ВСТУП: ХТО МИ ТАКІ?
Основна справа для кожної організації, коли обговорювати її завдання, це ясно здати собі справу з того, який характер вона має та яка її мета. Тільки тоді, коли добре зрозуміємо основні характеристичні прикмети якоїсь організації та чому, себто з якою метою вона була створена в першу чергу, можемо опрацювати плян наших конкретних завдань на найближчі роки. Тому спробую дати характеристику нашої організації — Українського Патріярхального Товариства — і пригадати, чому вона постала, а опісля перейду до конкретного сформулювання наших завдань на найближчу каденцію.
Коли Митр. Йосиф Сліпий запропонував у жовтні 1963 р. на ІІ-й Сесії ІІ-го Ватиканського Собору, щоб Київську Митрополію піднести до патріяршої гідности, українські католицькі миряни захопилися тією ідеєю і вирішили створити організацію, що допомагала б нашій ієрархії осягнути цю велику ціль. Та організація, що сьогодні має назву «Українське Патріярхальне Товариство в США», працює від того часу по сьогодні для тієї спеціяльної релігійно-церковної цілі, себто для справи створення українського католицького Києво-Галицького Патріярхату та визвання його Апостольською Столицею.
Знаючи з якою метою була створена наша організація, ми мусимо ствердити, що наше товариство має церковно-релігійний характер, бо його завдання — церковно-релігійні. Воно не є політичною, науковою чи світською громадською організацією, а суто церковно-релігійною, бо справа українського патріярхату — це справа саме церковно-релігійна. Вона може мати й деяке світське, громадсько-політичне значення, але це значення не основне, а похідне, бо воно впливає із всеобіймаючого, універсального значення Церкви й релігії для громади і для цілого народу.
Отже, можна сказати коротко: Українське Патріярхальне Т-во — це церковно-релігійна організація, створена для того, щоб допомагати нашій церковній владі завершити структуру української Церкви патріярхатом. А створена вона була ще й тому, що на дорозі до завершення нашої Церкви патріярхатом виявилися деякі перешкоди, не тільки від чужих, але й від своїх. З тими перешкодами треба було змагатися, щоб їх усунути, тому в часі тих змагань, більше чи менше приємних, часом могло затиратися властиве обличчя нашого товариства як церковно-релігійної організації. Сьогодні деякі події вказують на те, що ситуація міняється в нашу користь, що ми знаходимо прихильніше, ніж це було донедавна, наставлення до наших змагань серед найвищих кіл Апостольської Столиці. Тому до цієї нової ситуації треба достосувати нашу діяльність.
Ми не сміємо забувати ні на мить ідеологічної сторінки нашої діяльности і мусимо продовжувати її, але одночасно мусимо теж скріпити наше товариство в організаційній та фінансовій площині під час наступної каденції. Про це саме хочу висловити кілька думок для дискусії; вони відносяться не тільки до діяльности Крайової Управи, але й до діяльности всіх Відділів Українського Патріярхального Товариства.
І. ІДЕОЛОГІЧНА ДІЛЯНКА
У центрі нашої уваги була, є і мусить бути ідея патріярхату для нашої Церкви, визнаного Апостольською Столицею, та повної помісности, себто внутрішньої автономії чи збереження всіх прав східньої Церкви у рамках Вселенської Церкви під проводом вселенського архиєрея. Ця ідея обіймає повну єдність усіх, розкинених по цілому світі, наших єпархій та екзархатів з матірною Києво-Галицькою Церквою. Зреалізування цієї ідеї — це в першу чергу завдання нашого єпископату під проводом патріярхата. А наша роля — допомагати в здійсненні тієї цілі та створити таку релігійну атмосферу, щоб вона здобула сильне опертя серед мирянського загалу. Якщо ідея патріярхату й помісности не знайде досить прихильників серед загалу віруючих українських людей, то її не можна буде здійснити.
Тому головним завданням нашого товариства в цій ділянці є дальше поширювання всіма можливими засобами патріярхальної ідеї серед загалу наших вірних. Це мусить робити Крайова Управа, це мусять робити всі Відділи УПТ-ва. Досі зроблено багато, але це ще не вистачає. Треба далі ширити велику ідею помісности й патріярхату. Це завдання не однієї людини, а цілого гурту відданих патріярхальних діячів по цілому світі, Де існує наша Церква. Це одне з наших найважніших завдань.
А друге наше завдання в ідеологічній ділянці — це скріплення релігійної сторінки нашого життя, це обнова християнського духа серед нас самих. Я вже колись писав про те, що люди нерелігійні чи невіруючі не мають місця серед нас. Бо, якщо вони навіть захопляться патріярхальною ідеєю, вони легко можуть скерувати її на неправильний шлях, а то й спотворити. Патріярхальні діячі повинні пам’ятати про те, що ідея патріярхату і помісности є церковно-релігійною ідеєю та справою. Щоб її успішно проводити в життя, треба мати в собі хоч трохи релігійного духа, а це означає: брати активну участь у богослуженнях, приступати до св. Тайн, плекати релігійно-духовне життя, брати участь у житті Церкви, в першу чергу у житті своєї парафії і піддержувати її всі дії й почини, співпрацювати з ієрархією та духовенством, пропагувати покликання до духовного стану. Це все зводиться до одного поняття: бути практикуючим християнином.
Отже, поширювання ідеї патріярхату й помісности та скріплювання християнського духа серед нас самих — це два наші головні завдання в ідеологічній ділянці. Ці завдання тим більше важні, що ми зближаємося до великого ювілею — 1000-ліття офіційного хрещення Руси-України.
ОРГАНІЗАЦІЙНА ТА ФІНАНСОВА ДІЛЯНКА
Кожне товариство мусить мати сильну організаційну та фінансову основу для своєї діяльности. Це самозрозуміла річ, бо без тієї основи, без тих засобів не можна здійснювати свої програми діяльности, не можна сподіватися успіху. Добра організація та здорові фінанси, це конечні інструменти до того, щоб, розвивати й поширювати ідеологічну ділянку даного товариства і освідомлювати найширші кола своїх членів і нечленів. У наших товариствах ми постійно занедбуємо організаційну й фінансову ділянки. Там, де вони добре поставлені, там товариство краще розвивається і здобуває щораз більші впливи серед громади.
Організаційна і фінансова ділянки в Українському Патріярхальному Т-ві з різних, часом незалежних причин, не здобули ще в нас того зрозуміння, на яке вони заслуговують. Тому в майбутньому Крайова Управа та всі Відділи мусять присвятити цим двом ділянкам належну увагу. Тут треба направити й скріпити такі речі: 1) більший зв’язок Крайової Управи з Відділами і навпаки; тому треба представникам централі об’їхати всі Відділи та передискутувати ідеологічні та організаційно-фінансові справи, 2) посилення індивідуального членства, щоб якнайбільше число мирян брало участь у відповідальності за долю своєї Церкви, 3) поширення діяльности на дві, майже незаторкнуті ділянки: молодь і англомовних мирян, 4) здобуття сильних фінансових засобів, щоб через їх брак не занедбати важних завдань організаційного чи ідеологічного порядку, 5) участь у придбанні грошей на «Патріярший Фонд».
Коли мова про фінансові справи, то вирішено представити до затвердження цим з’їздом відповідного бюджету Крайової Управи на роки 1981-83. Ми не можемо працювати доривочно, а мусимо це робити обдумано й пляново, а це вимагає Додаткових фондів.
Отже, наші завдання можна коротко з’ясувати так: скріплення християнського духа серед нашого членства, дальше поширювання ідеї патріярхату й помісности серед найширших кругів суспільства, тісна співпраця з ієрархією та духовенством та праця під їх проводом для справ нашої Церкви, поглиблення організаційного зв’язку з усім членством та скріплення фінансової основи нашого Товариства.
Головний тягар нашої діяльности лежить на Відділах. Вони діють на терені найменшої церковної одиниці, парафії, тому їх діяльність така важна: вони творять основу для цілої патріярхальної структури, тому ту основу треба добре збудувати.
При тому одна заввага: мусимо відсепарувати себе та осудити всяку отаманію непокликаних осіб, які часом виступають під нашою фірмою і наносять велику шкоду нашим церковним справам. Мусимо берегти себе від тих, що зводять на манівці непідозріваючих нічого осіб.
ЗАКІНЧЕННЯ: Співпраця усього Божого Люду.
Обговорюючи наші завдання на нову каденцію, мусимо мати одне на увазі: свою ціль осягнемо, якщо серед нас буде єдність і співпраця. Це, здавалось би, річ легка до здійснення. Та, на жаль, так воно не є на ділі. Людські слабості й незнання справи стоять часто на перешкоді до витворення атмосфери єдности. ЦІ слабості треба перемогти, бо тільки єдність і співпраця усього Божого Люду — єпископату, духовенства, монашества й мирянства — можуть принести нам допомогу.
В останніх роках ми зробили крок уперед у наших церковних справах. Святіший Отець нам прихильний, маємо синод єпископів, ми одержали тепер двох добрих владик. Отже не упадаймо на дусі, відкидаймо зневіру, плекаймо надію на краще майбутнє і вкладаймо всі разом нашу частинку, хочби й яку скромну, у будову сильної, помісної, української Києво-Галицької Церкви.
Кінчаю словами єпископа Іннокентія до нашого З’їзду: «Товариство Ваше проробило велику роботу, за що Вам належиться повне признання. У мене лише одне побажання і прохання до Вас і до Шановних Делегатів: будьте завжди носіями євангельської любови і Христового миру, а уникайте того всього, що нас роз’єднує, зглядно засіває кукіль непотрібних критик і антагонізму. Наша Українська Помісна Церква в діяспорі потребує єдности, що її так дуже бажає наша Глава Патріярх Йосиф».
