Нашому членові Відділу Українського Патріярхального Товариства в Нью-Йорку, Миколі Лебедеві, 23 листопада 1980 р. сповнилось сімдесят років життя. З приводу цього ювілею засновано Громадський Комітет у складі: Василь Качмар — голова, Ніна Самокіш — секретар, Богдан Бойчук, Микола Галів, Антон Драган, Ярослав Клим — скарбник, Юрій Лопатинський, Роман Осінчук, Ярослав Пастушенко, Роман Рогожа, Євген Стахів і Михайло Черешньовський. Комітет улаштував спільну зустріч з Ювілятом при вечері, що відбулась 14 грудня 1980 р. в Українському Народньому Домі в Нью-Йорку. В зустрічі взяли участь, крім його родини, товариші шкільної лавки, друзі-підпільники з юнацьких років, колишні й сучасні товариші та друзі, близькі й знайомі. В залі на зустрічі з Миколою Лебедем були присутні всі ґенерації, від найстарших починаючи і молодими кінчаючи, які не раз перегукувались у безпосередніх і посередніх привітаннях Ювілятові.
Ми також прилучаємось до довгого ланцюга привітань і бажаємо Ювілятові, Миколі Лебедеві, прожити ще довгі роки в кріпкому здоров’ї та численних успіхах у безперервній праці на славу Божу і для добра нескореного українського народу. Також всього добра бажаємо його дружині Дарії.
З приводу цієї нагоди дозволимо собі хоч кількома словами сказати про Ювілята, Миколу Лебедя, який належить до виняткових і незвичайних осіб у нашому революційно-визвольному, політичному і громадсько-культурному житті. Ювілят належить до того типу людей, що все і завжди підтримував і підтримує кожний почин, кожну ідею, кожну дію, що допомагають для скріплення нашого народу, нашої Церкви у боротьбі до самобутности, до вільного і незалежного життя. В такому аспекті слід розглядати його участь у Українському Патріярхальному Товаристві.
Ювілят у свойому життєвому шляху неоднократно визначував шляхи боротьби українського народу. Він належав до тієї генерації, яка виросла і формувалась безпосередньо після Українських Визвольних Змагань. Він став переємником цих змагань, спершу як революціонер, який бере участь в атентаті на П’єрацького. Цей атентат закінчився Варшавським процесом, на якому були засуджені на кару смерти, що пізніше була замінена на досмертне ув’язнення, крім Лебедя, також Бандера, Карпинець і Климишин. До речі, цей процес мав вирішальний вплив на формування тодішньої української молоді.
Завдяки великому розголосові у пресі також була спопуляризована наша визвольна боротьба на Заході через участь західніх кореспондентів, які були присутні на відкритому варшавському процесі. Гітлерівська війна з Польщею та окупація її відкрила М. Лебедеві дорогу до волі. Ювілят виходить з тюрми більше зформований, з широкими поглядами, як тактик і політик. Це він дуже скоро виявив, знову у безпосередній зустрічі з ворогом.
В червні 1981 року минає 40 років з дня гітлерівсько-більшовицької війни. Пригадуємо, яка вона була страшна у наслідках для українського народу по той і цей бік Збруча. З одної сторони більшовики на Західніх Українських Землях виарештували провідну ОУН-івську молодь, а коли прийшов новий окупант, то гітлерівське гестапо виарештувало багато членів і провід ОУН на чолі з Степаном Бандерою і Ярославом Стецьком. Фактично на волі залишився тільки Микола Лебедь, якому вдалося вирватись з гестапівських рук. Власне тоді, коли гітлерівська Німеччина була в найбільшій експансії, коли падали державні народи, коли здавалось, що нема сили протиставитись — в той час Микола Лебедь організує і формує активний український резистанс, який активно виступив в обороні українського народу проти нового окупанта і більшовицької партизанки. Як сказав під час ювілейної зустрічі Євген Стахів, Микола Лебедь керував українським резистансом і цілою підпільною боротьбою не тільки на західніх українських землях, але також на центральних і східніх землях України, на Донбасі, в Харкові та в Києві. Українські підпільники гинули також у «Бабиному Ярі». Так заповнялись сторінки історії української визвольної боротьби, які записував Микола Лебедь, будучи готовим і ризикуючи кожної хвилини своїм життям. Гітлерівські гончі листи за М.Лебедем нічого не дали. М. Лебедь виявився добрим стратегом, тактиком і політиком. Під його проводом визвольне підпілля поширюється до широких засягів і згодом формується Українська Повстанча Армія. Керував підпільною боротьбою М. Лебедь до 1943 року, тобто до III Великого Збору ОУН, на якому було обрано Бюро Проводу на чолі з Романом Шухевичем (Тарасом Чупринкою).
З створенням Української Головної Визвольної Ради (УГВР) М. Лебедь одержує від голови Проводу Романа Шухевича призначення «Генерального секретаря зовнішніх справ УГВР». На цьому відтинку він також розгорнув широку працю. В наслідок переговорів з польською «Армією Крайовою» (АК) був підписаний документ і тим зліквідований внутрішній фронт. Те саме сталося з мадярами і румунами. Він робив всі заходи і спроби, щоб одержати контакт із Заходом. На це робимо тільки побіжні натяки, але за цим стоять записані сторінки наполегливої праці.
З пройденого життєвого шляху Лебедя можна сказати, що він в усіх обставинах умів себе ефективно виявити. Опинившись на Заході, а згодом в США, він зумів знайти інші вияви праці, якою можна дальше допомагати у змаганні українського народу за його свободу і незалежність. Тут він виступав і працював як Генеральний секретар зовнішніх справ УГВР. Він же був одним з основників і довголітнім головою видавництва «Пролог». Це видавництво, як дослідна інституція, здобуло собі заслужене право громадянства. Всі ці здобутки і осяги, які мав Ювілят, у великій мірі треба також завдячувати його дружині Дарії, яка завжди мала для його праці велике зрозуміння, і чим могла, допомагала. їй двічі довелося сидіти за німців ув’язненою разом з своєю мамою і малою дочкою Зоряною, а також вона була засуджена ще за Польщі на 15 років ув’язнення. Одночасно треба згадати, що батько Ювілята відсидів 10 років у більшовицьких концтаборах, повернувся до рідного села і помер у 1978 р. Молодший брат Василь загинув в УПА в 1946 р. Сестра Ольга живе в США.
Спільна зустріч з Ювілятом була тільки нагодою, щоб дати відчути, як громада цінить його безприкладну працю. Ці елементи були підкреслені у змістовому слові голови Громадського Комітету Василя Качмара, як також у промові керуючого вечором Романа Рогожі. Вдумливу і всесторонню сильветку ювілята подав д-р Мирослав Прокоп, а її багатогранність підкреслювали в своїх виступах і також привітах: Юрій Лопатинський, Михайло Черешньовський, Надія Світлична, Йосиф Гірняк, Іван Дмитрик, Іван Кедрин-Рудницький, Євген Стахів, Володимир Душник. Отець мітрат Володимир Андрушків у своїх окремо присвячених молитвах згадував Ювілята. Були також численні письмові привітання. Бажанням Ювілята було, щоб за президіяльним столом сиділа Олександра Куницька, яка втратила двох своїх синів в УПА і щоб вона репрезентувала символічно тих матерів, що залишились на Україні. Дружину Ювілята, паню Дарію, і паню Куницьку нагороджено квітами, а Ювілятові вручена грамота в мистецькому виконанні Богдана Титли, на якій всі учасники розписались. Ювілят Микола Лебедь в короткому слові щиро дякував усім за милу і приємну несподіванку у його 70-ліття.
М. Г.
