Богдан Климовський
ПАТРІЯРХОВІ У ВІСІМДЕСЯТ ДЕВ’ЯТЬЛІТТЯ
В момент такий тісний, як цей,
Я чую голос в собі той тугіш,
Що ходить-бродить вслід за мною
Та й не лишає мене в спокою
ні день, ні ніч.
Я чую — дзвоном дзвонить він…
…Вісімнадцятий вже рік…, як Він
Прийшов до нас, розкинених по світі!
Прийшов, щоб донести те слово Боже,
І справу Божу нам вістити.
І муками освяченою тією
Рукою владною своєю
Він ставив нам знамена вже повічні;
І очі наші розкривав,
І в вуха наші Він вкладав,
Що Церква та, здавалось би,
зруйнована, розбита,
Не вмерла ще…
А ось вона Живе,
щоб далі жити!
І ми відчули зразу, що це Муж
Веління Божого став між нас.
І кожен з нас горів бажанням, праг
Побачити Його на власні очі
І благословіння Його взять…
І ми душею відчували,
Що з нами Бог!
Хай знають це народи,
Що Бог послав Його до нас!
А як чотирикрат Він земний круг
Об’їхав, щоб сили духа свого влить
В свій люд і в нас, хитких, підсилить дух,
Ми всі Отцем своїм Його озвали
І Патріярхом наших душ
І Церкви тії і народу скелю!
* * *
Та як з календаря часу
Злітав за листом лист,
Ми розгубилися уже… і на біду
Знайти себе не в силі й досі,
Як були ми колись. Бо хтось
Посіяв в нас вражду,
Туман, хаос, розрив і сплетні!
Богдан Стефанишин
НА ДОВГИЙ ВІК
(Патріярхові Йосифу І)
Благословенне будь ім’я Господнє вічно,
що вибранців своїх веде під громом бур,
крізь терни, муки, кров, у вірі героїчній,
як велетнів, святців, народам щит і мур.
Такий блаженний муж живе і поміж нами.
У вірі не схибнув на крутежах доріг;.
хоч двигав хрест важкий народу й Церкви драми,
він міццю духа лють катів всіх переміг.
Зберіг його нам Бог, як в час потопу Ноя,
звелів у свій ковчег зібрати вірний люд;
Патріярхат для нас духова сила, зброя,
щоб вирватись вкінці з ворожих силець, пут.
Ми вдячні всі Тобі, «Ізбранний Воєводо»,
що мужністю терпінь скріпив наш віри стяг
і Церкви корабель крізь буруни негоди,
при кермі стоячи, ведеш на правий шлях.
Нехай благословить Тебе рука Господня
і довгий вік подасть, здоров’я, бистрий ум,
щоб вивів нас із мли в радіння Великоднє —
в неславу ворогам за їх знущання й глум.
Філядельфія, 15 січня 1981 р.
Ми очманіли, і ласка Божа Віддалилась від нас.
Славетні ж Тії дні лиш морок вкрив…
Сімнадцять літ уже шукаємо себе. Розрив
Той Церкву нашу хилить-рве
Знесилену уділ. Й жере
Її розбрат та дурість наших днів…
* * *
Що ж ми йому, Отцеві нашому, в цей день,
У день народження Його зготуєм?
— Ми припадемо до стіп Його
І прощення Його проситимемо
За нашу кволість. І приречемо
Стояти твердо в заповітах,
Які Він нам приніс.
А Церкву, Ним обмиту з ганьби,
Нести, як скарб, будемо!
