля у префекта Священної Конгрегації для Східніх Церков кард. В.Рубіна. А для уточнення цього питання дозволю собі зацитувати листа Патріярха Йосифа на 31 конгрес «Церква в потребі», в Кеніґштайні, в серпні ц.р. Там написано: «20.12.1980 p.* ми отримали розпорядження не публікувати нічого про цей синод без попередньої згоди Римського Престолу». А в іншому місці цього ж самого листа Патріярх Йосиф пише: «Щоб оборонити учасників нашого синоду перед будь-якою підозрою якоїсь свідомої недискреції, заявляю, що ні синод, ні єпископів аж до 20.12.1980 р. не повідомлювано, що навіть інформації про хід нарад мають бути представлені св. Отцеві для Його дозволу. Це пресове ембарго було накладене щойно 20.12.1980 p.* після того, як уже декотрі єпископи в добрій вірі подали до відома окремі рішення для своїх вірних», (підкреслення наші — Ред.). Так виглядає правда, яку редактори разом з єп. А. Горняком свідомо представляють інакше.
З жалем доводиться ствердити, що як писання «Церковних Вістей», так і їх підпільних видань, що появляються анонімно, не втекли далеко від КДБівських «Вістей з України», а в деяких випадках своєю «соковитістю» їх перевищують. Великої різниці між ними немає — одні й другі шкалюють і б’ють по Патріярхові Йосифові, одні й другі не бажають, щоб наша Церква була помісною і патріяршою.
Різниця тільки та, що КДБісти пишуть Бог з малої літери, а редактори з «Церковних вістей» — з великої. Для перших релігія, Бог — це «опіюм народу», а для других Бог і його вчення часто це фасада, за якою можна ховати своє обличчя.
Ні Москві, ні Ватіканові не боляче, як брати по хресті й крові взаємно себе викінчують. Вони мають час і терпеливість, коли вони знеможуться, тоді з ними можна буде все зробити, так як вони собі бажають.
* В попередньому числі журнала, за жовтень 1981 р. в статті «Патріярх Йосиф інформує про нашу Церкву на Форумі 31-го конгресу «Церква в потребі» у Кеніґштайні, Німеччина, було подано в двох місцях помилково дату, написано 20.12.1981 р. ми отримали розпорядження не публікувати нічого про синод без попередньої згоди Римського Престолу, а має бути 20.12.1980 р. За недогляд просимо вибачення.
Редакція
