Воздвигнення нового Божого храму в наш час, це справді радісна подія. Очевидно, побудування нової церкви — це досягнення громади, тільки біда, що часто ми думаємо про об’єкт, зовнішність, але часом ця зовнішність позбавлена українського осмислення, але ще гірше, якщо ми майже не застановлюємось, яким змістом будуть виповнені мури побудованого Божого храму? Для декого, а може і для багатьох цей внутрішній зміст не важливий, а в дійсності цей зміст, який повинен бути суто український, є визначальний.
Знаємо, що в США теорія перетоплюючого казана відпала, як неприродня і шкідлива. Кожна етнічна група старається плекати і підкреслювати свої етнічні відмінності. До таких елементів, якими наша українська громада може себе зовнішньо виявити і запрезентувати, належить церква. Українська і ще до цього дуже патріотична громада в Йонкерсі спромоглася побудувати нову церкву, але чомусь без питоменного українського осмислення. Звичайно, архітект, який не знає архітектури Східніх Церков, не може віддати того духу, що характерний в будові українських церков. Біда в тому, що в таких випадках не рішає зформований будівельний комітет, бо його роля в більшості обмежена до збирання фондів, а переважно всі справи вирішує священик-парох. Мені відомо, що є українські архітекти, які виявляли охоту дати свої проекти, але, як звичайно, в таких випадках не вирішувала якась мистецька комісія, а сам парох. На цю тему можна б багато сказати, але це виходило б поза рамки цієї статті. Тому залишу на боці обговорення проекту церкви, якої архітектором був Тед Гома.
Тут треба хоч кількома реченнями зупинитись над тим внутрішнім змістом, який є і який повинен бути в церкві. Щоб збагнути, яким змістом буде виповнена новозбудована церква св. Михаїла в Йонкерсі не треба великих зусиль. Вистачить переглянути пропам’ятну брошуру, яка на 29 сторінках тексту з світлинами є всього на двох сторінках, дві статті в українській мові, це про «Хор св. Михаїла» пера д-ра Олега Сохана і стаття «Про історичний день української громади» пера В. Ч., все інше — в англійській мові. А коли приглянутись до підписів на світлинах, які поміщені в цій же брошурі, де з Василя став «Базіль», з Івана «Джан», з Володимира «Валтер» і т.д. Хтось може сказати, що це маловажливе, але це має свою глибоку підставу.
Якщо наша церква має бути тільки по назві українська, а по дусі англійська чи американська, то тоді все розходиться з нашими цілями і завданнями. Тоді треба забути про будь-яку нашу етнічну окремішність.
Всі згідні з тим, що у вихованні молоді важливу ролю відіграє церква. На жаль, наша УКЦерква в США під тим оглядом це зовсім дописала, а це велика шкода. В наших церквах проходить скорим темпом латинізація й англізація. Біда тільки в тому, що в цьому, на жаль, ведуть перед деякі наші священики та деякі особи, що втратили почуття своєї етнічної приналежности, а в той же час чужу культуру вважають за кращу. З другої сторони, не запримічується жодного спротиву проти цього.
Такі думки поставали під час величавого і радісного посвячення новозбудованої церкви св. Михаїла в Йонкерсі, яке відбулось 31 травня 1981 року. На посвячення церкви прибули не тільки парафіяни церкви св. Михаїла, але багато гостей — вірних з Нью-Йорку й околиці. Посвячення довершили митроп. Степан Сулик і єп. Василь Лостен. Благодарственну архиєрейську Службу Божу відправили Владика Степан і Владика Василь у сослуженні о. пароха Петра Федорчука, о. Емілія Монастирського, протоігумена о. Патрикія Пащака, ЧСВВ, о. Івана Терлецького, о. Юліяна Осадци, о. Василя Джулі, о. Роберта Москаля й інших. Співав церковний хор під дириґентурою д-ра Олега Сохана. Архиєрейська Служба Божа та всі церемонії посвячення новозбудованої церкви, якими керував о. Василь Джулі, а дияконував о. Юліян Осадца, пройшли святочно і величаво.
Після закінчення посвячення відбувся бенкет-прийняття, в якому взяли участь Владика Степан і Владика Василь, о. парох Петро Федорчук, священики, що брали участь у посвяченні, багато гостей і вірних парафії св. Михаїла. Бенкетом керував о. монс. Роберт Москаль. Підчас прийняття вітав присутніх голова Будівельного Комітету д-р Яр Моцюк. Головну промову виголосив в українській мові Владика Василь, підкреслюючи велику вагу новобудованого Божого храму. Крім нього виступали з промовами і привітами о. парох Петро Федорчук, о. крилош. Любомир Мудрий, о. Петро Скринковський й інші. Від римо-католицької Церкви в Йонкерсі склав привітання і ґратуляції о. монс. Реймонд П. Ріґней.
Під час деяких промов і привітів відчувався дух англізації. Це явище було наявним від програмок і брошур починаючи, які були виключно в англійській мові, та деякими виступами під час прийняття кінчаючи. Тут не йдеться про якусь українську екслюзивність, але про задержання і збереження етнічної окремішности. Не йдеться про те, щоб бути проти англійської мови, але йдеться про те, щоб якнайдовше задержати, як не українську, то хоч староцерковну мову, бо в цьому є дух нашої східньо-католицької окремішности.
Звичайно, такі слова, як сказав о. П. Скринковський під час бенкету, що, мовляв, не є важливим, якою мовою молитись, не можуть діяти позитивно на розвиток нашої церковної окремішности, нашої помісности. Отче Скринковський, мова, а, зокрема, для Української Католицької Церкви, є дуже важливий фактор. Можна б тоді не будувати української церкви, можна б не витрачати на це грошей, а користати з уже існуючих католицьких церков і так само можна в них добре помолитись. Дивно, що такі слова йдуть від священиків. Чи не варто задержати в нашій Церкві однообразність української мови, щоб українці, які живуть у Південній Америці, Німеччині чи Франції, приїхавши до США, могли розуміти нашу Літургію чи навпаки. Те, що нам суґерує о. Скринковський, а він не є одинокий, виглядає, що ми будемо мати українські церкви з різними мовами: англійською, німецькою, еспанською, французькою і т.д. Варто було б нашим священикам, а в першу чергу владикам, над цим застановитись, бо це не така проста і маловажна справа, як на перший погляд може видаватись. Ми ще не чули проповідей в церкві на ці теми. Священики повинні повести певну вияснювальну акцію в цій справі й висунути низку аргументів про те, що нам треба задержати українську або старослов’янську мови, а для інших мов в нашій церкві немає місця. З затратою мови ми втратимо східній дух наших Літургій, втратимо елементи обряду і красу наших традицій. Все це надзвичайно важливе. Поруч з цим ми повинні пам’ятати, що перед нашою Церквою в діяспорі стоїть велика відповідальність супроти нашої Катакомбної Церкви в Україні. До речі, ні Апостольська Столиця, ні Святійший Отець Іван Павло II не вимагають від нас зречення свого рідного, навпаки, папа дає нам приклад, що можна бути добрим католиком, але рівночасно патріотом своєї країни.
Після тих всіх святочних і величавих святкувань з приводу новозбудованої церкви мене переслідує безперестанку думка-питання, чи ця по назві українська церква св. Михаїла в Йонкерсі буде і по змісту українською? З дотеперішнього мойого спостереження я не маю тієї певности, але це буде в першу чергу залежати від нашого Владики і священиків, наскільки вони для цього присвятять часу, праці й уваги.