15 лютого цього року в Римі, в базиліці св. Петра, урочисто відзначено 1100 літні роковини від дня смерті св. Кирила, апостола слов’ян. Святіший Отець відправив Богослужбу при співслуженні церковних достойників від різних слов’янських народів, в тому числі від чехів, словаків, болгарів, югославів, росіян та білорусинів.
Не згадується у пресових повідомленнях про поляків, які вже мабуть мають досить слов’янської єдности, й не було при співслуженні нікого із українських ієрархів, які повинні б там бути хоч би тому, що вони належать до Кирило-Методіївської віри й уживають досі кирилицю. Не знаємо причини цієї разючої відсутности і не можемо її належно пояснити, чи це була іґноранція, чи це був недогляд, чи це була доцільність або демонстрація, і з чийого боку.
Помітне те, що Св. Отець у своїй проповіді відзначив заслуги св. Кирила перед культурним християнським світом в тому, що він поширив християнську віру, створив азбуку для слов’янських народів, та що був завжди вірним Апостольській Столиці та Престолові св. Петра. Святіший Отець ствердив, що Кирило-Методіївська віра – це віра тотожна із католицькою, та що слов’яни знають, що значить визнавати й обстоювати її, та зносити за неї тяжкі терпіння.
Вірність Апостольській Столиці і тяжкі терпіння за святу Христову віру це звичайно вартості, яких не міряється звичайними стандартами, ані іншими дочасними критеріями. Людина, яка вибирає дорогу терпіння для здійснення Христової науки на землі не очікує за це жадної заплати, поминання її заслуг, вивищення або винагороди. Одначе вона також не заслуговує на промовчування її, відсунення від важніших церковних подій, ані тимбільше на заперечення їй певного морального права. Бо коли ці слова Святішого Отця «відбивалися луною» в стінах базиліки разом із «старинними й модерними слов’янськими мовами», і де були репрезентовані «майже усі модерні слов’янські народи», два, сучасні найбільші ісповідники за Церкву Христову, Блаженніший Кир Йосиф Сліпий і Преосв. Кир Василь Гопко, сиділи десь у Ватикані поза тими стінами базиліки, третій найновіший ісповідник Преосв. Кир Василь Величковський сидів власне вже серед таких стін, які спричинюють мучеництво, а їхнього розбитого і страждаючого народу не було серед модерних слов’янських народів, раз на тисячусто літ визнаних, серед стін базиліки св. Петра. Видно, що вони визнавали Апостольський Престіл не так як треба. Або, може, ми не такий слов’янський народ, як треба…
