Слава Ісусу Христу!
ЗВЕРНЕННЯ-МЕМОРІЯЛ
Від вірних Української Католицької Церкви,
згуртованих у Патріярхальному Товаристві
«За Єдність Церкви і Народу», відділ Монтреал.
Монтреал, 28 червня 1981 р
Ваша Ексцеленціє!
Розтрощені вкрай оплаканим станом речей, що виник у зв’язку з оприлюдненим листуванням московського, як він себе зве, Патріярха Пімена з Папою Іваном Павлом II — з дня 22 грудня 1980 р. і офіційною папською відповіддю цьому ж «патріярхові московському і всієї Руси» з дня 24 січня 1981 p., ми, представники мирянства Української Помісної Католицької Церкви, що репрезентуємо 42 організації українців-католиків на терені Монтреалу, звертаємося до Вас, Ексцеленціє, за авторитетними виясненнями і просимо ласкаво уточнити офіційне становище Апостольського Престолу відносно нашої Церкви і фундаментальних первоначал нашої християнської віри.
Ваша Світлосте! Як прекрасно ознайомленому з історією нашої Української Католицької Церкви, Вам, Ексцеленціє, відомо, що віра і Церква для нас, українців, це не щось зовнішнє, поверховне і не щось, що в даних умовинах так от собі існує, а в змінених — уже зовсім байдужа справа. Якраз у нашому випадкові навпаки. Ми сподіваємось, що Ви, Ексцеленціє, свідомі того, що наша християнська, а від 400 років католицька віра — це незамінна конечність української душі. Наша людська ідентичність у такій самій мірі виявляється нашою, наскрізь глибокою католицькою вірою, як і одночасно свідомістю свого національного «я». У нас, українців, неможливо відсепарувати одне від другого. До своєї Української Церкви ми ставимося як до винятково священої частки нашої душі. Це тим більше, що немає між нами ні одного, що не був би свідомий яких просто неймовірних, а то й кривавих, мученицьких і геройських жертв коштувала і нас самих, і наших батьків, і дідів та пра-прадідів наших ця католицькість. Уже за нашого життя не до висловлення було насильницьке, вкрай брутальне і терористичне знищення нашої Церкви на наших землях у 1946 р. руками таких «патріярхів», як Пімен (якого Папа у своєму листі величає «Святістю»), закатуванння всіх наших єпископів, більше як тисячі священиків та монахів, сотень тисяч вірних нашої Церкви, в тому й жертв по сьогоднішній день і, нарешті, загнання нашої Церкви у катакомби — це не щось, що можна забути, або щось, що щезло б з нашої свідомости. Саме наша Церква, хоч і як скатована, але живе Вона і не збирається ще помирати. І не може бути сумніву в тому, що ця Церква готова була б колинебудь піти під каґебівський чобіт Пімена, який у своїх переговорах з Апостольською Столицею висуває свої підлі претенсії до нашої Церкви.
Між іншим, висування цих претенсій — це велика вина Апостольського Престолу.
Вам відомо, Ексцеленціє, що Рим нас не захищав своєю, колись так владною і всемогутньою рукою, скільки разів нам смерть заглядала в очі або скільки разів нас роздирано живцем, а роздирано не за щось інше, а за нашу католицькість і саме за нашу вірність Апостольській Столиці. А коли бували в нас і дещо тихіші часи, то саме Рим не давав нам спокою. Не визнаючи нас повноцінними католиками єдино з рації нашого обряду, з правила нас не добачав, а як уже займався нами, то хіба на те тільки, щоб наш обряд латинізувати і безпосередньо управляти нашою Церквою.
Так ото ми були вічно перед своїми братами по крові та в очах російських іновірців зненавидженими «зрадниками» своєї віри, а серед католицького світу якоюсь неокресленою і упослідженою категорією.
Ексцеленціє! Ви найкраще знаєте, що історія нашого католицтва — це невпинна наша хресна дорога і постійне наше хрещення крови, а в парі з тим асиміляція у римокатолицизм. Згідно з фактами ми мусимо Вас, Ексцеленціє, запевнити, що ніяка інша католицька нація на нашому місці не могла б витривати у своєму католицизмі так, як оце ми вже 400 літ видержуємо. Ми видержуємо, бо неможливо в нас знищити тієї свідомости, підрахувати, скільки коштував нам цей наш український католицизм, і які гори наших праведних трупів та скільки рік нашої святої крови ми жертвували за Апостольський Престіл. І це було не тільки колись, про що дехто міг би вже забути. Це стається і сьогодні. У Римі під Вашим оком живе і діє наш Вічний Ісповідник Віри, Блаженніший Отець нашої Церкви і наш Патріярх Йосиф, а в Україні нескінченні кадри тих ісповідників, яких Пімен враз з «верховним совєтом» кидає у табори смерти або в Сибір неісходиму.
Нам незвичайно дивно, як дехто з тих, що репрезентують Апостольську Столицю, може спокійно, без ніяких скрупулів дивитися прямо в очі нашого Патріярха. Ця ж бо Богом послана Людина від першої хвилі свого прибуття до Риму говорила найдостотніше і говорила перед повністю зібраним пленумом Церкви про те, що Апостольська Столиця мусіла б зробити, щоб рятувати нашу Церкву від приречености її на смерть. Упродовж 18 років той самий рефрен,— Ви, Ексцеленціє, самі є тому свідком,— чується безперервно з його уст, бо Бог хоче цими устами говорити до тих, кому довірив свою Церкву. Але Апостольській Столиці це байдуже. Вона зайнята діялогами з Москвою, і їй вже тепер не по дорозі вслухуватися у ці слова.
Власне, заради цих діялогів довелось нашому Отцеві стільки витерпіти на протязі останніх 18 літ. Ждано його смерти, а далі робилося надії, що час розв’яже руки Апостольській Столиці. Але Бог кріпив і кріпить його сили. І він далі стоїть за Божу Правду. Тоді Апостольська Столиця поступово паралізувала його рухи. На боротьбу з ним благословляла таки його власних владик або дбайливо підбирала таких тільки кандидатів на єпископів, що погоджувались би протидіяти всім його крокам, або й таких, що недостойні були ніякої взагалі церкви чи церковної спільноти, зате ж посідали юдину вдачу за срібняки і медалі працювати по лінії дотичних конґреґацій. Яскравим прикладом таких єпископів є на сьогоднішній день екзарх Англії, монс. Августин Горняк ЧСВВ.
Ваше Преосвященство! Як дивно звучить, що ми мусимо Вам, Ексцеленціє, це пригадувати. А проте, ми мусимо це робити, хоч би в ім’я того, щоб якась згадка залишилася для історії або, щоб хтось із майбутніх поколінь відгребав десь у сховищах запис про правду Української Католицької Церкви. Ми мусимо це робити ще й тому, що високопоставлені достойники Католицької Церкви і представники Апостольського Престолу від десятків років не беруть того до уваги, що зв’язки з т.зв. московською церквою — це кооперування у злочинах, які постійно робить Москва. Бо ж який був привід до т.зв. діялогів з тими, що мали б представляти «московську церкву»? Екуменізм тут ні при чому. Для цього ж треба б у першій мірі хоч дрібочку якоїсь віри (очевидно в релігійному значенні слова) з боку евентуального партнера діялогу. Жодної віри поза діялектичним матеріялізмом у московського «партнера» немає. Він наставився на опанування цілого світу. Коли ж сама Церква по своїй власній волі зголошується брататися з ним, то чому б йому відкидати такий ідеальний шанс досягти своєї цілі? Як би не було, а таки Церква — найбільша потуга світу. Золота, отже, трапляється нагода, самою Церквою опанувати світ.
Ексцеленціє! Це не наші лише особисті міркування. Ті документи, що їх опублікував «московський патріярх» Пімен, виразніше від нас про це говорять. Перед цілим світом тепер виходить правда, як на долоні. Пімен уже певний своєї перемоги. Він розкриває усю суть дотеперішніх діялогів. Поіменно називає ту Церкву, що була єдиним предметом договорів і єдиною передумовою та й ціною за діялоги взагалі, ті діялоги, що їх далі продовжує Апостольська Столиця з ним. Усе, що він тепер жадає — це вияснення від нікого іншого, як від самого папи.
Що ж на це папа? Ми власним очам не хочемо вірити, перечитуючи текст папської відповіді «їх Святості» Піменові. Хіба ж міг саме цей папа, якого ми ставимо понад усі папи нашого часу і якого ми з душі любимо, написати таке, у що несила повірити. Ми воліємо розглядати цю відповідь так, що хтось за нього устилізував такого листа, а він, не читаючи тексту, на швидку руку його підписав. Не йшлось бо в цім випадку про доґму Церкви, а «про рутинну переписку Апостольського Престолу з партнерами утертих уже діялогів. Ми теж припускаємо, що стероризування папи аж до утрати його свідомости про те, що робить, могло чогось такого досягнути. І ми управнені до такого припущення, бо перед нашими очима все ще стоїть загадкова смерть попередника цього папи. На всякий випадок ми виключаємо можливість, що щось таке вийшло від папи. Адже ж те, що підписав папа,— це пряма контрадикція того, що цей самий папа у своїх промовах до Українського Єпископату на Надзвичайному Синоді українських католицьких Владик місяць часу раніше якнайторжественніше сказав. Ми постійно перечитуємо ці Його слова і ні йоти з них забути не можемо.
Котре ж тепер слово є автентичне папське слово? Котре з цих двох нас зобов’язує, а котре з них ми мусіли б відкинути і якнайгостріше нап’ятнувати і проти нього якнайрішучіше стати?! Бо йдеться про св. Віру і спасення наших душ.
На таке наше становище в найбільшій мірі вплинуло слово-звернення у цій якраз справі нашого Патріярха. Наш Патріярх закликає всіх своїх вірних заховати рівновагу душі, бо справа ще буде вияснена. А слово нашого Патріярха для нас — найвищий закон.
А все таки ми собі застерігаємо при цій нагоді одне. І навіть перед нашим Патріярхом ми будемо завжди заявляти, що ми ніколи не перестанемо засуджувати «екуменічну» діяльність таких представників Апостольського Престолу, як кард. Казаролі, кард. Сільвестріні та кард. Віллебрандс. Ми теж цією дорогою заявляємо, що ніякі заходи Апостольської Столиці не присплять нашої душі до тієї міри, щоб ми вже не могли розрізняти, що людське, що Боже; що в дусі Господа нашого Ісуса Христа, а що є явним підступом диявола.
Ексцеленціє! Просимо ласкаво переказати це наше слово Святішому Отцеві Папі Іванові Павлові ІІ.
Просимо теж наголосити, що ми і наші нащадки будемо безкомпромісно стояти за Господню Істину і за святу нашу Помісну Українську Католицьку Церкву всією нашею душею включно з жертвою нашого життя, хоч би які Пімени не зголошували своїх претенсій до нас.
Остаємося з найщирішою християнською пошаною до Вашої Ексцеленції і християнським привітом Управа Ради Громадських Організацій за Патріярхат Української Католицької Церкви, Відділ Монтреал
(Константин Келебай), Голова
(Богдан Климовський), заст. голови і реф. зв’язків
інж. Ярема Савка) другий заступник голови і секретар
