Проблема присуду над Ґалілеєм являється складною до аналізи, а в історичній перспективі неоправданою. Слід мати стало на увазі, що тогочасна наука була в цілости сперта на церковних доґмах, порушення яких було строго каральним. Словом, центром науки була Церква, а її закони були — дальше є — незрушимі. Розвій людської духовости найвищого порядку стояв в безпереривному розмірі з консервативною наукою церкви. В такому аспекті слід розглядати засуд над Ґалілеєм в 1633 році. В чому його вина?
На вступі слід пригадати що 23 жовтня 1980 р. американська преса подала вістку з Ватикану, згідно якої, Іван Павло II зарядив перевести ревізію засуду над Ґалілеєм з 1633 р. за поширення єресі в тогочасній науці. Засуд над Ґалілеєм видав т. зв. Священний Уряд Інквізиції, змінений пізніше на Св. Конґреґацію Доктрин та Віри. Причина засуду звучить: Ґалілей після конструкції першого астрономічного телескопу, та обсервації місяця, Юпітера, та Венери доказав неправильність світової системи Арістотеля, згідно якої земля була центром ротації всіх небесних тіл. Його наукові спостереження виказували згідність із наукою Коперника, згідно якої земля кружляє навколо солнця. Були вони відмінні від гіпотези поставленої скоріше, згідно якої, сонце є центром планетарної системи в якій сонце включно із планетами кружляють довкруги землі (Tycho Brahe).
В своїй книжці п. з. (Dialogue on Two Chief World Systems) «Діяльоґ про дві найголовніші системи світу», Ґалілей старався доказати правильність погляду Коперника.
В 1916 р. Уряд Св. Інквізиції видав декрет в якому наукове твердження Коперника, що земля кружляє кругом сонця, являється єриссю. Його наука суперечить писанням Старого Завіту, де сказано, що сонце кружляє довкруги нерухомої землі. Як бачимо, єресь Коперника була в тому, що нарушила авторітет слів Старого Завіту. В дальшому тягу, Ґалілей доказуючи правильність наукового погляду Коперника, був засуджений за ту саму єрись. В наслідок того, поставлено Ґалілея перед судом Уряду Св. Інквізиції який видав присуд смерти на Ґалілея. Як відомо, члени трибуналу Уряду Св. Інквізиції не підписали засуду на Ґалілея. Не помер він в муках, де спеціяльно зладжений апарат розривав члени тіла засудженого.
Сьогочасна наука оспорює згаданий декрет, а засуд над Ґалілеєм являється цілковито неправним та нелогічним. Науковець старається розвивати науку, вложити нові елементи в надбання культури, які нині звемо досягненнями людського ґенія. На тому опирається культура науки яка прогресує шляхом еволюції.
Не від речі буде тут згадати що початки Св. Уряду Інквізиції сягають 12 ст., до Люція III або Іннокентія III. Появляються релігійні секти у Франції, та в короткому часі перекидаються до сусідніх держав. Ширили вони мильну інтерпретацію християнської науки яка творила єресь серед вірних. Іннокент III творить вперше Уряд Інквізиції у Вітебро та Орвієто з метою виміру юрисдикції над єретиками.
Історики Католицької Церкви в основному згідні в тому, що Павло III був дійсним творцем Св. Уряду Інквізиції як сталого члена Римської Курії та трибуналу правної інквізиції. В біллі Licet, виданій 21 липня 1542 покликав до життя спеціяльну комісію яку управнив боронити інтеґральности віри та викривати блуди церковних доктрин. В дальшому, він управнив провіряти всілякі секти, судити та карати як зайде доказ їх вини, без права апеляції до вищого трибуналу. Призначених кардиналів до трибуналу назвав «універзальними суддями та інквізиторами», даючи їм неограничене право юрисдикції в справах віри та моралі. Так неограничене право надане трибуналові інквізиції, можна приняти за основний статут Конґреґації з її сталим правом сталої оборони церковних доктрин. Його наслідники тільки поширяли права Конґреґації в ціли оборони доктрини моралі та віри.
Сикстус VI вперше надав Конґреґації офіційну назву: Конґреґація Святої Інквізиції та включив її до Римської Курії. В дальшому, він зарядив здвигнути палату для Святого Уряду, біля базиліки св. Петра. Там міститься Конґреґація до нині. На кінець Бенедикт ХІV, в приготованій конституції Sollicita, із 9 липня 1973 p., переіменував Конґреґацію Св. Інквізиції на Конґреґацію Універзальної Римської Інквізиції. Уряд Префекта Конґреґації застережений для кожночасного папи. Павло VI впровадив зміни в основних засадах на яких сперта Конґреґація. Саме, вся внутрішна діяльність має бути проголошена як частина публічного права церкви. Єпископи мають бути покликані на сесію у формі дорадників, оскільки розглядається справа їх провінції. Остаточно, Павло VI зарядив щоби Конґреґація опиралася на канонічному праві у всіх справах зв’язаних з єрессю проти віри. Сучасна організація та діяльність Конґреґації точно усталена в mottu proprio Павла VI проголошеної, 7 грудня 1965 р. під титулом Integrae Servande.
Рішення Івана Павла II перевести ревізію процесу над Ґалілеєм являється, на нашу думку, невлучним, бо це питання можна було розв’язати простіше, без процесу. На це складаються слідуючі причини: Ментальність тогочасної людини, природа людської духовости та поступ науки. Під тиском поступу людського ґенія, середньовічний косерватизм, у своїй застарілій формі, мусів улягти зміні. В противному, був призначений на упадок. Це вислід людського ґенія, якого ніхто не в силі задержати ані цофнути. Консерватизм мусить здати свої позиції та зрозуміти що став пережитком, залишком середньовіччя. Людський ґеній піде вперід.
Церква це Божа інституція в людських руках. БІБЛІОГРАФІЯ:
Jacob Bronowski, The Ascent of Man., New York, Little & Brown, 1974; Annuario Pontificio, 1980; New Catholic Encyclopedia, 1967-79, v. 1; Integre Servandae #1, 3, 4, and 7.; Dictionarium Morale et Canonicum, Rome, 1962-; F. M. Cappello, De Curia Romana, Rome, 1911-12, v. 1; New York Times.
