Чікаґо, 2 квітня 1981 р.
Високопреосвященніший Владико-Коадьюторе,
Високопреосвященніші Владики-Митрополити,
Преосвященніші Владики, Всесвітліші і Високопреподобні Отці,
Преподобні Сестри, Високоповажані Пані і Панове!
Введення в уряд нового єпископа, це дуже замітна подія в житті даної єпархії, а часто й поза її межами, в церковній провінції чи навіть цілій Помісній Церкві. Бо кожний єпископ, як наслідник апостолів, має великі завдання і відповідальність супроти повіреної йому християнської громади. Він може і повинен мати величезний вплив на ціле життя і існування повірених душ. Чим краще він їх знає, чим ближче до них стоїть, чим глибше розуміє їх проблеми і бажання, тим успішніше зможе виконувати свою душпастирську місію, тим сильніше впливати на них та надавати напрям їх життю і діяльності.
Цими днями сталися дві дуже помітні події в житті Помісної Української Католицької Церкви, в її філядельфійській провінції, а саме: введення на митрополичий престол нового філядельфійського архиєпископа Степана Сулика та введення на престол Чікаґської єпархії єпископа Іннокентія Лотоцького, ЧСВВ. Підкреслюю: ці події дуже замітні, і то не лише для філядельфійської церковної провінції, але й для цілої нашої Церкви, бо вони показують новий напрям у житті Української Церкви та нашої християнської спільноти в Америці. Обидва владики заявили відразу ясно, що вони почуваються членами однієї Української Католицької Церкви, попросили про хіротонію й одержали її з рук Страдника й Ісповідника віри, Блаженнішого Патріярха Йосифа, включилися недвозначно в русло об’єднання всіх наших розпорошених по цілому світі єпархій та екзархатів в одну Помісну Церкву з одним проводом і Главою. Це радісна подія для всієї української християнської спільноти.
Тому, маючи честь промовляти сьогодні в імені Крайової Управи Українського Патріярхального Товариства в США, скажу словами Патріярха Йосифа із його послання з нагоди врочистого введення на владичі престоли архиєпископа митроп. Степана Сулика та єп. Чікаґського Іннокентія Лотоцького. Цитую: «Вітаю з радістю цей вибір як Божу благодать для скріплення нашої Церкви в Україні і на поселеннях , для її духовної розбудови, єдности і благочестя у співпраці й ієрархічнім підчиненні Главі і Батькові нашої Помісної Церкви і її Священного Синоду згідно із традиціями Києво-Галицької Митрополії у святій вселенській і апостольській Церкві із Петровим Наслідником». А далі Патріярх Йосиф пише про обидвох владик: «Найбільшої помочі сподіються вони від нашого духовенства, монашества і від мирян».
Отже, вітаємо з радістю нових владик в імені мирянського Патріярхального руху в Америці. Одночасно, висловлюючи їм сердечні ґратуляції й побажання обильного Божого благословення, складаємо запевнення нашої помочі та нашої повної співпраці. Під Вашим достойним проводом будемо трудитися для справ нашої святої Церкви, поневоленої там, а вільної тут. Зокрема приємно мені сьогодні привітати Преосвященного Іннокентія, з яким я знайомий уже понад 40 років та з яким в’яжуть мене давні вузли приязні. Для мене це велика честь і приємність бути на Вашій інсталяції, Дорогий Преосвященний Владико. Прошу прийняти ще й від мене особисто та від моєї родини запевнення глибокої пошани й відданости.
Кінчаю і висловлюю тверду надію, що обидва Преосвященніші Владики — Митрополит Степан та Єпископ Іннокентій — продовжуватимуть генеральну лінію, встановлену Патріярхом Йосифом для нашої Церкви та для її нових завдань на поселеннях і в Україні, і працюватимуть для добра, росту, єдности й слави Помісної Української Києво-Галицької Церкви.
На многая літа, Преосвященніші Владики!
Богдан І. Лончина
