Китайський комуністичний режим обмежував діяльність Католицької Церкви. В наслідок «культурної революції» в 1960-х роках закрито церкви і церковне життя заникло. Під сучасну пору Католицька Церква поволі відроджується, але вона є незалежною від Папи римського і збільшує засяг своєї діяльности, з чотирьох великих пекінських церков, дві є вже відкриті, сподіваються, що уряд дасть дозвіл на відкриття двох інших.
Такі припущення робить пекінський єпископ, 49-літній Фу, який дав інтерв’ю закордонним журналістам. Він подає число католиків у восьмимільйоновім Пекіні на 5-6 тисяч, що відповідає числові, яке віддавна називали китайські контролери Церкви. В недільну Службу Божу систематично приходить 1500 китайців. В 1979 р. було в Пекіні біля 100 хрестин і 30 вінчань, 60 похоронів. Охрещені походили з традиційно католицьких родин, між ними були пенсіоновані робітники, але й були молоді люди. Китайська Католицька Церква відкидає хрещення немовлят. Сучасна Китайська Католицька Церква вимагає від хрещеного «розуміння таїнства», але для цього не означується віку. В кожнім випадку нема хрещень нижче 20 років. (Можливо, що комуністичний уряд забороняє хрестити осіб нижче 20 років).
В пекінській дієцезії служить тепер десять священиків і стільки ж «мирянських священиків». Ці останні виконують також інші професійні обов’язки і мають родини. Одначе вони не уповажені служити богослуження. До того є уповажені тільки «повні священики». Під тим оглядом Католицька Церква в Китаю придержується целібату. Єпископ Фу пробував доказати самостійність Церкви супроти партії і держави тим, що Церква мусить сама себе фінансувати. Він і його священики не отримують платні, живуть колективно, а отримують гроші на поточні дрібні видатки. На недільну «тацу» вірні складають — перераховуючи на німецькі марки — не менше 100 німецьких марок. До цього вірні ще жертвують на церкву поза богослуженням. Нарешті, Церква є власником значної кількости домів, з яких збирає немалий чинш.
Китайська комуністична держава до певної міри толерує діяльність Католицької Церкви. За це Церква віддячується режимові послушністю і лояльністю. Тому Церква не навчає релігії ані в школі, ані поза школою і не виявляє жодної харитативної чи суспільної діяльности. Як єпископ, так і священики обмежуються тільки до виконування релігійних обрядів всередині церков чи помешкань вірних. В китайській політичній дійсності є місце тільки на проповідування атеїзму, але нема місця на проповідування Євангелії.
Церковна ієрархія ще не думає про відкриття манастирів у Китайській Народній Республіці, але рахується з відкриттям духовної семінарії. В Пекіні зголосилося десять молодих кандидатів до прийняття духовного сану. Єпископ Фу сказав: «Ми виберемо з поміж них правдиво віруючих і перевіримо їхні культурні знання і стан здоров’я». Єпископ Фу припускає, що в той спосіб в недалекім майбутнім можна буде відкрити чотирьох- чи шестирічну духовну семінарію з кількадесятьма студентами.
В останніх двох роках також і в інших китайських містах відкрито знову церкви для богослужб. Найбільша католицька громада живе в Шангаї, але єп. Фу не подав її числа. В загальному, зараз в Китаї є 33 єпископи і 108 священиків. Церкви є відкриті в таких містах поза Пекіном і Шангаєм: в Кантоні, Нанкіні, Фучові, Ченґту, Тієнсіні і Гусготі. Вкоротці мають бути відкриті церкви і в інших містах. На питання, яка є доля єп. Ігнатія Кунґа, що відмовився порвати з Римом і вже кількадесять років знаходиться в тюрмі, єп. Фу відповів, що йому нічого не відомо про звільнення. Зі слів єп. Фу виходить, що теоретично контакти з закордонними католиками дозволені, але практично їх нема, крім офіційних делегацій, які отримують в’їздову візу. Кілька місяців тому віденський кардинал Франц Кюніґ відвідав Китай. Відносини підрежимної Китайської Католицької Церкви з Ватиканом не зворушують єп. Фу. Для Китайської Католицької Церкви її самостійність є справою самозрозумілою, і питання, як до цього ставиться Ватикан, є неістотним.
Коли ж діється про дипломатичні стосунки Китаю з Апостольською Столицею, то тут на перешкоді стоїть не тільки зв’язок Риму і Тайвану, але також рішуче прагнення Католицької Церкви в Китайській Народній Республіці на самовизначення.
За Франкфуртер Альґемайне Цайтунґ, з 19 грудня 1980 р.
опрацював Є. П.
