виголошене 19 грудня 1980 р. в присутності митр. Мирослава Любачівського
Слава Ісусу Христу!
В цей день похорону бл. п. о. крилошанина Теодосія Атаманюка прощаю його також від Відділу Українського Патріярхального Товариства у Трентоні. Покійний о. Атаманюк належав до тих священиків, які є вірні Блаженнішому Патріярхові Йосифові.
Вже в 1967 році наша парафія під проводом о. Атаманюка вшанувала величавим концертом Главу Помісної Української Католицької Церкви. Рік пізніше з великою радістю і вдячністю вітав о. Атаманюк Ісповідника Віри при вході до нашої церкви, коли при нагоді своєї візитаційної подорожі по різних континентах Блаженніший Йосиф загостив на короткий час також до Трентону.
В 1969 році о. Атаманюк був у Римі на посвяченні Собору св. Софії. Пригадую, з яким захопленням після повороту оповідав він про пережиті там моменти великого піднесення. Оповідав із вірою у християнську справедливість, кажучи, що «вже заздалегідь потрібно складати гроші на слідуючу подорож до Риму на інтронізацію Патріярха». Це були його слова. Але що ж — події розвинулись іншими шляхами.
Покійний о. Атаманюк журився разом з тими, які несли весь тягар оборони прав нашої всіми переслідуваної Церкви.
Вже будучи немічним, в 1976 році, під час побуту Блаженнішого на північно-американському континенті, попросив о. Атаманюк, щоб добрі люди привезли його до Ньюарку, де він востаннє пішов зложити рідному Патріярхові свій поклін.
Опісля сам о. Атаманюк постарався, щоб книжку про хресний шлях Блаженнішого під назвою «Невидимі стигмати» вислати тим владикам, які ще її не мали. Він сам покрив кошти закупу тих книжок та поштових оплат.
Болів обоятністю, а то й ворожістю багатьох до єдности всіх віток нашої Церкви у Патріярхаті. Журився тими всіма труднощами нашої Церкви і старався помогти бодай фінансово, бо сил до праці вже не мав. Не раз складав свої щедрі пожертви на інформаційні видання Крайової Управи Патріярхального Товариства.
Ось цих кілька прощальних слів нехай залишаться в наших серцях на спомин про нашого бувшого пароха о. крилошанина Теодосія Атаманюка, який також був учасником визвольної боротьби за незалежність українського народу, а приїхавши до Америки, разом зі своїм братом бл. п. о. Йосифом був співосновником парафії у Трентоні.
Тепер він там, де вже нема страждань, ані болю, ні печалі, а тільки життя вічне.
Дарія Кузик
