Нижче подаємо фрагменти з радянської преси,
де говориться про переміну наших церков на музеї.
А скільки таких, може ще й більшої історичної й архітектурної
вартости церков знищено, про це нікому не відомо.
Ми також не читали, скільки на протязі
комуністичного панування побудовано нових церков?
«ВІДРЕМОНТУВАЛИ І ЗАКОНСЕРВУВАЛИ»
Під таким заголовком у нашій газеті 25 червня цього року була надрукована замітка громадського інструктора Полтавської обласної організації республіканського товариства охорони пам’яток історії та культури А. Царенко. В ній йшлося про те, що на Полтавщині не всі пам’ятки архітектури вміло використовуються. Як повідомив редакцію начальник Полтавського відділу у справах будівництва й архітектури тов. І. А. Сауленко, собор Різдва в Пирятині ремонтується повторно, роботи будуть завершені в 1980 році, після чого плянується передати собор районному управлінню культури для організації краєзнавчого музею.
Ремонтно-реставраційні роботи у Воздвиженському монастирі в Полтаві та Преображенській церкві в селі Великих Сорочинцях ще тривають. У 1980 році буде завершено ремонт дзвінниці Воздвиженського монастиря і фасадів Преображенської церкви.
(«Робітнича газета», ч. 233, 10.10.80)
В РЕСТАВРОВАНІЙ ЦЕРКВІ РОЗМІСТИВСЯ МУЗЕЙ
У відкритій після реставрації Успенській церкві села Крилас на Івано-Франківщині, що входила колись до складу Галицького князівства, розмістився історичний музей. Приміщення прикрашає яскравий триптих, який символізує єднання слов’янських народів. Він відтворює сторінки історії Києва, Москви, Новгорода, Галича, Луцька, Суздаля, колишніх центрів… Завершується експозиція зображенням першодрукаря Івана ФЕДОРОВА, Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО і російського посла БУТУРЛІНА. Тут же представлено один з епізодів знаменитої Переяславської Ради, яка проголосила возз’єднання України і Росії.
(КЗ — 16.10.80)
ПЕРЕЖИЛИ ВІКИ
Окрім Сокирниці, неперехідні пам’ятники дерев’яного зодчества є і в інших селах Хустського району. Хто в ньому бував, той не міг не чудуватись добрій збереженості дивовижних дерев’яних храмів ХУІІ-ХУІІІ ст. в Стеблівці, Крайникові, Олександрівні, Данилові.
Тривалий час ці церкви, тепер уже пам’ятки республіканського значення, перебували у занедбаному стані, потребували ремонту і часткової реставрації. Ось тоді перед місцевими органами влади й постало питання подовження строку служби древніх будівель. Вихід підказали вчителі-історики, червоні слідопити, представники сільрад.
— А що, як у цих церквах-пам’ятках народу також розмістити сільські музеї?— подумали ентузіясти. — Доки експозиціям перебувати у тісноті, у школах!
Так унікальні культові споруди, яким третина тисячоліття і більше, стали історико-краєзнавчими музеями. Майже одночасно із сокирничанами багаті експонати і архівні матеріяли з шкільної музейної кімнати у дерев’яну церкву 1643 року «народження» перенесли краєзнавці Стеблівки — села, в якому свого часу мешкав винахідник жниварки, член паризької Академії Наук А. Єнківський.
Потому прийшла черга за Крайниковим, дерев’яна церква якого знаменита іконостасами і настінними розписами, виконаними в 1769-1771 pp. До речі, своєрідними ровесниками Крайниківського храму небезпідставно вважаються патріярхи-дуби поблизу нього, які за віковою давністю віднесені до пам’ятників природи і охороняються державою.
Звичайно, своїм багатством сільський історико-краєзнавчий музей у Крайникові дещо поступається аналогічним закладам у сусідніх селах. Та перспектива його обнадіююча.
— У нинішньому році, — поділився з нами думками відповідальний секретар районної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури П. І. Калинич,— нам асигнували загалом понад 15 тисяч карбованців для поточного ремонту культових храмів у Данилові і Олександрівці. У них ми плянуємо розмістити музеї атеїзму. Отже, ще на два музеї збагатиться район, багатий на історичні і культурні пам’ятки минувшини, що пережили віки.
В. Бахно,
громадський кореспондент «Молоді України»,
06.05.1980 м. Хуст
