Щоб не було вже на самому початку таємниці, відразу скажемо, що цих питань безліч і всі вони до краю болючі, а небезпечно їх порушувати, бо всі вони стосуються нашої святої Церкви саме у теперішню її хвилину. Очевидно, що коли ставите якісь питання, то хіба з думкою знайти на них якусь відповідь. Власне, не пробуйте робити цього.
У найкращому разі власть імущі знайдуть способи напоумити вас, а то й обізвуть вас некомпетентним ставити їх (м’яко висловлюючись), а далі вже революціонером, заколотником і націоналістом (!). А коли настоюватимете, що все це справи найбільшої важливости для нашої Церкви і враз з нею і спасіння наших душ, так просто викленуть вас з Церкви. Бо не ваша справа встрявати у справи Церкви.
Все, що до нас належить, це давати гойні датки (десятину) на тацу, приймати до вірування, що вам влада церковна до вірування подає і схвалювати все, що твориться (навіть сьогодні) в Церкві та що діється з вашою Церквою зокрема. При чому ще не забувайте молитися за навернення свідомих грішників. Тільки всього з вашої сторони. Про все інше подбає ця влада. Так отож, будьте обережні.
Якщо вас сумління переслідує, то ставте питання дуже делікатно. Але нехай вам не вирветься якийсь ваш власний коментар, хоч би у найкращій вірі. Бережіться його, бо це для вашої власної безпеки. Отож єдине, що вам залишається, це попросити вашу церковну владу відповісти на ваші запитання і проблеми. На всякий випадок будемо мати принаймі від них якесь людське слово, якщо залишиться для нас навіки містерією їх персональна законспірована церковна плятформа. І не ставте всіх наболілих питань, а тільки ті, що вам найбільше не дають спокою. Отож, ці питання могли б бути такі:
«Котра з 18-ти церков, що звуть себе й українськими та католицькими (не згадуйте «візантійських» або церкви Апостольської Столиці) є правно і дійсно Українською Католицькою Церквою?»
Коли вам скажуть, що нема їх аж так багато, то, хоч ви й могли б сказати з місця своє зауваження, але не кажіть. Не виплатиться. Це ваше завваження було б: там, де до єпископа-ординарія приставлений коадьютор, то ординарій має свою церкву, а коадьютор вже розглядається за своєю. Ні! Краще це замовчіть. Перейдіть радше спокійно дальше. «Добре» — скажіть. — Нехай не стільки. Але є напевно три головні й основні категорії цих церков: конґреґаційна Ч.1., без жодного відношення до тої Української Католицької Церкви, що ось-ось повинна б святкувати своє 1000-ліття; конґреґаційна Ч.2., що ще до якогось часу вдає, що вона українська; і нарешті та, що з усією свідомістю заявляє, що вона Помісна Українська Католицька Церква, а коли справді помісна, то самозрозуміло — Патріярша. От і ваше запитання: До якої групи церков записує себе владика? До якої його коадьютор? А до якої всякий інший екзарх? Головне було б ще запитання: Чому ж тоді говориться про Українську Католицьку Церкву, а не про Українські Католицькі Церкви? Який між ними зв’язок і чи взагалі яканебудь спільність? Чи ця спільність у тому тільки, що разом з Конґреґацією, чи, як дехто каже, з Апостольською Столицею, нищити спільним фронтом того, що його нам Бог вирвав із лабет антихриста і поставив його між нами, щоб даремно і безвиглядно розпинався за своєю Церквою, яку владні цього світу прирекли вже давно на смерть?
Тепер приступіть до найновішої справи. — Що уявляв собою,— запитайте,— Надзвичайний Синод, який скликав сам папа та ще й наказав, щоб всі архиєреї ще покищо Української Католицької Церкви взяли в ньому участь??? Чи цей Синод мав до чогось зобов’язувати, чи був тільки маневром? Чому Папа мав назначувати коадьютора для нашого Блаженнішого Отця? Чи без цього коадьютора Блаженніший Патріярх не давав сам собі ради? Що визначало б право наступства? Адже він навіть ще досі не виявив себе коадьютором у властивому розумінні слова. Так що саме визначає це право наслідства? Чи воно, те наслідство, включає тим самим так актуальну владу цього коадьютора, (щось немов би ніби вже верховна власть Блаженнішого на емеритурі), а опісля уже зовсім автоматично саме переємство цієї ж верховної влади в нашій Церкві? Чи тут грають уже всі славні досі рації канонічного, історичного та пасторального порядку??? Це запитання до всіх наших каноністів під проводом о. архимандрита Поспішиля.
Поминаючи кваліфікації цього коадьютора (маємо на думці реальні, а не ті, які зачитував із готового скрипту Папа Іван Павло II), яка мала б бути фактична роля цього коадьютора, а пізніше вже й верховного архиєпископа? Коли судити по 18 роках, що вже за нами, то ця влада була в нас заступлена так ідеально, що евентуальне наслідство вимагало б страху і трепету у цьому переємстві. Натомість що подає Святіший Отець нашій Церкві у цьому відношенні? При цьому чи хто з нас забув уже, чим саме записалися цих 18 літ в історії нашої святої Церкви? Чи не безустанними кампаніями наших владик проти свого законного, єдино для цього управненого і єдино ідеального Голови?
Не раджу ставити більше цих пекучих питань, хоча їх ще дуже багато. Нехай насамперед наші церковні власті й авторитетні каноністи дадуть відповідь на всі вище подані питання.
