Дещо про історію Зарваниці
Про початки Зарваниці маємо різні перекази. Говорять вони про монаха, який, втікаючи від орди, забрів у зарваницькі ліси і там, з доручення Пресвятої Богородиці, яку він побачив у сні, поселився.
В Енциклопедії Українознавства (том II) читаємо, що зарваницька ікона своїм походженням сягає 13-го сторіччя. Інші перекази знову вказують на її раніше походження.
У вибраних творах п.н. «Зарваниця», пера Марії Кузьмович-Головінської, дружини о. Василя, довголітнього пароха Зарваниці, авторка згадує про один переказ, згідно з яким князь Василько Теребовельський, вибравшись на полювання, заблудив у зарваницьких лісах. Там він важко захворів. Один монах, який перебував у цій околиці, прийшов до нього поблагословив його іконою Богородиці, і після того князь прийшов до здоров’я. В подяку за своє видужання князь велів побудувати там церківцю, в якій зберігалася згадана ікона Богородиці. Слід пригадати, що володіння князя Василька припадає на кінець 11 століття.
Знов інший переказ говорить про те, що в часі нападу татарської орди на Галицьке Поділля (1453 року) мешканці Зарваниці сховалися від татар в церкві, де зберігалася ікона Богоматері. В часі нападу ця церква запалась була під землю і щойно після відходу татар вийшла знову на поверхню землі. Біля цієї церкви-каплиці було джерело з чудотворною, як говорили люди, водою. Саме село Зарваниця розташоване над рікою Стрипою, яка обпливає це село двома руслами, півколом. Згідно з сьогоднішнім окресленням, Зарваниця належить до Золотницького району, Тернопільської области.
Колись Зарваниця була містечком, де відбувалися ярмарки рогатої худоби. З того часу в центрі села є ринок. Посередині стояв теж кам’яний хрест на місці, де колись стояла церква, яка згодом згоріла.
Власниками Зарваниці були граф Мйончинський, опісля Охоцькі, а згодом жиди, від яких відкупив Зарваницю Митрополит Андрей Шептицький. В часі польської окупації Галичини до Зарваниці прилучена була Сапова та присілки Полісюки та Лапаївка.
Зарваниця жила життям, подібним до інших галицьких сіл, з цією хіба різницею, що тут завдяки відпустам життя пульсувало трохи жвавіше. В селі був монастир Сестер Василіянок, які провадили дитячий садок. Був тут теж монастир Студитів, у Лапаївці. Зарваниця мала свою читальню «Просвіти», яка брала активну участь у здвизі «Українська молодь Христові» у Львові із своїм власним прапором.
Цілий ряд визначних осіб з нашого церковного й суспільного життя відвідував Зарваницю. Найдовше перебував тут Владика Никита Будка, займаючись відбудовою Зарваниці. Відвідуваній Зарваницю також і наш теперішній Патріярх Йосиф, Владика Чарнецький з Волині, Владика Іван Бучко, о. мітрат Базюк із Львова і багато інших. Побував тут о. д-р Ігнатій Цегельський, збираючи матеріяли для написання історії Зарваниці.
Як інші села Галичини, Зарваниця пережила страхіття польської пацифікації. Саме напередодні свята Воздвиження Чесного Хреста вдерся в село загін польської поліції, зложений із учнів варшавської поліційної школи. Проводив пацифікацію командант Чеховські, з Добромиля. Жахливо знущаючись над людьми, побиваючи їх до крови, не поминули вони й приходства. Польські «оборонці християнства» до непритомности побили тоді пароха о. Василя Головінського.
Побили вони теж лікаря, д-ра Шкляра, який нарахував на о. Василеві аж 200 ударів. Негайно після цих подій приїхав у село Владика Кир Іван Бучко.
В час другої світової війни Зарваниця переживала страхіття більшовицької окупації з арештами, вивозами, знущаннями і тортуруванням невинних людей. Все релігійно-громадське життя було в тому часі тотально знищене. Щойно в початках німецької окупації Зарваниця трохи віджила й почала відбудовувати своє зруйноване життя. Відновилися тоді тут відпусти,хоч.. взагалі життя проходило в якомусь нервовому напруженні й було повне прикрих несподіванок. У тому часі заложено в селі т-во «Жіноча Служба Україні», відновлено діяльність дитячого садка, насипано в честь поляглим героям високу могилу.
З хвилиною наладнання німецької адміністративної влади в Галичині Зарваниця відчула «блага» німецького панування: арешти, побої невинних людей, вивози багатьох на працю до Німеччини, наскоки Гестапо, здирства і грабунок останніх харчів при насильному зборі т.зв. «контингентів». Дошкулювали мешканцям Зарваниці також більшовицька партизанка та вияви помсти різних польських загонів. Люди, а особливо молодь, втікали в ліси, йшли у підпілля. Відпусти в тому часі майже припинилися. У таких жахливих умовинах наближався поворот більшовиків. Згідно з військовими повідомленнями, 24 березня 1944 р. більшовики зайняли Зарваницю. Згорів тоді монастир Отців Студитів, погоріли теж довколишні села. Опісля німці ще відбили Зарваницю, і деякий час держався тут фронт. Згоріло тоді й усе село. Стіна бічного престола церкви, де знаходилась чудотворна ікона Богоматері, була розбита більшовицькою гранатою. Саму церкву більшовики перед своїм відходом підмінували. Врятував тоді її один малий хлопець, який у час закладання мін пас біля церкви корови і все те бачив. Ще поки до села вернулися німці, хлопчина сам повитягав дроти із замінованого поля. Небагато маємо відомостей про сьогоднішній стан у Зарваниці. Можна тільки здогадуватись, що загребуща рука «старшого брата» виявляє там свою особливу «опіку».
Зарваниця — відпустове місце
По цілій Галичині Зарваниця славилась своїми величавими відпустами. Рік-річно тисячні маси наших людей з далеких сторін відвідували їх. Прощі відбувалися групами, які приходили нераз і несподівано, співаючи побожних пісень. Дехто просувався на колінах, виявляючи тим свою покуту. Між прочанами не раз можна було зустріти достойних людей із Гуцульщини, Бойківщини, Наддністрянщини, Борщівщини, золотого Поділля. Всі вони спішили до Зарваниці, щоб біля ніг Богоматері очистити свою душу й шукати у Неї ліку, порятунку на свої журби-нещастя. В очах кожного прочанина можна було спостерегти безмежне довір’я, прив’язання й любов, а очі ні на мент не відривались від чудотворної ікони.
Всі групи прочан, які прибували на церковну площу, Отець вітав із хрестом та хоругвами. Перед відпустом правилася завжди Всенічна, а опісля ще довго вночі священики сповідали людей.
Відпусти починались уже від весни, на свято св. Юрія, і продовжувалися через ціле літо й осінь, а на свято св. Покрови відбувався тут останній у році відпуст. Під час відпустів Святі Літургії правились уже від години 4-тої ранку.
Цікавою була і зарваницька церква. Стіни побудовані були в бароковому стилі, із старовинними мальовилами. Посередині церкви звисав кришталевий павук, що його подарував граф Потоцкий. Славний колись в Україні рід Потоцьких пізніше спольщився. Як кажуть, павук цей привезено до Зарваниці з Риму волами.
За головним вівтарем була чудотворна ікона Розп’яття, мальована на тяжкому шовку, приміщена в заглибленні дзеркал, що їх для церкви подарував граф Мйончковський, чернігівський воєвода й колишній власник Зарваниці.
Чудотворна ікона Пресвятої Богородиці була приміщена ліворуч, над бічним престолом, у дзеркальному заглибленні. Ікона намальована була на дереві. Церква мала св. Євангелію великого формату, за своїм походженням була вона з Києва. Цю старовинну Євангелію переховувано в скриньці за склом на стіні при вході до захристії. Була вона тут у великій пошані, а вживали її тільки раз на рік, на Великдень. Воскові свічі кидали багатий блиск на чудотворні ікони, на осклені і вистелені темносинім оксамитом ґабльотки. Церква мала ще одну старовинну дорогоцінну пам’ятку — дзвін князя Василька Теребовельського. В часі першої світової війни російські війська забрали цей дзвін із собою, але вже не встигли його вивезти. Люди знайшли його згодом і примістили на давньому місці.
З історії чудотворної ікони Зарваницької Богородиці
Як уже згадано на вступі, переказ говорить про монаха, який благословив хворого князя Василька Теребовельського іконою Богоматері, після чого князь видужав. Нам не відомо чи була це та сама ікона, хоч приявність у зарваницькій церкві дзвону князя Василька Теребовельського може насувати такий здогад. Факт, що ікона намальована була на дереві, вказує на її старовинність.
Корону додано до ікони вже другій половині 19-го сторіччя. Привіз її сюди з Риму тодішній парох Зарваниці о. Мандичевський, куди він їздив враз із Владикою Спиридоном Литвиновичем у 1897 році. Привезено тоді також з Риму золотом гаптований фелон, що його вживано до відправ тільки раз на рік, на свято Воздвиження Чесного Хреста.
У давніх часах ікона Богоматері була приміщена за головним вівтарем. Ранком одного дня люди знайшли її над бічним вівтарем по лівій стороні. Тоді перенесено цю ікону знову за головний вівтар. Одначе найближчого ранку вона знов перемістилася на те саме місце, над лівим вівтарем. Після того вона там і залишилася.
При виготовленні цієї статті досі нам не вдалося віднайти докладніших даних про чуда, що стались при іконі Зарваницької Богоматері. Лише у вибраних творах Марії Головінської «Зарваниця» знаходимо згадку про деякі з них — як от про жінку, яка була сліпою від народження й мала семеро дітей, яких ніколи не бачила. В часі св. Літургії, при читанні св. Євангелії, цій жінці нараз повернувся зір у присутності багатьох людей. Згадано там теж про малу, 8-літню дівчину, хвору на недугу втрати м’язів, яка могла посуватись тільки при допомозі милиць. При чудотворній іконі вона чудесним способом одужала й щаслива з цілою родиною повернулася додому. Знов інша жінка, із спаленим язиком, мов божевільна, прибігла до сповіді. Вона не могла говорити, тільки з великим трудом висказала довго затаюваний гріх, після чого нею кинуло до землі. Опритомнівши, їй вернулася мова, і вже спокійно, без перешкод, жінка висповідалася. Згодом розказувала всім про цю незвичайну подію.
Уже тих кілька подій, що їх ми тут згадали (а їх було, напевно, куди більше!), свідчать про надприродність тих явищ, що їх було б важко науково пояснити. Тому не дивно, що кожного року прибували прочани до Зарваниці тисячними масами, щоб шукати помочі в Богоматері.
Доля чудотворної зарваницької ікони в час другої світової війни
Із першим приходом більшовиків у Зарваницю в 1939 році чудотворну ікону Богоматері переховувано по людських хатах. Переховувано тоді теж всі інші дорогоцінні речі зарваницької церкви, а також закопано в землю церковний архів і метрики. Частина деяких речей, хоча й була попала в більшовицькі руки, якось щасливо збереглася й перетривала те лихоліття. У церкві, за головним престолом, залишилася чудотворна ікона Розп’яття, а на місце чудотворної ікони Богородиці заложено тоді копію пензля Петра Холодного.
Щойно із приходом німців перенесено все на давнє місце. Чудотворну ікону Богоматері заложено напередодні свята Спаса (Преображення Господнього), а перший відпуст відбувся в день свята Успення Пресвятої Богородиці.
Із розвалом німецького фронту та другим наближенням більшовиків до Зарваниці, тодішній парох о. Василь Головінський вирішив заховати чудотворні ікони й інші церковні дорогоцінності в приготовані на те ями під престолом св. Миколая. На місце Розп’яття за головним престолом заложено тоді засувну ікону Пресвятої Діви, а на місце чудотворної ікони Богоматері знов заложено копію Петра Холодного. Після цього о. Василь Головінський, рятуючи свою родину, за дозволом Митрополита Слуги Божого Андрея, виїхав із Зарваниці. По важких трудах і перебоях дістався він тоді до Лавочного і там одержав від Владики Никити Будки листа, в якому подано такі вістки про дальшу долю чудотворних зарваницьких ікон:
«Чудотворні ікони відкопано. Отець Коровець із Білокерниці допоміг сестрі Меланії. Автом німецького капеляна (протестанта) він послужив їй. Дістав від німців дозвіл піти до церкви і взяти те, що потрібне. Образ Розп’яття та ікону Богоматері взяв о. Коровець на плечі й, зігнений, утікав лісом до авта. Сестра Меланія несла решту того, що могла взяти. З Білокерниці Отець своїми кіньми відвіз усе із сестрою Меланією аж до Старого Міста біля Підгаєць, до отця Никона, Студита. Був там і отець Павло, Студит, з братами, і вони з сестрою Меланією взяли образи і залізницею привезли їх до Львова. Я вирішив, що буде тайною, де ікони сховані». Далі в цьому листі мова про те, що ікони остаточно доставлено до Львова дня 17 червня 1944 року до Митрополита Кир Андрея Шептицького.
Не знаємо покищо більше про дальшу долю чудотворної ікони Зарваницької Богоматері, та ми певні в тому, що одного дня вона знов появиться серед нашого народу в повній своїй величі.
Копії чудотворних ікон Зарваницької Богородиці
Нам відомі деякі копії чудотворної ікони Зарваницької Богоматері. Після першої світової війни перебував у Зарваниці мистець Петро Холодний, старший. Довший час працював він тут при чудотворній іконі, щоб перенести хемічно її відбитку на куску марлі на нову дошку. Він теж виготовив свою власну копію ікони, і ця копія й залишилася у Зарваниці.
Відома нам теж інша копія тієї ж ікони, що її намалював маляр Володимир Іванюх, учень славного Олекси Новаківського. Перебуваючи у Зарваниці, він розмалював фасаду зарваницької церкви і при цій нагоді виготовив теж копію чудотворної ікони.
Знаємо теж про ще одну копію цієї ікони, намальовану о. П. Нюнькою, ЧСВВ, для церкви Отців Василіян в Апостолес, в Арґентіні. Інша копія знаходиться у церкві Христа Царя у Філядельфії, що її постарався парох, бувший настоятель Зарваниці, о. Василь Головінський.
Останні копії — виготовлені з призначенням для Святопокровської парафії у Пармі і для собору св. Володимира і Ольги в Чікаґо. Є, одначе, одна засаднича різниця між цими копіями й іншими, тут згаданими. Останні копії, про які мова, єдині, посвячені в храмі Патріяршого Двору в Римі нашим Патріярхом, Блаженнішим Отцем Йосифом. їм надані теж всі права відпустів. І, власне, цей факт кладе на нас великий обов’язок і відповідальність продовжувати історію чудотворної ікони Зарваницької Богоматері.
Це завдання особливо важне під цю пору в наших «модерних» часах, коли йдуть вперті намагання відкинути всі святощі нашого минулого в погоні за чимсь новим, нехай і гіршим, мовляв, це «вимога часу». У час, коли так часто нехтують надбаннями, що їх передали нам наші предки — надбання, за які вони так довго змагались і стільки витерпіли, свідомість того нас подвійно зобов’язує. Серед тих надбань почитання Опікунки українського народу, Пресвятої Богородиці, висувається на перше місце. Це почитання в нашому славному минулому таке величне й славне, одначе чомусь1 тут, у країнах нашого поселення, зведене до якогось стандартного тільки почитання.
Тому ми мусимо стати гідними переємниками цієї справжньої, сердечної та глибокої набожности наших предків до Пресвятої Богородиці, бо в добу смертельної небезпеки для нашої церкви й народу ця набожність нам особливо потрібна.
Визнаючи нашу Небесну Неньку нашою Опікункою, виявляючи до Неї особливу набожність і відданість — жодне лихоліття цього безбожного віку не буде нам страшне!
Коли ж з нами Марія, наша Небесна Мати й Заступниця — з нами й перемога над силами диявола!
Передруковано з Календаря на 1981 рік
видання Братства Св. Андрея Первозванного, Чікаґо.
